Ван Ань-і

Ван Ань-і (王安憶, 1935 ) — сучасна китайська письменниця, представниця «молодої літератури». Віце-президент Союзу китайських письменників, голова Шанхайського відділення Союзу письменників, професор університету Фудань.

Ван Ань-і
Народилася	1954(1954) Нанкін
Громадянство	КНР
Національність	китаянка
Діяльність	письменниця
Галузь	есей
Alma mater	Міжнародна письменницька програмаd
Знання мов	китайська
Заклад	Фуданський університет
Напрямок	scar literatured
Magnum opus	The Song of Everlasting Sorrowd
Мати	Ru Zhijuand
Нагороди	Lu Xun Literary Prize for Excellent Short Storiesd (2004) Mao Dun Literature Prized (2000)
IMDb	ID 0910835
Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис

Походила з інтелігентної родини. Народилася у березні 1954 року у Нанкіні. Донька драматурга Ван Сяопіна та письменниці Чжу Чжицзюань. У 1955 році з родиною перебралася до Шанхаю. Тут навчалася у початковій Хуайхай (1961–1967 роки) та середній школі, яку закінчила у 1970 році. Відразу після цього за вивчення закордонних письменників відправлена на «перевиховання» до села в провінції Аньхой. У 1972 році перебирається до Сюйчжоу, де починає з 1975 року писати перші твори. У 1976 році вперше публікується. У 1978 році повертається до Шанхаю. Тут працює в редакції дитячого журналу «Ертун шидай» (Дитинство).

У 1980 році поступає на літературні курси при Союзі китайських письменників. У 1983 році бере участь у літературній програмі при Айовському університеті (США). З 1987 році зосередила увесь свій час на написанні творів, стає професійною письменницею.

Творчість

У доробку є понад 60 оповідань, більше 30 повістей, 7 романів, багато нарисів. Отримала загальнокитайську премію за найкращу розповідь у 1981 році («Кінцева станція»), за найкращу повість 1982 року («Швидкоплинний»), у 1985 році — за повість «Село Сяобао». За роман «Пісня про вічну журбу» у 1995 році отримала літературну премію імені Мао Дуня. Її твори перекладалися на англійську, німецьку, голландську, французьку, чеську, японську, корейську, іврит та інші мови в Китаї за кордоном.

Одна з центральних тем є зображення Шанхаю — життя різних соціальних верств містян та історії міста у дрібніцях, особливо докомуністичного періоду. Відносять до явища хайпай-веньсюе (шанхайська література). У 1990-х роках на нетривалий час відходить від хайпай-веньсюе до моделі ілюзорного художнього світу, які відкидають принцип документальності і достовірность — «Історія Дядечки» (1990 рік). З 1995 року повертається до шанхайської тематики (міський цикл "Я люблю Білла, 1995 рік; «Мейтоу», 1999 рік; «Міні», 2000 рік, «Фупін», 2005 рік). Тема міражу створює особливу тональність художнього світу роману.

Джерела

• Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ : ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5.
• McDougall B. Self-Narrative as Group Discourse: Female Subjectivity in Wang Anyi's Fiction // Asian Studies Review. 1995, vol. 19, № 2, р. 1-24
• Tang Xiaobin. Melancholy against the Grain: Approaching Postmodernity in Wang Anyi's Tales of Sorrow // Chinese Modernism: The Heroic and the Quotidian. Durham, 2000, p. 316–341