Беньямін Нетаньягу

премʼєр-міністр Ізраїлю

Беньямін Нетаньягу (івр. בנימין נתניהו; нар. 21 жовтня 1949, Тель-Авів, Ізраїль) — ізраїльський політик і державний діяч, прем'єр-міністр Ізраїлю з 29 грудня 2022 року, до цього обіймав посаду в 1996—1999 і 2009—2021 роках. Лідер політичної партії Лікуд (1993—1999, з 2005). Має найбільший термін перебування на посаді прем'єр-міністра в історії держави Ізраїль (понад 15 років).

Беньямін Нетаньягу
івр. בנימין נתניהו
Беньямін Нетаньягу
Беньямін Нетаньягу
Нетаньягу 2023 року
Прем'єр-міністр Ізраїлю
Нині на посаді
На посаді з 29 грудня 2022
Президент Іцхак Герцоґ
Попередник Яїр Лапід
31 березня 2009 — 13 червня 2021
Президент Шимон Перес
Реувен Рівлін
Попередник Егуд Ольмерт
Наступник Нафталі Бенет
18 червня 1996 — 6 липня 1999
Президент Езер Вейцман
Попередник Шимон Перес
Наступник Егуд Барак
Міністр юстиції Ізраїлю
18 червня 1996 — 4 вересня 1996
Народився 21 жовтня 1949(1949-10-21) (74 роки)
Тель-Авів, Ізраїль Ізраїль
Відомий як політик, дипломат, державний діяч, військовослужбовець, політичний публіцист, політолог, учасник міжнародних форумів
Країна Ізраїль
Національність єврей
Alma mater Cheltenham High Schoold (1967), Массачусетський технологічний інститут (1975) і MIT Sloan школа менеджментуd (1977)
Політична партія Лікуд
Батько Бенцּіон Нетаньягуd
Мати Zila Netanyahud[1]
У шлюбі з Міхель Герен
Флор Кейтс
Сара Бен Арци
Діти Noa Rothd, Yair Netanyahud і Avner Netanyahud
Релігія юдаїзм
Нагороди

Jabotinsky Medald (1980)

Tzeltner Prized (1987)

почесний доктор[d] (1988)

Підпис
netanyahu.org.il

У різні роки обіймав високі посади в декількох урядах — міністр оборони (2018—2019, одночасно з головою уряду), міністра юстиції (1996), фінансів (2003—2005), закордонних справ (2002—2003), будівництва (1996—1999, науки культури і спорту (1996—1997), зв'язку (2014—2017), міністра діаспори (2019—2020) та міністра по справам релігій Ізраїлю (1996).

Перший прем'єр-міністр країни, народжений після проголошення незалежності[2][3].

Життєпис ред.

 
Молодий Нетаньягу в Армії оборони Ізраїлю, 1967.

Син професора історії Бенціона Нетаньягу. Молодший брат ізраїльського офіцера спеціальних військ Йонатана Нетаньягу та старший брат лікаря й письменника Ідо Нетаньягу. Дитинство провів у Ізраїлі та США.

В 1967—1972 роках служив в ЦАХАЛ (Армії оборони Ізраїлю), де брав участь у Шестиденній війні[4] та війні Судного дня[5][6]. Закінчив службу в званні капітана[7].

В 1972 році повернувся до США, де вчився на архітектурі у Массачусетському технологічному інституті, в лютому 1975 році отримав ступінь бакалавра архітектора[8][9], а в червні 1976 р. ступінь магістра[8] менеджменту. Пізніше, вивчав політологію на бакалавраті Гарвардському університеті[6][10]. Під час навчання Нетаньяху деякий час працював у консалтинговій компанії Boston Consulting Group[11].

Після закінчення 1977 року навчання Нетаньяху повернувся до Ізраїлю. Після повернення до Ізраїлю зацікавився політикою, став членом правої партії «Лікуд». Був представником Ізраїлю при ООН. 1988 р. вперше став депутатом Кнесету від «Лікуда». Тут він деякий час працює топ-менеджером з маркетингу у меблевій компанії. Паралельно він створює «Інститут антитерору імені Й. Нетаньяху», проводить міжнародні конференції по боротьбі з терором. У цей же час він знайомиться з деякими ізраїльськими політиками, зокрема, з тодішнім послом Ізраїлю в США Моше Аренсом, заступником Нетаньяху якого став 1982 року.

Політична діяльність ред.

На перших в історії прямих виборах прем'єр-міністра Ізраїлю у травні 1996 р. здобув перемогу над Шимоном Пересом. Став наймолодшим очільником уряду в історії країни. Очолював коаліційний уряд з 1996 до 1999 р. На каденцію цього уряду випало протистояння з палестинськими терористами, спроби переговорів з палестинським лідером Ясіром Арафатом за посередництва США та внутрішні ізраїльські суперечності. Зрештою відбулися позачергові вибори, які закінчилися поразкою Нетаньягу та «Лікуда».

