Бернард Барух

Бернард Барух (англ. Bernard Baruch; 19 серпня 1870, Камден, Південна Кароліна — 20 червня 1965, Нью-Йорк) — американський фінансист, біржовий маклер, а також політичний і державний діяч. Був радником президента США Вудро Вільсона і Франкліна Д. Рузвельта.

Бернард Барух
англ. Bernard Baruch
Ім'я при народженні	англ. Bernard Mannes Baruch
Народився	19 серпня 1870(1870-08-19)[…] Камден, Південна Кароліна, США
Помер	20 червня 1965(1965-06-20)[…] (94 роки) Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Поховання	Flushing Cemeteryd
Країна	США
Діяльність	біржовий маклер, політик, підприємець, фінансист, економіст, банкір, трейдер
Alma mater	Сіті Коледж
Знання мов	англійська
Учасник	Перша світова війна
Членство	Фі Бета Каппа
Батько	Simon Baruchd
Діти	Belle W. Baruchd
Нагороди	премія Гораціо Елджераd
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився в Південній Кароліні і був другим з чотирьох синів Симона і Белл Барух. Його батько, Симон Барух (1840—1921 рр.), німецький іммігрант єврейського походження, іммігрував до США в 1855 році. Бувши за професією лікарем, під час громадянської війни служив в армії Півдня і був одним з основоположників фізіотерапії.

У 1881 році його родина переїхала до в Нью-Йорк, де Бернард вступив до Сіті-коледж. Після закінчення почав працювати брокером у фірмі англ. AA Housman and Company. Придбав місце на Нью-Йоркській фондовій біржі. Займався успішними брокерськими операціями по цукровим контрактам. У 1903 році він заснував свою власну брокерську фірму; у свої 33 роки він став мільйонером. Попри процвітання в той час практики створення різноманітних трастів з метою маніпуляції ринком, Барух проводив усі свої операції один, за що і здобув прізвисько «самотній вовк Wall Street»

Радник президента

Активна участь Баруха в політичному житті почалася в 1912 році. Своїми грошима він підтримав Вудро Вільсона в його президентській компанії. У фонд демократів Барух вніс $ 50 тис. У подяку за це Вільсон призначив його у відомство національної оборони. Під час Першої світової війни він став головою Військово-Промислового Комітету (англ. War Industries Board) і зіграв ключову роль в переорієнтуванні американської промисловості під військові потреби.

Після Першої світової війни працював у Вищий економічній раді Версальської конференції і був особистим економічним радником президента Т. В. Вільсона. Після Вудро Вільсона, він залишався незмінним супутником президентів Воррена Гардінга, Герберта Гувера, Франкліна Д. Рузвельта і Гаррі Трумена. Під час Другої світової війни президент Франкліна Д. Рузвельта призначив Баруха головою комітету з ліквідації нестачі каучуку. У 1943 році Барух став радником директора відділу військової мобілізації Д. Бірнса.

«План Баруха»

У 1946 році, Гаррі Трумен призначив Баруха представником США в комісії ООН з атомної енергії (англ. United Nations Atomic Energy Commission). На першому засіданні Комісії, 14 червня 1946 року, Барух оголосив план тотальної заборони ядерної зброї, яке увійшло в історію під назвою «План Баруха». Він передбачав, що всі держави, які проводять дослідження в ядерній галузі, мають обмінюватися відповідною інформацією; всі ядерні програми мають носити виключно мирний характер; ядерну зброю та інші види зброї масового знищення повинні бути знищені — для виконання цих завдань потрібно створити компетентні міжнародні структури, які зобов'язані контролювати дії окремих держав. Даний план також містив такі пункти: як створення Міжнародного агентства з атомної розробки (Atomic Development Authority), передбачалася передача цьому агентству контролю над атомним виробництвом та обмін дослідженнями в рамках нього між країнами. Крім того, план охоплював передачу США технологічної інформації з атомної енергетики. Контроль агентства повинен був здійснюватися в рамках міжнародних інспекцій на місцях. План передбачав введення механізму контролю за ядерними програмами вступають у співпрацю країн через проведення міжнародних інспекцій на територіях цих країн. Центральним органом цього агентства повинна була стати комісія ООН з атомної енергетики.

Однак такий план не влаштовував СРСР, бо він, очевидно, сповільнив би рух СРСР до створення ядерного потенціалу. Саме тому радянська дипломатія на конференції ООН висунула ідею відмови від використання атомної енергетики.

Сам «план Баруха» являє собою доповідь Ачесона-Лілієнталя, в яку Барух вніс дві значні зміни: на згаданий в доповіді міжнародний орган з контролю за атомною енергією не поширюється право вето постійних членів Ради Безпеки ООН і цей орган може вживати також примусових заходів впливу на порушників правил контролю в обхід Ради Безпеки ООН. Такі положення докорінно розбігалися зі Статутом ООН і його структурою, тому «план Баруха» прийнято не було. Американський дипломат й історик Б. Бечхофер, який в 1950-ті рр. у складі делегацій США брав участь у переговорах про роззброєння, сказав про цей проєкт таке: "підхід до вето, що містився в плані Баруха, вніс у переговорний процес сторонній і непотрібний елемент, що дозволив Радянському Союзу зайняти позицію, завдяки якій він отримав суттєву підтримку за межами свого блоку. Позиція Баруха щодо вето є екстремальним прикладом його ізоляції від генеральної лінії зовнішньої політики США ".

При цьому США пішли ва-банк: вони запропонували відмовитися від своєї ядерної зброї за умови, що інші держави візьмуть на себе зобов'язання не виробляти її та погодяться створити адекватну систему контролю. СРСР відкинув цей план. Радянські представники пояснили це тим, що в ООН домінували США і їхні союзники, тож їм не можна було довіряти. Тому Радянський Союз запропонував, щоби США знищили свої ядерні боєприпаси ДО того, як інші країни створять систему контролю, однак ця пропозиція була, своєю чергою, відкинута США.

У підсумку план так і не був прийнятий через накладення вето СРСР у Раді Безпеки ООН. Комісія припинила свою діяльність в 1949 році. Після провалу «Плану Баруха» і у відповідь радянської ініціативи у світі почалися ядерні перегони озброєнь.