Ва́гнерівська ту́ба (нім. Wagnertuba, англ. Wagner tuba, італ. Tuba wagneriana, фр. Tuba wagnerien) — мідний духовий музичний інструмент. Вагнерівська туба названа на честь Ріхарда Вагнера, на замовлення якого було створено інструмент. Також інструмент називають валторновою тубою[1] (нім. Waldhorntuba), бо він поєднує в собі конструктивні і темброві властивості валторни і туби.

Вагнерівська туба
Вагнерівська туба
Класифікація мідний духовий, аерофон
Діапазон
Подібні інструменти валторна, тромбон

ОписРедагувати

Овальні обриси корпусу роблять інструмент зовні схожим на еуфоніум (сімейство саксгорнів). Конічний канал вагнерівської туби розширюється поступово і переходить у скошений довгий розтруб. Він має мундштук і ліворучний 4-вентильний механізм, як у валторни. При грі інструмент тримають на колінах. Діапазон інструменту близько трьох октав. Вагнерівські туби підрозділяються на тенорові — в строї «сі-бемоль» (in В) і басові — в строї «фа» (in F).

ІсторіяРедагувати

Інструмент сконструйований у 1870-х роках за вказівкою Ріхарда Вагнера для виконання партитури оперної тетралогії «Перстень Нібелунга». За задумом Вагнера на тубах повинні були грати валторністи. Перші інструменти були змайстровані фірмою «К. В. Моріц» (Берлін). У «Персні Нібелунга» фігурує квартет з вагнерівських туб: два тенорових та два басових. З 1890 року вагнерівські туби виготовлялися фірмою «Брати Александер» (Майнц).

Після Вагнера, його винахід використали Антон Брукнер (симфонія № 7, симфонія № 8 і симфонія № 9), Ігор Стравинський («Весна священна»), Ріхард Штраус (опера «Електра» і «Жінка без тіні», а також його «Домашня симфонія»). Крім них, вагнерівські туби і своїх творах використали композитори: Бела Барток, Стівен Каудел, Ендрю Даунс, Фелікс Дрезеке, Джеррі Голдсміт, Софія Губайдуліна, Елізабет Лаченс, Майкл Лоуренс Наймен, Александер Прайор, Ейноюгані Раутаваара, Еса-Пекка Салонен, Арнольд Шенберг, Рагнар Седерлінд, Едгар Варез, Алек Вайлдер, Джон Вільямс.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати