Вікіпедія

Василь Олександрович Казимир

політик

Василь Олександрович Казимир (або Василій Казимер) — чільний новгородський державний та військовий діяч, тисяцький та посадник (зг. 1471—1478), боярин Неревського кінця[1].

Уперше згадується джерелами яко учасник битви з москвичами під Руссою (3 лютого 1456), в котрій «билъся много, и събиша его с коня и подомчаша ему иного, и на том убѣжа уязвенъ». Літопис при цьому не зазначає його титулу. Наступна згадка датується 11 січня 1459 року, коли Василь Казимир, уже тисяцьким, супроводжував новгородського архієпископа Іону в поїздці до Москви. Дана обставина, на переконання Валентина Яніна, доводить, що боярина обрали посадником не раніш 1459. Всі прямі вказівки на обіймання цієї посади припадають на останні літа незалежності вічової республіки. Посадником був і його брат Яків Короб. Також знані імена сестринців: Григорій та Іван Михайловичі[2][3][4].

В Шелонській битві (14 червня 1471) Василь Казимир трапив у полон й закутим в кайдани був поволочений до Коломни. Проте, вже у серпні того ж року звільнений згідно з Коростинським миром, в укладенні якого брав участь його брат. Псковські літописці називають боярина серед групи новгородців, яких великий князь московський Іван III Васильович арештував в листопаді 1475, але це — безсумнівна помилка. Софійський II літопис детально описав процес конвоювання бояр-бранців й Казимира серед них не вказує. Навпаки 16 листопада 1475 «в Васильеве селе Волмановского» він мав зустріч з монархом, а 15 грудня давав бенкет на його честь, піднісши у дарунок 100 золотих кораблеників, 2 гривеники, ківш й 2 кречети.

Того ж таки року Василь Олександрович цілував хресну грамоту на службу Івану III, про що той нагадував 18 січня 1478 через довірену особу, — Івана Товаркова. Досилався воєводою на підмогу псковичам проти німців. В 1481 р., коли Іван III заповзявся знищити навіть спогад про минулу новгородську самостійність, Казимира й «товарищов 50 лутших» взяли під варту й вивезли спершу до Москви, а відтак заточили у Коломенській в'язниці[5][4][6].

У власності Василя Олександровича знаходилась волость Котел, складена з 14 поселень на 173 двори загалом, найбільше з котрих — однойменне село на 60 дворів[7].

Когорта полонених після Шелоні (1) й засланці до Коломни (2). Василь Казимир серед тих й інших. З Лицевого літописного зводу.

Примітки ред.

  1. ↑ Янин, 2003, с. 402.
  2. ↑ ПСРЛ. Т. 16. С. 195, 198
  3. ↑ Янин, 2003, с. 373-374, 383, 386.
  4. ↑ а б Хорошев, 2007, с. 107.
  5. ↑ Янин, 2003, с. 383-384, 386, 416.
  6. ↑ Вернадский, 1961, с. 152, 281, 283, 297.
  7. ↑ Вернадский, 1961, с. 152-153.

Література ред.

  • Янин В.Л. Новгородские посадники. — Москва : Языки славянской культуры, 2003. — 512 с.
  • Хорошев А. С. Великий Новгород. История и культура IX—XVII веков: Энциклопедический словарь / Санкт-Петербургский институт истории РАН; Отв. ред. В. Л. Янин. — СПб. : Нестор-История, 2007.
  • Вернадский В.Н. Новгород и Новгородская земля в XV веке. — Москва–Ленинград : Издательство Академии Наук СССР, 1961. — 396 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Василь_Олександрович_Казимир&oldid=42291483