Бравін Микола Захарович
Микола Захарович Бравін (нар. 13 травня 1881, Сімферополь, Таврійська губернія, Російська імперія — пом. січень 1921, Газні, Афганістан) — російський дипломат, перший радянський дипломатичний представник у Персії та Афганістані, втікач із СРСР.
| Бравін Микола Захарович | |
|---|---|
| Народився |
13 травня 1881 Сімферополь, Таврійська губернія, Російська імперія |
| Помер |
січень 1921 (39 років) Газні, Афганістан |
| Громадянство |
 Російська імперія.svg){kind=small} РРФСР |
| Діяльність | дипломат |
Біографія ред.
Народився 1881 року в Сімферополі в сім'ї шліссельбурзького міщанина Захарія Терентійовича Бравіна та його дружини Марії Миколаївни. Закінчив факультет східних мов Санкт-Петербурзького університету з арабсько-персько-турецько-татарського розряду та Навчальне відділення східних мов при азіатському департаменті МЗС.[1]
З 1905 року на дипломатичній службі в Персії. У 1907—1909 роках — виконував обов'язки віце-консула в Сістані. У 1909—1911 рр. служив у консульствах у Бомбеї та Калькутті, потім до 1913 року — в Аддис-Абебі. З 1914 року знов в Персії: обіймав посаду віце-консула в Казвіні, Сеїстані, Хої.[2]
Будучи добре освіченим і старанним чиновником, Микола Бравін, однак, виявив себе вкрай конфліктною людиною, яка зіпсувала стосунки з усіма товаришами по службі і начальством, що терпіло його тільки через дефіцит кваліфікованих фахівців на східному напрямку.[3]
Після Жовтневого перевороту Бравін переходить на службу радянської влади, отримує призначення дипломатичного представника Російської радянської республіки в Персії і в січні 1918 року прибуває до Тегерана . Тут Бравін активно налагоджує контакти з представниками різних верств суспільства, виступає на мітингах і зборах, роз'яснюючи міжнародну політику радянського уряду у зв'язку з розірванням англо-російської угоди 1907 року про розподіл сфер впливу в Персії. Однак шахський уряд під тиском англійської місії вів подвійну політику, одночасно підтримуючи відносини і з Бравіним, і з представником колишньої царської влади Миколою фон Еттером[4] . Повноваження Бравіна так і не були визнані офіційно, і в червні його відкликали до Москви[5].
У березні 1919 року Бравін прибув до Ташкента як уповноваженого Народного комісаріату із закордонних справ Російської РФСР в Туркестанській республіці[6].
У лютому того ж року в сусідньому Афганістані до влади прийшов Аманулла-хан, який проголосив незалежність від Великої Британії . Це призвело до третьох англо-афганської війни, і афганський уряд виявився зацікавленим у налагодженні відносин із Радянською Росією. Радянський НКЗС, відрізаний від Афганістану фронтами Громадянської війни, доручив туркестанському уряду організувати самотужки місію до Кабулу. У квітні 1919 року керівником місії було призначено Миколу Бравіна.
29 квітня місія перетнула афганський кордон, проте була затримана прикордонною вартою і поміщена під арешт в очікуванні дозволу з Кабула. 8 травня, так і не дочекавшись санкції, місію було відправлено на радянську територію.
Друга спроба була здійснена в червні, коли Бравін отримав із Москви вірчу грамоту про призначення його «надзвичайним уповноваженим Радянського уряду» в Афганістані. Цього разу місія вирушила вгору Амудар'єю, але за 100 верст до Керкі пароплав був обстріляний туркменами, отримав пошкодження і був змушений повернутися.
Місії вдалося досягти мети з третьої спроби на конях через Кушку та Герат . Радянська делегація прибула у Кабул 21 серпня 1919 року. На той час англо-афганська війна закінчилася, було підписано прелімінарний мирний договір, і пріоритети Кабула дещо змінилися: емір остерігався налагоджувати стосунки з більшовиками, ставлячи під загрозу мир із Британією. Особливо остерігалося афганське керівництво поширення радянської політичної пропаганди. Проте Бравіну вдалося домогтися відкриття представництва в Кабулі та кількох консульств[7][8].
Безперервні конфлікти Миколи Бравіна з іншими членами місії та недовіра нової влади до колишнього царського чиновника привели до рішення про відкликання Бравіна та заміну його Яковом Суріцем. Суріц, прибувши до Кабулу у грудні 1919 року, усунув Бравіна з посади і зажадав його повернення до Туркестану зі звітом. Проте Бравін подав у відставку і відмовився покинути Афганістан, ставши першим радянським дипломатом-неповерненцем. Протягом 1920 року Бравін залишався в Кабулі, читаючи лекції з юриспруденції та міжнародного права для співробітників афганського МЗС. У січні 1921 року Бравін спробував перебратися до Британської Індії, взявши з собою великий архів документів, що були в нього. Передача цієї інформації британцям була вкрай небажаною як для афганської, так і радянської сторони. Під час зупинки в Газні Бравін був убитий одним з афганських військових, які його супроводжували. У смерті Бравіна афганською владою звинуватили людину, яка не мала до справи жодного відношення[7].
Нагороди ред.
- Орден Лева та Сонця 3-го ступеня (Персія); [9]
- Орден Святого Станіслава 3-го ступеня;
- Орден Святої Анни 3-го ступеня;
- Орден Зірки Ефіопії ;
- Бухарська золота зірка [3].
Примітки ред.
- ↑ Генис, 2009, с. 9—10.
- ↑ Генис, 2003, с. 72—84.
- ↑ а б Генис, 2003, с. 82.
- ↑ Документы внешней политики СССР. — М. : Политиздат, 1959. — Т. 1. — С. 714.
- ↑ Генис, 2009, с. 19—20.
- ↑ Генис, 2009, с. 20—24.
- ↑ а б Панин, 2007.
- ↑ Конаровский, 2015.
- ↑ Генис, 2009, с. 10.
Література ред.
- Генис В. Л. Посол в Кабуле // Неверные слуги режима. Первые советские невозвращенцы (1920-1933) : опыт документального исследования. Книга 1. — М., 2009. — С. 9—28. — ISBN 978-5-8107-0238-2.
- Генис В. Л. Вице-консул Введенский. Служба в Персии и Бухарском ханстве (1906-1920 гг.) Российская дипломатия в судьбах. — М. : Социально-политическая мысль, 2003. — 416 с. — ISBN 5-902168-18-X.
- Панин С. Б. Первая советская миссия в Афганистане // Азия и Африка сегодня. — 2007. — № 8 (21 квітня). — С. 75—80.
- Конаровский М. А. Три знаковые вехи: post scriptum // Международная жизнь. — 2015. — № 2 (21 квітня). — С. 135—154. Архівовано з джерела 30 січня 2022. Процитовано 30 січня 2022.