Вікіпедія

Біркебейнери

Біркебейнер, біркебейни (норв. Birkebeinerne — «берестоногі») — назва повстанців та політичної партії в Епоху громадянських війн в Норвегії XII–XIII ст., названа так їх суперниками через бідне озброєння[1]. Пізніше це назвисько стане почесним.

Кнуд Бергслін. «Біркебейнери Торстейн Скевла і Ск'єрвальд Скрукка спасають на лижах майбутнього короля Норвегії Хокона IV Хоконссона». 1869 р.

Передісторія

ред.

З соціально-історичної точки зору деякі вчені стверджують, що утворення цієї партії відбулося в результаті швидкого зростання безземельних маркаменів (тобто «мешканців прикордоння»), які оселилися уздовж шведського кордону і здійснювали набіги та розкрадання багатих старих поселень. Це було беззаконне населення, яке стало основою Біркебейнерів. Вчені сумніваються чи справді їхні лідери носили взуття з березової кори.

За версією відомого норвезького історика Петера Андреаса Мунка (1810—1863) «Переслідування, які вчинив Ерлінг на потомків і однодумців одного з претендентів на престіл Харальда Гілле, створили цілу групу людей, поставлених поза законом, що шукали прихистку в прикордонних лісах. Саме в результаті цих подій, за словами, Мунка і виник загін воїнів, що отримали свою назву — „берестяноногі“. Серед них були люди, що втратили своїх батьків і родичів в ході міжусобної війни, без приватної власності і тому рішучі битись проти ярла Ерлінга. На початку це була лише горстка відчайдушних воїнів, але під керівництвом лідера Сверрір здійснили перетворення держави і надали новий характер всьому внутрішньому житті Норвегії».[2]

Створення

ред.

Партія була створена в 1174 році навколо одного з претендентів на норвезький престіл — Ейстейна III. Сформувалась з деяких попередніх груп, першою метою, яких було позбавлення влади короля Маґнуса V Ерлінґссона та його батька Ерла Ерлінга Скакке (Кривого).

Після вбивства Ейстейна в 1177 р. в битві при Ре, залишки біркебейнерів, втекли в Вермланд та вибрали вождем Сверріра Сіґурдссона, після появи, якого внутрішня боротьба в Норвегії досягла піку жорстокості.

Повстанці повернулись в Норвегію, де перемогли хеклунгів Ерлінга Кривого (норв. Erling Skakke) поблизу Тронгейму (1179).

У 1184 р. Сверрір, завдяки підтримці частини бондів стає королем та відміняє всі привілеї церкви і виганяє з Норвегії єпископів. Засновує нову династію — норв. Sverre-ætt.

У 1188 р. перемога над кувлунгами («чернечі капішони») в Бергені.

В 1190 р. відбулась перемога над варбелгами («обшарпанці») та ейарскегами (1194) при цьому біркебейнери перетворились на дисципліноване і досвідчене військо. Після цього перемогли ще баглерів («посошники»), слиттунгів («обірванці») і риббунгів («розбійники»).

В 1190-ті частина біркебейнерів захопила багатства аристократів, землі та державні посади і остаточно відмежувалася від простонародних верств населення, представляючи собою з цього часу партію нового, служилого дворянства і прихильників сильної центральної влади. У цю партію увійшли також і вихідці з багатої і впливової верхівки тронгеймських бондів, що послужило повстанню селянства вже проти них.

Тактика

ред.

Успіх біркебейнерів лежить в їхній стратегії, яка була розроблена в основному їхнім лідером Сверріром, яка була дуже близькою до сьогоднішньої партизанської тактики. Стиль ведення війни Сверрір відійшов від традиційної бойової лінії бійців з королівським знаком на вершині. Він розділив свої війська у вигляді малих, і дуже рухливих підрозділів. Хоч деякі дослідники вважають це проявом боягузства.

Пам'ять

ред.
 
Герб Ліллехаммера

Норвезька історія пам'ятає хоробрість біркебейнерів, які в 1206 р. зберегли життя внука Сверріра, подолавши на лижах 54 км небезпечної та важкої дороги та спасли дворічного хлопчика, який пізніше став королем Гоконом IV Старим, який завершив громадянські війни в 1240 році. Доказом цього є численні витвори мистецтва.

Біркебейнський біг

ред.

Сьогодні історична подія порятунку Гокона Гоконсона відзначена в Норвегії трьома щорічними спортивними подіями: бігом (норв. Birkebeinerløpet); гонкою гірських велосипедів (норв. Birkebeinerrittet); бігові лижі норв. Birkebeinerrennet і, починаючи з 2012 року, дорожня велосипедна гонка (англ. Landeveisbirken).

Загальною вимогою для велосипедних і лижних подій є нести рюкзак вагою 3,5 кг як нагадування про дитину, яку біркебейнери нести в дорозі. У Рене починаються велосипедні та лижні події, а всі три події закінчуються в Ліллехаммері. Також існують гірськолижні перегони, які проводяться у Хейворд- Вісконсині (США) («американський Birkebeiner»), в Едмонтоні (Канада) та у Фоллс-Крік (Австралія).[3]

В літературі

ред.
  • «Сага про Сверріра» (автор не визначений) — одна з ісландських «королівських саг»
  • «Сага про баглерів» (автор невідомий) — ісландська сага
  • «Улав, син Аудуна з Хествікена» — історичний роман Сігрід Унсет.

В кіно

ред.

Королі від партії біркебейнерів

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Биркибейны // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  2. ↑ P. A. Munch. Det norske Folks Historie, III. Christiania, 1857, s. 43.
  3. ↑ Canadian Birkebeiner Ski Festival. Canadianbirkie.com. Архів оригіналу за 26 березня 2022. Процитовано 14 лютого 2016.

Джерела та література

ред.
  • А. А. Хлевов «Коротка історія середніх віків: Епоха, держави, битви, люди»
  • Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона. т. IIIa (1891), с. 898
  • Гуревич А. Я. Соціальна боротьба в Норвегії в останній чверті XII і початку XIII в. (Біркебейнери і селянські повстання), Середні віки. Вип. 22. — М.: 1962
  • T. H. Aschehoug. Statsforfatningen i Norge og Danmark. Christiania, 1866; E. Hertzberg. En fremstilling af det norske aristokratis historie indtil Kong Sverres tid. Christiania, 1869; H. J. Darre. Kong Sverre og Norge paa hans Tid. [s. 1.], 1869.
  • Knut Gjerset: History of the Norwegian People. The MacMillan Company, New York 1915 (online).

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Біркебейнери&oldid=36746728