У 2000-х рр. обіймав міністерські посади в уряді Арієля Шарона. Виступав проти «плану розмежування». У серпні 2007 р. був обраний головою партії «Лікуд» та став лідером парламентської опозиції.

У лютому 2009 р. очолювана ним політсила отримала друге місце в національних виборах до Кнесету вісімнадцятого скликання та сформувала коаліційний уряд разом з партією Авігдора Лібермана «Наш дім Ізраїль», лівоцентристською партією «Авода» та двома релігійними партіями[12].

Внутрішні розбіжності в панівний коаліції призвели до позачергових виборів 22 січня 2013 р. Перемогу отримав «Лікуд», який утворив коаліцію з правими та релігійними політичними силами[13].

17 березня 2015 року відбулися нові позачергові вибори до Кнесету двадцятого скликання на яких «Лікуд» отримав тридцять мандатів і сформував нову коаліцію та уряд на чолі з Нетаньягу[14].

Після того як урядова коаліція розпалася через конфлікти щодо розподілу бюджету та життя релігійного сектору населення, 9 квітня 2019 року в країні відбулися вибори до Кнесету. «Лікуд» отримав на один мандат більше, ніж головний суперник, партія «Кахоль лаван». Попри тривалі коаліційні перемовини, консенсусу щодо нового уряду не вдалося дійти, головне через непоступливість щодо низки питань лідера партії «Наш дім Ізраїль» Авігдора Лібермана. Проіснувавши рекордно короткий термін у півтора місяця, Кнесет двадцять першого скликання був розпущений[15]. 17 вересня 2019 року в країні відбулись позачергові парламентські вибори[16]. Нетаньяху програв вибори, зі 120 місць в парламенті його партія отримає 31[17].

25 вересня президент Ізраїлю Реувен Рівлін доручив Нетаньягу сформувати новий уряд країни[18].

На посаді Прем'єр-міністра Ізраїлю Беньямін Нетаньягу двічі відвідував Україну. Візити відбувалися у березні 1999 та 19 серпня 2019 року.

25 грудня Нетаньягу проводив передвиборчу кампанію в місті Ашкелон, коли туди запустили ракету з сектора Гази. Політика евакуювали до бомбосховища[19].

2 січня Нетаньяху назвав звинувачення в корупції, висунуті проти нього, політично вмотивованими, і повідомив, що планує звернутися до Кнесету з проханням надати йому імунітет у трьох справах, що перебувають на розгляді в генерального прокурора Ізраїлю[20].

13 червня 2021 року Кнесет затвердив новий уряд, до якого вперше за 12 років не ввійшла партія Нетаньягу — Лікуд, посаду прем'єра обійняв Нафталі Бенет[21][22].

Третій діючий термін прем'єр-міністра ред.

На парламентських виборах, що відбулись 1 листопада 2022 року, блок Нетаньягу здобув 64 місця в Кнесеті[23]. 13 листопада Президент Ізраїлю Іцхак Герцоґ вручив йому мандат на формування уряду[24]. 21 грудня оголосив про формування уряду[25].

29 грудня його уряд склав присягу[26].

Погляди ред.

Виступає за ідею вільного ринку[27], рішучу й безкомпромісну боротьбу проти тероризму[28]. Нетаньяху казав:

«Сутність демократичних суспільств і те, що відрізняє їх від диктатур, полягає в прагненні розв'язувати конфлікти ненасильницьким шляхом шляхом вирішення проблем шляхом суперечок і дебатів… Важливим моментом, який необхідно підкреслювати знову і знову, є те, що ніщо не виправдовує тероризм, що він є злом сам по собі — що різноманітні реальні чи вигадані причини, які наводять терористи для виправдання своїх дій, безглузді»[28].

Політик неодноразово заявляв про підтримку прав ЛГБТ[29][30] і вважає, що це не суперечить релігійним цінностям ізраїльського суспільства[31].

Особисте життя ред.

Дружина — Сара Бен-Арка Нетаньягу, виховують трьох дітей: доньку Ноа (від попереднього шлюбу), синів Яіра й Авнера[32].

Вільно володіє івритом та англійською[33] мовами.

Примітки ред.

