Велика Маґадга
Велика Маґадга — поняття в дослідженнях ранньої історії Індії.[1] Воно використовується для позначення політичної та культурної сфери, яка розвивалася на рівнинах нижньої частини Гангу протягом ведичної доби (Йоганнес Бронкгорст визначає регіон як сучасний Біхар і східний Уттар-Прадеш).
| Велика Маґадга | |
| Країна | Магаджанапада |
|---|---|
.png)
Культура Шрамана Великої Маґадги розвивалася паралельно, але окремо від ведичної культури на її заході,[3][4] яка була характерною для верхнього басейну Гангу.
За словами Бронхорста, культура шрамана виникла у «Великій Маґадзі», яка була індоарійською, але не ведичною. У цій культурі кшатріїв ставили вище за брахманів, і вона відкидала ведичний авторитет і ритуали.[1][5]
Огляд ред.
Концепція була розроблена в книзі індолога Йоганнеса Бронкгорста (2007),[1] де він визначає регіон, який включає сучасний Біхар і східний Уттар-Прадеш. Вони розвинули ідейну опозицію жертвопринесенням і ритуальним умертвінням тварин. Пізніше ці неведичні традиції дали початок релігіям або філософським школам, таким як джайнізм, які пізніше породили такі концепції, як ахімса.[6]
За словами Бронкгорста, культура шрамана виникла у «Великій Магадзі», яка була індоарійською, але не ведичною. У цій культурі кшатріїв ставили вище, ніж брахманів, і вона відкидала ведичний авторитет і ритуали.[1][5] З ідеологічної опозиції між цими двома культурними сферами — ведичним царством Куру-Панчала на заході та шраманою Великої Маґадги на сході — розвинулися дві основні релігійні та духовні ідеології Стародавньої Індії.
Ведична релігія, яка приділяла велике значення системі ритуальної правильності, виникла з культури колишнього царства Куру-Панчала, тоді як традиція шрамана[7], яка робила наголос на духовних роботах, розвинулась у Великій Маґадзі, пізніше породивши неведичні (небрахманські) релігії, такі як буддизм, джайнізм, адживіку, локаяту та аджняну.
Див. також ред.
Посилання ред.
- ↑ а б в г д Bronkhorst, (2007).
- ↑ Samuel, 2010.
- ↑ Olivelle, Patrick (1993). The āśrama system: the history and hermeneutics of a religious institution. New York. с. 11—16. ISBN 978-0-19-534478-3. OCLC 496313855.
- ↑ Padmanabh S. Jaini, ред. (2001). Collected papers on Buddhist studies. Delhi: Motilal Banarsidass Publishers. с. 48. ISBN 81-208-1776-1. OCLC 47208728.
- ↑ а б Long, Jeffery D (2009). Jainism. I.B. Tauris. doi:10.5040/9780755624966. ISBN 978-1-84511-625-5.
- ↑ Dundas, Paul (2002). The Jains (вид. 2nd). London: Routledge. ISBN 0-203-39827-0. OCLC 252916273.
- ↑ Peace, Part Two: The Book of Liberation. Mahabharata Book Twelve (англ.). Т. 3. NYU Press. 1988. с. xlii. ISBN 9780814794531 — через Google Books.Шаблон:Full citation needed
Джерела ред.
- Bronkhorst, Johannes (2007). Greater Magadha: Studies in the culture of early India (англ.). BRILL. ISBN 978-90-04-15719-4. OCLC 897004884.
- Samuel, Geoffrey (2010), The Origins of Yoga and Tantra. Indic Religions to the Thirteenth Century, Cambridge University Press