Відкрити головне меню

Бернабо Вісконті (*Bernabo I, 1323 — 18 грудня 1385) — сеньйор Мілану в 13541385 роках.

Бернабо Вісконті
італ. Bernabò Visconti
Visconti, Barnabò.jpg
Народився 1323(1323)
Мілан
Помер 18 грудня 1385
Треццо
·отруєно
Поховання
Діяльність Лорд
Титул синьйор Мілану
Термін 1354—1385 роки
Попередник Джованні I
Наступник Джан Галеаццо
Конфесія католицтво
Рід Вісконті
Батько Стефано Вісконті
Мати Валентина Доріа
Родичі Джан Галеаццо Вісконті
Брати, сестри  • Маттео II Вісконті і Галеаццо II Вісконті
У шлюбі з Беатріче Реджина делла Скалла
Діти 5 синів і 11 доньок
Coat of arms of the House of Visconti (1277).svg

ЖиттєписРедагувати

Молоді рокиРедагувати

Походив з династії Вісконті. Син Стефано Вісконті, графа Арони, та Валентини Доріа з Генуї. Молоді роки провів у міста Арона і Мілан. У 1337 році втратив батька. після цього остаточно перебрався до Мілану.

У липні 1340 року Бернабо разом з братами Маттео і Галеаццо брав участь у змові проти своїх стрийків Лукіно і Джованні, що правили Міланом. Змову було викрито, а Галеаццо разом з братами вигнано з Мілана.

У 1346 році Бернабо разом з братами знову намагався підняти заколот проти стрийків, проте невдало. За наказом Лукіно Вісконті відправився у вигнання.

Після смерті Лукіно в 1349 році архієпископ Джованні Вісконті зробився одноосібним правителем Мілана, дозволив своїм Бернабо з братами повернутися і зробив їх своїми спадкоємцями.

У 1350 році Бернабо пошлюбив доньку Мастино II делла Скала, володаря Верони. Цей шлюб дозволив створити політичний і культурний союз між двома державами.

СиньйорРедагувати

У 1354 році після смерті Джованні Вісконті розділив з Маттео і Галеаццо Вісконті владу над міланськими володіннями. Бернабо отримав міста Брешія, Бергамо, Кремона і Крему. У 1355 році після смерті старшого брата Маттео II (за чутками отруєного братами) Бернабо отримав східну Ломбардію. Того ж року разом з братом Галеаццо II купив за 150 тис. флоринів у імператора Карла IV посаду імператорського вікарія. Втім вони не зуміли завадили Генуї здобути незалежність від Мілану.

У 1356 році Бернабо I вступив у конфлікт з імператором Карлом IV Люксембургом. Проти Мілана імператор відправив свого намісника Маркварда фон Рандека, який був розбитий і узятий в полон. В 1360 році папа римський Іннокентій VI відлучив Бернабо від церкви, а Карл IV видав засуджуючий його декрет.

У 1361 року військо Бернабо Вісконті зазнала серйозної поразки у битві при Сан-Руффілло від папської армії під командуванням кондотьєра Галеотті I Малатеста. Проте ця поразка не завадило Бернабо в 1362 році році розпочати війну з Мантуєю, скориставшись смертю Уголіно Гонзага (чоловіка небоги Бернабо).

Втім невдовзі за посередництва французького короля Іоанна II Доброго Бернабо уклав мир з новим папою римським Урбаном V, але вже 1363 року знову був відлучений від церкви за те, що відмовився віддати папському легату місто Болонью і з'явитися до Авіньйону.

У 1364 році за посередництва брата Галеаццо II Бернабо Вісконті знову помирився з папою римським, залишивши спірні територію і сплативши компенсацію у 500 тис. флоринів.

Агресивні спроби розширити свою територію Бернабо продовжив в кінці 1360-х — початку 1370-х. Спочатку в союзі з Кансіньоріо делла Скала, синьйором Верони, напав на Мантую, але незміг її захопити. У 1370 році взяв в облогу місто Реджо, Бернабо зміг його придбати у Гонзаго у 1371 році. При цьому у власних володіннях приборкав місцевих феодалів, наказавши знести фортеці та укріплення найбільш небезпечних феодалів, інші Бербано взяв під власне керування.

Після цього він вів війну проти Модени і Феррари, якою правили Есте. Це в свою чергу призвело Вісконті до чергового конфлікту з папським престолом. У 1372 році папа римський Григорій XI відлучив від церкви обох братів Вісконті. Водночас встановив дружні стосунки з династіями Габсбургів, Віттельсбахів, Арманьяків, Кипрських Лузіньянів, Гонзаго, делла Скала, уклавши з їх представниками шлюбні договори.

У 1375 році разом з братом вступив в союз з Флорентійською та Сієнською республікою, виступивши проти Папського престолу (Війна восьми святих). У 1377 році перетягнув на свій бік папського кондотьєра Джона Хоквуда, видавши за нього позашлюбну доньку Донніну. 1378 року було укладено мир в Тіволі.

У 1378 році Бернабо виступив на стороні Венеціанської республіки проти Генуезької республіки у війні Кьоджі. Втім його війська у вересні 1379 року було розбито у битві при Валь-Бізаньо. Разом з тим після смерті брата Галеаццо II у 1378 році бербнабо на деякий час взяв владу над усіма володіннями Вісконті. Проте 1382 року помер спадкоємець — Марко, що завдало суттєвого удару по амбіціям Бернабо I.

1385 року Бернабо вирішив укласти міцний союз із Францією проти Неаполя. Водночас зростало невдоволення Джан Галеаццо Вісконті, що вирішив знищити всевладдя стрийка. У травні того ж року Бернабо Вісконті було підступно повалено небожем Джаном Галеаццо й запроторено до замку Треццо, де його отруїли в грудні того ж року.

РодинаРедагувати

Дружина — Беатріче Реджина, донька Мастіно II делла Скалла, володаря Верони.

Діти:

  • Таддея (1351—1381), дружина Стефана III, герцога Баварії
  • Вірідіс (1352—1414), Леопальда III Габсбурга, герцога Внутрішньої Австрії
  • Марко (1353—1382)
  • Родольфо (1358—1388)
  • Карло (1359—1403)
  • Валентина (1360—1393), дружина Петра II, короля Кипру
  • Катерина (1361—1404), дружина Джан Галеаццо Вісконті, герцога Мілану
  • Агнеса (1362—1391), дружина Фраческо I Гонзага, синьйора Мантуї
  • Антонія (д/н-1405), дружина Еберхарда III, графа Вюртембергу
  • Мастіно (д/н-1404)
  • Маддалена (1366—1404), дружина Фрідриха, герцога Баварії
  • Аймоннетта (д/н), дружина Людовіка I де Бертон
  • Англесія (д/н-1439), дружина Януса, короля Кипру
  • Джаммастіно (1370—1405)
  • Люція (1372—1424), дружина Едмунда Ґолланда, графа Кенту
  • Елізабета (1374—1432), дружина Ернеста, герцога Баварії

ДжерелаРедагувати

  • Pizzagalli, Daniela (1994). Bernabò Visconti. Milan: Rusconi.
  • Francesca Maria Vaglienti: Visconti, Bernabò. In: Lexikon des Mittelalters. Band 8, 1997, Sp. 1719/20
  • Luigi Barnaba Frigoli, La Vipera e il Diavolo, edizioni Meravigli, Milano 2013