Бог предвічний народився

українська коляда

«Бог Предві́чний народи́вся» — українська колядка. Має культово-релігійний характер. У колядці переспівується євангельський сюжет про народження Ісуса Христа у Вифлеємі, згадуються події Різдва. Ця коляда є однією із найвідоміших у Західній Україні. В багатьох регіонах Галичини її співають першою за святвечірним столом. Її також виконували у церквах після літургії, починаючи від Різдва і закінчуючи Стрітенням Господнім.[1]

Коляда «Бог предвічний народився» увійшла в «Богогласник», антологію української набожної пісні, що була надрукована в Почаївській лаврі в кінці XVIII століття. Також у «Богогласник» увійшли коляди «Дивная новина», «Предвічний родився пред літи», «Новая радість світу ся з'явила», «Нова радість стала, яка не бувала», «Небо і земля нині торжествують» тощо.

Коляду «Бог предвічний» Іван Франко вважав найкращою з усіх українських церковних пісень, назвавши її перлиною серед колядок.[2]

Текст ред.

Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
В Вифлеємі народився,
Месія, Христос наш,
І пан наш, для всіх нас,
Нам народився.
Ознаймив це Ангел Божий
Наперед пастирям,
А потім звіздарям
І земним звірям.
Діва Сина як породила,
Звізда ста, де Христа
Невіста Пречиста
Сина зродила.
Тріє царі несуть дари
До Вифлеєм-міста,
Де Діва Пречиста
Сина повила.

Звізда їм ся об'явила,
В дорозі о Бозі,
При волі, при ослі
Їм ознаймила.
«Тріє царі, де ідете?»
«Ми ідем в Вифлеєм,
Вінчуєм спокоєм
І повернемся».
Іншим путем повернули,
Погану, безстидну,
Безбожну Іроду
Не повідали.
Йосифові Ангел мовить:
З Дитятком і з Матков,
З бидлятком, ослятком
Хай ся хорониить.
«Слава Богу!» — заспіваймо,
Честь Сину Божому
Господеви нашому —
Поклін віддаймо.[3]

 
Ноти колядки «Бог предвічний народився»

Аналізуючи текст коляди Михайло Возняк вказує, що строфа сучасного тексту коляди про те, що царі повернули іншим шляхом, це, імовірно, пізніша вставка, бо її нема в первісному тексті, який зберігся з кінця XVIII ст.[4]

Останні три строфи закликають і людей завжди віддавати Богові честь, славу та спів, славити його та просити милосердя для себе. Тріумф убогості. Залюбки підкреслює коляда, що бідні вівчарі випередили трьох царів вклонитися тому, хто народився в убогій стайні чи шопці, бідніший від найбідніших на землі, бо лежить на сіні и зимно терпить; створитель дрижитъ, которій въ руках свътъ держить. Убога проста людина відчуває, що свято народження Христа — це одночасно її свято, апофеоз убогості, зрівняння її з верствами, які, може, й за людину її не мають; не тільки зрівняння, а й вивищення, бо чудо втілення й відкуплення відбулося в її обставинах, в її становищі та скромних умовах життя.[4]

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Павло Смоляк. Давні та сучасні форми традицій колядування у Західному Поділлі
  2. Тетяна Шемберко Календарно-обрядова поезія в рецепції Івана Франка
  3. Слова колядки «Бог предвічний народився». Архів оригіналу за 5 січня 2011. Процитовано 26 грудня 2010. 
  4. а б Михайло Возняк «Історія української літератури» Львів. «Світ». 1994, т.2. С.304

Посилання ред.