Вікіпедія

Біденко Артем Ігорович

український політик, посадовець, громадський діяч
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Біденко.

Артем Ігорович Біденко (нар. 12 лютого 1981(19810212), Київ) — український політик і громадський діяч, журналіст, волонтер, експерт з маркетингових і політичних комунікацій, політолог, колишній державний секретар Міністерства культури та інформаційної політики України, позаштатний радник ДП «Мультимедійна платформа іномовлення України»[1][2].

Біденко Артем Ігорович
Народився12 лютого 1981(1981-02-12) (43 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Країна Україна
Діяльністьполітолог, громадський діяч, політик
Alma materНаціональний університет «Києво-Могилянська академія»
Знання мовукраїнська, польська, російська і англійська
ЗакладМіністерство культури та стратегічних комунікацій України
Посададержавний секретар

Життєпис

ред.
  • 1987—1998 — навчався в Київській школі № 129 із поглибленим вивченням іноземних мов.[3]
  • 1998—2004 — навчався в університеті «Києво-Могилянська академія» на факультеті гуманітарних та суспільних наук. Магістр політичних наук.
  • 2000 — представляв факультет у Студентській колегії.[3]
  • 2004 — 2007 — навчався в аспірантурі Національного інституту стратегічних досліджень (тема дослідження "Роль ради національної безпеки і оборони в процесі ухвалення політичних рішень).
  • З 1999 — експерт в аналітичних організаціях (Інститут політики, Міжнародний інститут політичного аналізу, Лабораторія законодавчих ініціатив) та ЗМІ (редактор економічних новин на «Інтері», журналіст видань «Аргументи і факти», «Деловая Украина», ПіК тощо).[3]
  • 2000—2003 — експерт в Міжнародному інституті порівняльного аналізу.
  • 2003 — 2014 — виконавчий директор (СЕО), голова Координаційної ради Асоціації зовнішньої реклами України [Архівовано 21 серпня 2019 у Wayback Machine.].[3]
  • 2007—2014 — президент компанії SA Political Communications, яка надає послуги з політичного консалтингу та медіапланування.[3]
  • 2006—2014 — співзасновник рекламних агенцій: «Регіон Медіа», «Прана», «Рубі Консалтинг».[3]
  • 2014 — 2015  — радник мера Києва, директор управління з питань реклами Київської міської державної адміністрації.
  • з 4 лютого 2015 — заступник Міністра інформаційної політики України, керівник апарату.
  • з листопада 2017 року — державний секретар Міністерства інформаційної політики України.[4]
  • з 28 жовтня 2019 року — державний секретар Міністерства культури, молоді та спорту.
  • з 23 березня 2020 року — державний секретар Міністерства культури та інформаційної політики України.
  • з 1 серпня 2020 року — керівник Інституту інформаційної безпеки.
  • з 1 серпня 2022 року — керівник ініціативи «Сади Пермоги»[5].

Громадсько-політична діяльність

ред.

З 2003 займається професійним лобіюванням ринку зовнішньої реклами України як голова Координаційної ради Асоціації зовнішньої реклами України, Всеукраїнського об'єднання громадян.[3]

Також з 2002 року — член Громадської ради при комітеті свободи слова та інформації Верховної Ради України, працював над Законом України «Про рекламу».[3]

У 2005—2006 у Києві роках був організатором соціальної реклами «Країні не вистачає футболістів. Кохаймося!» (для поліпшення настрою) та «Мама, чому я урод» (для боротьби з наркоманією), які викликали певний осуд у суспільстві через їхню надміру радикальність.[6]

З квітня 2014 року є радником Голови КМДА з питань суспільних комунікацій.[3]

З 2010 року до 2016 року член політичної партії Українська Платформа Собор. Член Центрального проводу партії Республіканська платформа (раніше — «Собор»), голова Печерської районної організації цієї партії.[3]

Член Ради з питань захисту прав споживачів при Кабміні, Ради з питань реклами при КМДА.

В 2017 році був ініціатором та співавтором Концепції популяризації України в світі, а згодом, на виконання Концепції, — ініціатором та менеджером всіх процесів, пов'язаних зі створенням єдиного бренду України Ukraine NOW.

Блогер на інтернет-виданнях «Українська правда»[7], УБР, «Ліга», «Еспресо.TV», НВ. Був позаштатним журналістом та політичним редактором газет «Українське слово», «Деловая Украина», «Деловая неделя», «Аргументы и факты в Украине», журналів Business Communication, «Профиль», «Компаньйон» та інших.[8]

Співавтор двох книжок на теми українських виборів.[8] У 2022 році в рамках роботи Інституту інформаційної безпеки став співавтором та редактором Зеленої книги протидії дезінформації та Білої книги протидії дезінформації[9].

У 2022 році очолив ініціативу «Сади Перемоги» (Victory Gardens), направлену на підтримку національної єдності та продовольчої безпеки в складний період повномасштабної агресії Росії проти України.

Скандали

ред.

В 2006 році Асоціація зовнішньої реклами України, керівником якої тоді був Артем Біденко, провела загальноукраїнську кампанію "Мама чому я помер", спрямовану на боротьбу з наркоманією. Однак суспільна реакція, в тому числі професійних медичних організацій, була критичною, і кампанія була завершена достроково[10], з публічними вибаченням перед людьми, яких вона образила.

В листопаді 2023 року вийшло журналістське розслідування щодо бізнес-зв'язків Артема Біденка. Згідно журналістського розслідування, компанії та підприємці, пов’язані родинними чи дружніми зв’язками з Артемом Біденком, за неповні три роки отримали від Міністерства культури та інформаційної політики 70,5 млн грн. З них майже 51 млн грн — безпосередньо від ДП «Мультимедійна платформа іномовлення України». Так, компанія «Лайт коммунікейшн», де засновником є тесть Біденка, 68-річний Віталій Шаповаленко, за останні два роки підписала угоди з підприємствами Мінкульту на 47,7 млн грн. Хоча до 2019 року Шаповаленко не був причетний до медіа чи рекламного бізнесу, займався проєктуванням та обслуговуванням житлових багатоквартирних будинків, працював заступником міністра з питань ЖКГ в уряді Миколи Азарова[1][2][11].

Водночас через кілька днів Артем Біденко в своєму інтерв'ю "Детектор Медіа"[12] прокоментував низку неточностей в розслідуванні, які вводили читачів в оману. Зокрема, серед іншого, те, що цифра 70,5 млн не відповідає дійсності, згадані компанії отримали 54,5 млн грн; розслідування в висновках дає оціночні судження щодо прибутків родичів та друзів А.Біденка, при цьому не наводить жодних цифр чи порівнянь. Попри суспільний резонанс, в матеріал розслідування не було внесено виправлені дані.

Сімʼя

ред.

Виховує трьох синів: Андрія (нар. 2007), Юрія (нар. 2010) та Марка (нар. 2019)[3].

Цікаве

ред.

[1]

Примітки

ред.
  1. ↑ а б NGL.media: Компанії з оточення консультанта The Gaze Артема Біденка за три роки отримали від Мінкульту 70,5 млн грн. Детектор медіа (укр.). 11 листопада 2023. Процитовано 12 листопада 2023.
  2. ↑ а б Катерина Родак, Єлизавета Чип (10 листопада 2023). Кейс Біденка. Як позаштатний консультант The Gaze та його близькі отримали від Мінкульту понад 70 млн грн. NGL.media (укр.). Процитовано 12 листопада 2023.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м Біденко Артем Ігорович. DreamKyiv. 2015. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 15 травня 2015.
  4. ↑ «Мінстець» отримав двох заступників — Вголос — Львів, 5 Лютий 2015
  5. ↑ Слайдер. sadyperemohy.org (укр.). Процитовано 14 січня 2023.
  6. ↑ Коли біда надихає: друге дихання соцреклами — BBC Україна, 13 серпня 2014
  7. ↑ Персональний блог Артема Біденка. Архів оригіналу за 24 травня 2012. Процитовано 23 травня 2012.
  8. ↑ а б Заступник Міністра — керівник апарату Біденко Артем Ігорович. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 15 травня 2015.
  9. ↑ Інститут інформаційної безпеки. Institute of Information Security (ua) . Процитовано 14 січня 2023.
  10. ↑ В Україні демонтували рекламу "Мама чому я урод".
  11. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 липня 2010 року № 1328-р «Про призначення Шаповаленка В. Г. заступником Міністра з питань житлово- комунального господарства України».
  12. ↑ Артем Біденко: «До розслідування ставлюся позитивно. Точно знаю, що грошей не крав». Детектор Медіа. 14 листопада 2023.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Біденко_Артем_Ігорович&oldid=41355294