Вікіпедія

Бернабо Вісконті

Бернабо Вісконті (*Bernabo I, 1323 — 18 грудня 1385) — сеньйор Мілану в 1354—1385 роках.

Бернабо Вісконті
італ. Bernabò Visconti
Народився 1323(1323)
Мілан
Помер 18 грудня 1385
Треццо
·отруєно
Поховання Міланський собор
Діяльність Лорд
Титул синьйор Мілану
Термін 1354—1385 роки
Попередник Джованні I
Наступник Джан Галеаццо
Конфесія католицтво
Рід Вісконті
Батько Стефано Вісконті
Мати Валентина Доріа
Родичі Джан Галеаццо Вісконті
Брати, сестри Маттео II Вісконті і Галеаццо II Вісконті
У шлюбі з Беатріче Реджина делла Скалла
Діти 5 синів і 11 доньок

Життєпис ред.

Молоді роки ред.

Походив з династії Вісконті. Син Стефано Вісконті, графа Арони, та Валентини Доріа з Генуї. Молоді роки провів у міста Арона і Мілан. У 1337 році втратив батька. після цього остаточно перебрався до Мілану.

У липні 1340 року Бернабо разом з братами Маттео і Галеаццо брав участь у змові проти своїх стрийків Лукіно і Джованні, що правили Міланом. Змову було викрито, а Галеаццо разом з братами вигнано з Мілана.

У 1346 році Бернабо разом з братами знову намагався підняти заколот проти стрийків, проте невдало. За наказом Лукіно Вісконті вирушив у вигнання.

Після смерті Лукіно в 1349 році архієпископ Джованні Вісконті зробився одноосібним правителем Мілана, дозволив своїм Бернабо з братами повернутися і зробив їх своїми спадкоємцями.

У 1350 році Бернабо пошлюбив доньку Мастіно II делла Скала, володаря Верони. Цей шлюб дозволив створити політичний і культурний союз між двома державами.

Синьйор ред.

У 1354 році після смерті Джованні Вісконті розділив з Маттео і Галеаццо Вісконті владу над міланськими володіннями. Бернабо отримав міста Брешія, Бергамо, Кремона і Крему. У 1355 році після смерті старшого брата Маттео II (за чутками отруєного братами) Бернабо отримав східну Ломбардію. Того ж року разом з братом Галеаццо II купив за 150 тис. флоринів у імператора Карла IV посаду імператорського вікарія. Втім вони не зуміли завадили Генуї здобути незалежність від Мілану.

У 1356 році Бернабо I вступив у конфлікт з імператором Карлом IV Люксембургом. Проти Мілана імператор відправив свого намісника Маркварда фон Рандека, який був розбитий і узятий в полон. В 1360 році папа римський Іннокентій VI відлучив Бернабо від церкви, а Карл IV видав засуджуючий його декрет.

У 1361 року військо Бернабо Вісконті зазнала серйозної поразки у битві при Сан-Руффілло від папської армії під командуванням кондотьєра Галеотті I Малатеста. Проте ця поразка не завадила Бернабо в 1362 році розпочати війну з Мантуєю, скориставшись смертю Уголіно Гонзага (чоловіка небоги Бернабо).

Втім невдовзі за посередництва французького короля Іоанна II Доброго Бернабо уклав мир з новим папою римським Урбаном V, але вже 1363 року знову був відлучений від церкви за те, що відмовився віддати папському легату місто Болонью і з'явитися до Авіньйону.

У 1364 році за посередництва брата Галеаццо II Бернабо Вісконті знову помирився з папою римським, залишивши спірні територію і сплативши компенсацію у 500 тис. флоринів.

Агресивні спроби розширити свою територію Бернабо продовжив наприкінці 1360-х — початку 1370-х. Спочатку в союзі з Кансіньоріо делла Скала, сеньйором Верони, напав на Мантую, але не зміг її захопити. У 1370 році взяв в облогу місто Реджо, Бернабо зміг його придбати у Гонзаго у 1371 році. При цьому у власних володіннях приборкав місцевих феодалів, наказавши знести фортеці та укріплення найбільш небезпечних феодалів, інші Бербано взяв під власне керування.

Після цього він вів війну проти Модени і Феррари, якою правили Есте. Це в свою чергу призвело Вісконті до чергового конфлікту з папським престолом. У 1372 році папа римський Григорій XI відлучив від церкви обох братів Вісконті. Водночас встановив дружні стосунки з династіями Габсбургів, Віттельсбахів, Арманьяків, Кипрських Лузіньянів, Гонзаго, делла Скала, уклавши з їх представниками шлюбні договори.

У 1375 році разом з братом вступив в союз з Флорентійською та Сієнською республікою, виступивши проти Папського престолу (Війна восьми святих). У 1377 році перетягнув на свій бік папського кондотьєра Джона Хоквуда, видавши за нього позашлюбну доньку Донніну. 1378 року було укладено мир в Тіволі.

У 1378 році Бернабо виступив на стороні Венеціанської республіки проти Генуезької республіки у війні Кьоджі. Втім його війська у вересні 1379 року було розбито у битві при Валь-Бізаньо. Разом з тим після смерті брата Галеаццо II у 1378 році Бернабо на деякий час взяв владу над усіма володіннями Вісконті. Проте 1382 року помер спадкоємець — Марко, що завдало суттєвого удару по амбіціям Бернабо I.

1385 року Бернабо вирішив укласти міцний союз із Францією проти Неаполя. Водночас зростало невдоволення Джан Галеаццо Вісконті, що вирішив знищити всевладдя стрийка. У травні того ж року Бернабо Вісконті було підступно повалено небожем Джаном Галеаццо й запроторено до замку Треццо, де його отруїли в грудні того ж року.

Родина ред.

Дружина — Беатріче Реджина, донька Мастіно II делла Скалла, володаря Верони.

Діти:

Джерела ред.

  • Pizzagalli, Daniela (1994). Bernabò Visconti. Milan: Rusconi.
  • Francesca Maria Vaglienti: Visconti, Bernabò. In: Lexikon des Mittelalters. Band 8, 1997, Sp. 1719/20
  • Luigi Barnaba Frigoli, La Vipera e il Diavolo, edizioni Meravigli, Milano 2013
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бернабо_Вісконті&oldid=42130113