Фема Ліканд

Byzantine flag (395).svg

Прапор

Theme-lycandus 1000ad.png

Фема Ліканд (грец. θέμα Λυκανδός) — військово-адміністративна одиниця Візантійської імперії (фема), яка розташовувалась у південно-східній частині Малої Азії (сучасна Туреччина). Назва походить від фортеці Ліканд (поблизу сучасного міста Ельбістан). Утворено 916 року. Остаточно припинила існування на початку 1140-х років внаслідок захоплення Румським султанатом.

ІсторіяРедагувати

З часів пізньої Римської імперії тут розташовувалася фортеця Ліканд. Звідси здійснювалися походи проти бунтівних ісаврів та на захист кордонів від вторгнення персів. З появою загрози з боку арабів область навколо Ліканду тривалий час була занедбана й спустошена., перетворившись в своєрідну буферну зону між Візантійською імперією та Багдадським халіфатом. Тут селилися всілякі вигнанці з обох держав. Поступово більшість населення стали складати вірмени. У 903 вірменський княх-халкедоніт Млех утворив напівнезалежну державу, що номінально визнавало зверхність Візантії. Разом з тим імператори були зацікавлені в ній з огляду на небезпеку Мелітенського емірату, що вчиняв набіги на фему Харсіан.

У 906 році Млех підтримав заколот доместіка схол Андроніка Дуки, який зрештою зазнав невдачі й втік до Багдаду. У 908 році Млех отримав прощення, разом з тим статус напівсамостійного князівства було скасовано. Натомість Ліканд стає клейсурою (на кшталт західноєвропейської марки). З цього часу починається нове заселення території, переважно вірменами. Внаслідок успішних дій проти емірату Мелітени вдалося розширити клейсуру до гірських районів Цамонд і Сімпосіон.

Активізація Візантії викликала відповідні дії мусульман. З 909 року починаються постійні набіги на Ліканд. Але у 915 році вірмени завдали поразки арабам, завдяки чому було зміцнено кордон між Візантією та Мелітеною. 916 році ліканд отримує статус феми. В подальшому війська феми брали участь у військових походах проти болгар і арабів. Особливо важливу роль Ліканд відіграв у військових кампаніях Іоанна Куркуаса у 930—940-х роках.

З 960-х років після успіхів візантійців у війнах з арабами та відсунення кордону значення Ліканду як прикордонної феми зникає. Тепер головним завданням стає забезпечення транспорту та харчів. Фема стає розвинутою скотарською областю імперії, що спонукає розвиток торгівлі та міст. У 1045 році Ліканд було передано у володіння колишнього анійському цареві Гагіку. а частину — Гагіку Карському.

Військове значення Ліканду знову повертається лише у 1060-х років, коли до імперії починають вдиратися загони сельджуків. після поразки візантійського війська у битві біля Манцикерту 1071 року владу над лікандом перебирає Філарет Варажнуні, що створює власну державу. Втім в середині 1080-х років сельджуки захоплюють колишню фему.

Процес відновлення візантійської влади в цьому регіоні починається внаслідок успіхів Першого хрестового походу. війська імператора Олексія I на початку 1100-х років зумів встановити владу над Кілікією, а згодом над Лікандом. Відновлення феми відбулося між 1105 та 1107 роками. Письмо про неї згадано у 1008 році.

За часів Коміннів фема Ліканд перетворюється на опору імперії на сході Малої Азії. Постійно зазнає нападів з боку Румського султанату. У війнах з останнім у 1140-х роках фему Ліканд було втрачено остаточно.

АдміністраціяРедагувати

Територія переважно охоплювала гори Антітавру. Адміністративним центром була фортеця Ліканд. На чолі стояв стратег. Зазвичай відбувалося об'єднане управління Лікандом і фемою Мелітени і Цамонду.

Відомі стратегиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Honigmann, E. Die Ostgrenze Des Byzantinischen Reiches von 363 Bis 1071. Brussels: Editions de l'Institut de Philologie et d'Histoire Orientales, 1935
  • Pertusi, A. (1952). Constantino Porfirogenito: De Thematibus. Rome: Biblioteca Apostolica Vaticana.
  • Mark Whittow, The Making of Byzantium, 600—1025, University of California Press, 1996 (ISBN 0-520-20496-4).
  • Warren T. Treadgold: A History of the Byzantine State and Society. Stanford University Press, Stanford 1997.