  1. Geni.com — 2006.
  2. Netanyahu makes history as Israel's longest-serving leader. AP NEWS (англ.). 21 квітня 2021. Процитовано 20 лютого 2023. 
  3. Bruised but driven, Netanyahu becomes Israel's longest-serving PM. Reuters (англ.). 18 липня 2019. Процитовано 20 лютого 2023. 
  4. Ginsburg, Mitch. Saving Sergeant Netanyahu. www.timesofisrael.com (амер.). Процитовано 20 лютого 2023. 
  5. Buhbut, Amir. "Sayeret Matkal is 50 years old". NRG Maariv. Архів оригіналу за 14 жовтня 2012. Процитовано 20 лютого 2023. 
  6. а б Professor recalls Netanyahu's intense studies in three fields. MIT News | Massachusetts Institute of Technology (англ.). Процитовано 20 лютого 2023. 
  7. 40 שנה לאחור: היכן היו אז, המנהיגים של היום? - וואלה! חדשות. וואלה! (івр.). 13 вересня 2013. Процитовано 20 лютого 2023. 
  8. а б Statistics & Reports | MIT Registrar. registrar.mit.edu. Процитовано 20 лютого 2023. 
  9. The MIT 150. Boston.com (англ.). Процитовано 20 лютого 2023. 
  10. Profile: Benjamin Netanyahu (en-GB). 20 лютого 2009. Процитовано 20 лютого 2023. 
  11. Netanyahu's rhetoric brings same old message - Al-Monitor: Independent, trusted coverage of the Middle East. www.al-monitor.com (англ.). Процитовано 20 лютого 2023. 
  12. І «Лікуд», і «Кадіма» називають себе переможцями виборів в Ізраїлі. Радіо Свобода. 11 лютого 2009. Архів оригіналу за 12 червня 2021. Процитовано 27 січня 2023. 
  13. Архівована копія. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 19 серпня 2019. 
  14. Прокопчук, Дмитро (17 березня 2015). В Ізраїлі проходять позачергові парламентські вибори. Deutsche Welle. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 25 січня 2022. 
  15. Вибори в Ізраїлі. Чому мінімальний розрив краще для Нетаньяху? (en-GB). 10 квітня 2019. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 20 вересня 2019. 
  16. Парламент Ізраїлю розпустили за півтора місяця після виборів. Перевибори призначено на 17 вересня. Гордон. 30 травня 2019. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 25 січня 2022. 
  17. Нетаньяху програв вибори до Кнесету, підраховано майже всі голоси. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 20 вересня 2019. Процитовано 20 вересня 2019. 
  18. Нетаньяху отримав право формувати новий уряд. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 25 вересня 2019. Процитовано 25 вересня 2019. 
  19. Нетаньяху евакуювали під час виступу через запуск ракети з Гази. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 26 грудня 2019. 
  20. Нетаньяху попросить парламент надати йому імунітет від розслідувань. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 2 січня 2020. Процитовано 2 січня 2020. 
  21. Нетаньяху змістили з посади прем'єра Ізраїлю після 12-річного правління. Українська правда (українською). 13 червня 2021. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 14 червня 2021. 
  22. В Ізраїлі призначили новий уряд. РБК-Україна (українською). 13 червня 2021. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021. 
  23. Benjamin Netanyahu wins majority in Israeli election. Deutsche Welle (англійською). 3 листопада 2022. Процитовано 15 листопада 2022. 
  24. Президент Ізраїлю доручив Нетаньягу формування уряду. Радіо Свобода (українською). 14 листопада 2022. Процитовано 15 листопада 2022. 
  25. Нетаньягу за 12 хвилин до «дедлайну» доповів президентові Ізраїлю про формування нового уряду. Укрінформ (українською). 22 грудня 2022. Процитовано 23 грудня 2022. 
  26. Беньямін Нетаньягу приведений до присяги як лідер найправішого уряду Ізраїлю за всю історію. УНН (українською). 29 грудня 2022. Процитовано 29 грудня 2022. 
  27. Netanyahu: Corporate Media Is Responsible for Israeli Crony Capitalism. Haaretz (англ.). Процитовано 20 лютого 2023. 
  28. а б Internet Archive, Binyamin (1995). Fighting terrorism : how democracies can defeat domestic and international terrorists. New York : Farrar Straus Giroux. ISBN 978-0-374-15492-9. 
  29. News from Israel | The Jerusalem Post. www.jpost.com (амер.). Процитовано 20 лютого 2023. 
  30. נתניהו בירך את קהילת הלהט"ב: "ישראל - מהפתוחות בעולם" - וואלה! חדשות. וואלה! (івр.). 11 червня 2015. Процитовано 20 лютого 2023. 
  31. «Кнесет відзначає День прав геїв; прем'єр-міністр Нетаньяху: «Ми повинні керуватися переконанням, що кожна людина створена за образом Бога». 
  32. Зеленський та Нетаньягу проводять переговори у Києві. День. 19 серпня 2023. Архів оригіналу за 2 травня 2022. Процитовано 21 жовтня 2023. 
  33. Is mother-tongue English now a prerequisite for prime minister? -analysis. The Jerusalem Post | JPost.com (амер.). Процитовано 20 лютого 2023. 

Посилання ред.

Попередник: Прем'єр-міністр Ізраїлю
Наступник:
Ехуд Ольмерт Нафталі Бенет