Білецький Михайло Іванович

Миха́йло Іва́нович Біле́цький (нар. 9 квітня 1935, Київ) — український математик, політолог. Кандидат фізико-математичних наук (1968). Один із 139 «підписантів» листа із засудженням політичних репресій в Україні у 1965–1967 роках.

Михайло Іванович Білецький
Народився 9 квітня 1935(1935-04-09) (86 років)
Київ, Українська СРР, СРСР
Громадянство Україна
Місце проживання Київ
Діяльність математик, політолог
Відомий завдяки «підписант» під листом Брежнєву на захист Чорновола та ін.
Alma mater Єреванський державний університет (1959)
Науковий ступінь кандидат фізико-математичних наук (1968)
Заклад Інститут кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України і КНУ імені Тараса Шевченка
У шлюбі з Білецька Ірина Платонівна

БіографіяРедагувати

Михайло Іванович Білецький народився 9 квітня 1935 року в Києві. 1951 року вступив на механіко-математичний факультет Московського університету. 1956 року його відрахували з п'ятого курсу через політичні мотиви. Головною причиною виключення з університету став випуск стінної газети «Літературний бюлетень». Зокрема, в стіннівці був матеріал про російського письменника Володимира Дудінцева та його роман «Не хлібом єдиним», опублікований 1956 року. Проте, за спогадами сучасників, найбільше занепокоєння органів викликала емблема стіннівки — закутий у ланцюги робітник тягнеться до дзвону. Бюлетень кваліфікували як антирадянський. Було встановлено, що основними організаторами випуску бюлетеня стали студенти Білецький, Стоцький і Вайнштейн. Керівництво Московського університету визнало доцільним відрахувати з університету тільки студента Михайла Білецького — «як головного організатора випуску „Літературного бюлетеня“ та найактивнішого дезорганізатора студентів на факультеті» [1].

У 1957–1962 роках працював в Єревані в Науково-дослідному інституті математичних машин і Обчислювальному центрі Академії наук Вірменської РСР. 1959 року закінчив фізико-математичний факультет Єреванського університету.

У 1962–1965 роках був аспірантом Математичного інституту імені Стеклова в Москві. Кандидат фізико-математичних наук за фахом математична логіка і теорія алгоритмів (1968).

У 1965–1968 роках — науковий співробітник Інституту кібернетики АН УРСР. На початку 1968 року був серед 139 чоловік, які підписали лист, адресований Леоніду Брежнєву, Олексію Косигіну та Миколі Підгорному, із засудженням політичних репресій в Україні у 1965–1967 роках (зокрема, на захист журналіста В'ячеслава Чорновола). У квітні 1968 року з Іриною Заславською поїхав до Москви, де Заславська віднесла оригінал листа з підписами до приймальні ЦК КПРС, а Білецький передав примірник листа Петрові Якіру. Керівництво Інституту кібернетики, де працював Білецький, знаючи про його підпис під листом, запропонувало йому звільнитися з роботи «за власним бажанням» [2].

Від 1968 року — викладач Київського університету. 1972 року Білецького стали постійно викликати для свідчень у зв'язку, як зазначає він, «із надто широким і небезпечним колом знайомств». Чимало запитань стосувалося листа, підписаного чотири роки тому. 1973 року КДБ запропонував керівництву факультету кібернетики, де працював Білецький, провести збори з його засудженням і звільнити з роботи, що й було виконано. Білецький, підсумовуючи події цього періоду, зазначив: «Порівнюючи з тим, що зазнала більшість „підписантів“, я маю сказати, що відкараскався досить дешево й не можу мати серйозних особистих претензій. Якщо не брати до уваги крайню нервову напругу — мою й моєї дружини — того страшного 1972 року, особливо у першій його половині, коли ми чекали на народження дитини».

Далі Білецький у скромніших установах працював розробником автоматизованих систем керування. Зокрема, він брав участь у створенні автоматизованої системи для Дарницького вагоноремонтного заводу.

