Відкрити головне меню

Джованні Вісконті (*Giovanni Visconti, бл. 1290 — 5 жовтня 1354) — синьйор Мілану в 13391354 роках.

Джованні Вісконті
Visconti, Giovanni (1290-1354).jpg
Народився бл. 1290
Мілан
Помер 5 жовтня 1354
Мілан
Поховання Міланський собор
Громадянство
(підданство)
Flag of Genoa.svg Генуезька республіка
Діяльність католицький священик
Титул синьйор
Посада Catholic archbishopd, абат, бл. Кардинал і diocesan bishopd
Термін 1339—1354 роки
Попередник Аццо I
Наступник Маттео II
Бернабо I
Галеаццо II
Конфесія католицтво
Рід Вісконті
Батько Маттео I
Мати Бонакоза Боррі
Брати, сестри  • Галеаццо I Вісконті, Stefano Viscontid, Marco I Viscontid і Лукіно I Вісконті
Діти 1 син і 1 донька
Coat of arms of the House of Visconti (1395).svg

ЖиттєписРедагувати

АрхієпископРедагувати

Походив з династії Вісконті. Син Маттео I, синьойора і графа Мілану, та Бонакози Боррі. За рішення батька присвятив себе церковної кар'єри. У 1303 році рішення папи римського Бенедикта IX отримав посаду каноніка Лінкольнського собору (Англія).

У 1317 році був обраний єпископом Міланським. Проте папа римський Іоанн XXII скасував це рішення, оскільки родина Вісконті належала до політичного угруповання гібелінів, опозиційної по відношенню до папського престолу, і призначив єпископом Айкардо Антіміані. У 1323 році папа римський відлучив від церкви усіх Вісконті, яка виступила проти нього на боці імператора Людовика IV Віттельсбаха. Після відлучення Джованні стає союзником антипапи Миколи V, який в 1329 році звів його в сан кардинала.

У 1329 році небіж Джованні — Аццоне Вісконті —, придбав у імператора титул правителя Мілана і почав відновлювати владу в Мілані та навколишніх містах. Джованні Вісконті виступив союзником родича, отрмиавши посаду кардинала-диякона і титулярним дияконом церкви Св. Євсевія.

У 1331 Джованні став єпископом і правителем міста Новара, а в 1339 році, після смерті Айкарда, повернувся до Мілану, хоча офіційно був визнаний архієпископом Мілана лише 1342 року буллою папи римського Климента VI. Того ж року помер бездітний Аццоне, і синьйорії Мілана та інших міст призначили Джованні і його брата Лукіно співправителями.

Синьйор МіланаРедагувати

Державними справами в основному займався Лукіно, а Джованні відав справами церковними. У 1341 році Вісконті вдалося відновити відносини з папським престолом. Бенедикт XII скасував всі рішення проти міланських синьйорів в обмін на їх визнання папської влади.

На початку 1340-х років група впливових городян Мілана, незадоволена правлінням Лукіно, спробувала скинути правителів міста. Змову було викрито, а серед зрадників виявилися небіжі Лукіно і Джованні — Маттео, Галеаццо і Бернабо, яких Лукіно вигнав з Мілана.

У 1349 році, після смерті Лукіно, Джованні став одноосібним правителем Мілана після рішення Генеральної ради Мілану щодо затвердження відповідного статуту 31 травня. Він дозволив небожам повернутися і оголосив їх своїми спадкоємцями. В останні роки свого правління Джованні придбав у родини Пеполі Болонью. Водночас провів рішення щодо спадкової влади Вісконті над Міланом.

У 1350 році стикнувся з загрозою антиміланської коаліції на чолі із Флорентійською республікою. У відповідь Джованні вступив в союз з містами Тоскани та Романьї, де правили гібеліни. 1351 року уклав союз з Кангранде II делла Скала, правителм Верони. Згодом наказав військам захопити Імолу, проте невдало. Водночас викрив й придушив профлорентійську змову в Болоньї. Після цього зумів укласти мирний договір з Флоренцією.

У 1352 році зумів встановити зверність над Генузькою республікою, скориставшись поразками останньої від Венеціанської республіки та королівства Арагон. Слідом за цим розпочав війну проти Флорентійської республіки, війська Мілану вдерлися до Тоскани, розраховуючи на підтримку місцевих гібелінів. У 1353 році залучив до свого двору поета Петрарку.

Джованні Вісконті помер в 1354 році, його володіння були розділені між трьома його небожами.

РодинаРедагувати

  • Леонардо, подуста Новари з 1332 року
  • Маргарита, дружина Амброїзе Вісконті, подести Павії

ДжерелаРедагувати

  • P. Mainoni, Un bilancio di Giovanni Visconti, arcivescovo e signore di Milano, in «L'età dei Visconti», a cura di L. Chiappa Mauri, L. De Angelis Cappabianca, P. Mainoni, Milano, 1993, pp. 3–21.
  • Stefan Samerski: Giovanni Visconti. In: Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon (BBKL). Band 12. Bautz, Herzberg 1997, ISBN 3-88309-068-9, Sp. 1505—1507.
  • Cadili, Alberto (2007). Giovanni Visconti, arcivescovo di Milano, 1342—1354 [Giovanni Visconti, Archbishop of Milan, 1342—1354]. Studi di storia del cristianesimo e delle chiese cristiane (in Italian). Milano: Ed. Biblioteca francescana