Відкрити головне меню

Барда Склір (Βάρδας Σκληρός, 919 —991) — візантійський військовий та політичний діяч, декілька разів намагався захопити трон Візантійської імперії.

Барда Склір
BardasSklerosEmperor.jpg
Народився 919(0919)
Помер 991(0991)
фема Фракія
Громадянство
(підданство)
Byzantine imperial flag, 14th century, square.svg Візантійська імперія
Діяльність військовик
Посада Стратег
Військове звання генерал
Рід Скліри
Батько Пантерій Склір
Мати Грегорія
Діти Роман

ЖиттєписРедагувати

Походив зі знатного та заможного роду Склірів, що вели свій родовід з Малої Азії. Син Пантерія Скліра, а за материнською лінією був родичем імператорів з Македонської династії. Мати Варла Скліра — Георгія — походила від Барда, брата імператора Василя I. Його сестра Марія була дружиною імператора Іоанна Цимісхія. Після сходження останнього на трон у 969 році призначається доместіком схол (командуючим схоларіями).

У 970 році відбив наступ на Константинополь великого князя Київського Святослава Ігоровича: за візантійською версією — завдав нищівної поразки у битві при Адріанополі; за руською — Скліра було розбито й візантійці відкупилися від київського князя. Найпевніше, у результаті битві жодна зі сторін не отримала переваги. З огляду на те, що Склір мав в тилу потужні мури Адріанополя, куди міг сховатися, та той факт, що на допомогу йшли війська на чолі з імператором, Святослав змушений був відступити до Болгарії, зберігши основні свої сили.

Слідом за цим брав участь у болгарському поході візантійців та подальшій боротьбі проти русів. Після цього у 970–971 роках придушив повстання Барди Фоки у Малій Азії. На деякий час залишився у Малій Азії, де відбив спробу арабських загонів захопити землі, скориставшись заколотом Фоки. В результаті цього успіху досяг значного впливу за володарювання імператора Іоанна I, вважався найкращим військовиком після Цимісхія.

У 975 році внаслідок інтриг паракимомена Василя під час хвороби імператора Скліра призначають доместіком схол та відправляють до Малої Азії. Василь намагався забезпечити владу малолітнім сином померлого імператора Романа II, щоб від їх імені володарювати.

У 976 році Барда Склір, спираючись на родинні зв'язки з правлячою династією та підтримку серед знаті й військових, висунув свої претензії на трон Візантії. Приводом стало зміщення з посади. Склір для впевненості уклав союзи з вірменськими та мусульманськими володарями, які визнали того імператором. Поступово Барда Склір захопив значну частину Малої Азії, перемігши Петра Фоку та інших військовиків. Але перша спроба захопити Константинополь не вдалася внаслідок поразки флоту Скліра та невдалої облоги міста Нікеї. Після тривалої боротьби проти військовика Барди Фоки у 979 році зазнав нищівної поразки у битві при Панкалії, після чого втік до держави Хамданідів. Але її володарі відмовилися надати скліру, той у 980 році перебрався до Багдаду, де також планував отримати підтримку від халіфа Абд аль-Карім ат-Таї. Втім той тримав Барда Скліра у почесному полоні до 987 року.

У 987 році, змовившись з Бардою Фокою, знову підняв повстання, але був ошуканий останнім і запроторений до в'язниці. У 989 році, після загибелі Фоки, знову підняв повстання і проголосив себе імператором, але в тому ж році був змушений здатися на милість імператора Василя II. Імператор надав Скліру титул куропалата і змушений був піти на низку поступок. Помер Барда Склір у березні 991 року.

ДжерелаРедагувати

  • Michael Grünbart: Basileios II. und Bardas Skleros versöhnen sich. In: Millennium. Jahrbuch zu Kultur und Geschichte des ersten Jahrtausends n. Chr. Bd. 5, 2008, S. 213–224
  • Catherine Holmes: Basil II and the Governance of Empire, 976–1025. Oxford University Press, Oxford 2005, ISBN 0-19-927968-3.