10 березня 1989 року Білецький звернувся з відкритим листом до ініціативної групи Київської організації Спілки письменників України та ініціативної групи Інституту літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР у зв'язку з розробленим ними проектом Програми Народного руху України за перебудову. Передусім Білецький зазначив, що повністю поділяє ідею створення в СРСР і, зокрема, в Україні широких громадських рухів у підтримку і для розвитку політики перебудови, демократизації та гласності, оскільки тільки з такими рухами можуть пов'язуватися надії на відібрання влади від бюрократії та передачу її суспільству. Білецький зазначив: «Я підтримую також майже всі положення проекту Програми, який видається мені в цілому досить ґрунтовно і всебічно продуманим». Проте він висловив різке заперечення проти положення проекту Програми: «Практика вільного вибору батьками мови навчання, яка в умовах, що склалися в нашій республіці, веде до національного нігілізму, поширення обивательских поглядів, виховання безбатченків, потребує перегляду з боку правових і моральних норм» [3].

Від 1993 року — співробітник Київського центру політичних досліджень і конфліктології. Галузь інтересів — етнічні і конфесійні проблеми.

Участь у полеміці щодо ГолодоморуРедагувати

19 листопада 2005 року Білецький в газеті «День» опублікував статтю «Світ повинен це пам'ятати» з підзаголовком «Про юридичну кваліфікацію Голодомору». Білецький зазначає, що «знищення голодом українських селян у 1932–1933 рр., безперечно, є однією з найбільших трагедій та одним із найтяжчих і наймасштабніших злочинів у історії людства». Проте, згідно з висновками Білецького, «на запитання, чи підпадає Голодомор під юридичне визначення геноциду, не можна однозначно відповісти у зв'язку з неконструктивністю цього поняття». Тому він пропонує: «Для того, щоб світова спільнота могла краще протидіяти масовим знищенням людей, на зразок тих, що відбувалися в XX столітті, треба закріпити в міжнародному праві поняття, таке саме вагоме, але загальніше, ніж геноцид, забезпечивши запобіжні заходи цьому злочину» [4].

Опонуючи математикові Білецькому, Євген Зарудний (Харків) зазначає: «Математику здається непробивною броня силогізму: „геноцид передбачає знищення українців як таких, багатьох українців (міське населення, партсклад й інші) система пощадила, ergo, знищення українців не є геноцидом“. Тим часом, даний силогізм не заперечує, а підтверджує факт геноциду, бо українці, вказані у другому посиланні, насправді такими не були», адже «ще в царській імперії існувало правило, успадковане й владою імперії радянської: „малорос за походженням, який говорив російською та який зараховує себе до росіян, таким автоматично великорусами і признавався“… Тому робочих, партійців, червоноармійців — українців за походженням — геноцид обійшов стороною» [5].

ПраціРедагувати

ІнформатикаРедагувати

  • Белецкий М. И. «Бесконтекстные и доминационные грамматики и связанные с ними алгоритмические проблемы» // Кибернетика, 1967, № 4. Стр.90-97.
  • Белецкий М. И., Кривей Т. П. Об информационно-алгоритмическом языке для проектирования АСУ городом // Проблемы создания территориальных звеньев РАС УССР. — Киев: Институт кибернетики АН УССР, 1977. — С. 39—46.
  • Анисимов А. В., Белецкий М. И., Севбо И. П. К построению малых баз данных с диалогом на естественном языке // Научно-техническая информация. Серия 2. — 1984. — № 5.

СоціологіяРедагувати

  • М. И. Белецкий, М. П. Погребинский, А. К. Толпыго. Президентские выборы 1999 года в Украине: региональный аспект // Стратегічна панорама. — 1999. — № 4.
  • Білецький, Погребинський. Політичні партії України у взаємодії зі структурами влади // Становлення владних структур в Україні 1991–1996. — К.: ЗАТ «Українська прес-група», 1997.
  • Украина без Кучмы. Год оранжевой власти. Январь 2005 — март 2006 года. — К.: Оптима, 2007. — 744 с. (у співавторстві).

Публіцистика і мемуариРедагувати

ПублікаціїРедагувати

Публікації в газеті «День»Редагувати

Публікації в інтернет-газеті «Українська правда»Редагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Кузовкін Геннадій. Партійно-комсомольські переслідування з політичних мотивів у період ранньої «відлиги»(рос.)
  2. Сучасність. — 1999. — № 1.
  3. Білецький Михайло. До 15-річчя першої програми Руху. Архів оригіналу за 14 жовтень 2008. Процитовано 8 вересень 2008. 
  4. День. — 2005. — 19 листопада.
  5. День. — 2005. — 3 грудня.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати