Відкрити головне меню

Біба Петро Микитович
Біба Петро Микитович.jpg
Народився 1 липня 1913(1913-07-01)
Новомиргород
Помер 22 березня 2002(2002-03-22) (88 років)
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність журналіст, поет, видавець
Партія КПРС
Нагороди
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»
Заслужений працівник культури України
Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР

Петро́ Мики́тович Бі́́ба (* 1 липня 1913, Новомиргород — † 2002), український поет, 1948 — член спілки письменників України, заслужений працівник культури УРСР. Нагороджений орденами Вітчизняної війни І ступеня, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медалями, Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

ЖиттєписРедагувати

Походив з сім'ї службовця. Ще школярем почали друкувати його вірші.

Після трудової школи працював у редакціях газет — Новомиргородської районної та Нікопольської міської. Друкувався у дитячих журналах — «Більшовиченята», «Червоні квіти».

Учасник Другої світової війни — сержант, помічник командира мінометного взводу, згодом — 212-ї мотострілецької дивізії. Брав участь у боях за Шепетівку, Черкаси, Кременчук, виходив з оточення по німецьких тилах. У вересні 1941 поранений в бою під Хмільником. Після лікування в госпіталі командував мінометним взводом Закавказького фронту. Важко поранений у жовтні 1942-го при штурмі Санчарського перевалу. Війну закінчив старшиною.

В післявоєнний час редагував альманах «Вогні Придніпров'я». 1950 року заочно закічнив Нікопольський учительський інститут. Наприкінці 1950-х — відповідальний секретар дніпропетровської обласної газети «Зоря».

В 19621975 роках був головним редактором газети «Культура і життя».

1948 року вийшла його перша збірка поезій «Братерство» (перевидана 1983), згодом:

  • 1951 — «Великий почин»,
  • 1956 — «З любов'ю»,
  • 1958 — «Слухаю серце»,
  • 1961 — «А ми — навколо Сонця»,
  • 1967 — «Струм»,
  • 1970 — «Вись»,
  • 1973 — «Час»,
  • 1980 — «Краплини теплого дощу»,
  • 1982 — «Година зоряна — життя»,
  • 1986 — «З вершини літа»,
 
Меморіальна дошка на чнсть Петра Микитовича Біби встановлена на будинку у Києві, де він жив (Бульвар Лесі Українки, 19)
  • 1988 — «Цвіт багряний»,
  • 1998 — «Грані»,
  • 2001 — «Будем жить».

Деякі його вірші перекладені азербайджанською, білоруською, болгарською, вірменською, естонською, російською, чеською мовами.

У Новомиргороді — рідному місті письменника, в листопаді 2015 року його іменем названо вулицю.

ДжерелаРедагувати