Берже Адольф Петрович
Адольф Петрович Берже (рос. Адольф Петрович Берже; рос. дореф. Адольф Петрович Бѳржѳ, 28 липня [9 серпня] 1828, Санкт-Петербург - 31 січня [12 лютого] 1886, Тифліс[К. 1][К. 2]) - російський історик-сходознавець, кавказознавець, археограф, голова Кавказької археографічної комісії в 1864-1886 роках, а також дворянин і чиновник Російської імперії (дійсний статський радник з 1868 року, таємний радник з 1886).
| Берже Адольф Петрович | |
|---|---|
| рос. Адольф Петрович Берже | |
 | |
| Народився |
28 липня (9 серпня) 1828 Санкт-Петербург, Російська імперія |
| Помер |
31 січня (12 лютого) 1886 (57 років) Тифліс, Російська імперія |
| Країна |
.svg){kind=small} Російська імперія |
| Діяльність | орієнталіст |
| Alma mater | Східний факультет СПбДУd (1851) |
| Галузь | сходознавство, кавказознавство і археографія |
| Науковий ступінь | кандидат університету |
| Членство | Імператорське російське археологічне товариствоd |
| Нагороди |
    |
Автор низки видань, зокрема монографії «Чечня та чеченці (1859)», а також 10-томного видання архівних документів «Акти Кавказької археографічної комісії».
Біографія ред.
Точна дата народження Адольфа Петровича Берже невідома, він народився за одними джерелами 25 липня [6] серпня 1828, за іншими на три дні пізніше. Походив із французького дворянського роду, що емігрував до Росії у 1805 році. Батько був лектором французької мови на початку XIX століття в Санкт-Петербурзькому університеті[1]. Сам Адольф Берже також мав дворянство, але вже російське[2].
Навчання та державна служба ред.
У 1836-1838 роках Берже виховувався в пансіоні Цапінтіні, звідки вступив до реформатської школи. У 1838 році, після смерті батька, почав навчання в Гатчинському сирітському інституті (при інспекторі Є. О. Гугелі)[1]. Російський історик та журналіст М. І. Семевський[К. 3] повідомляє, що в інститут він був визначений за клопотанням дружини французького посла П. де Баранта. Після закінчення інституту в 1847 Берже вступив до Східного факультету Санкт-Петербурзького державного університету, в 1851 закінчив курс зі східної словесності зі ступенем кандидата[3][4].В рік закінчення університету Берже «по волі імператора Миколи» був визначений на Кавказ до власної канцелярії кавказького намісника князя М. С. Воронцова[5]. Як повідомляв «Исторический вестник», відрядження до князя відбулося за «чудові успіхи», а в результаті, Берже зміг «привернути увагу князя й приобрести его расположение»[6]. В 1859 році був призначений чиновником особливих поручень при начальнику громадянського управління статс-секретарі А. Ф. Крузенштерні. З грудня 1868 року мав чин действительного статского радника. Всього Берже працював при кавказьких намісниках з 1851 по 1874 рік, окрім М. С. Воронцова це були: М. А. Реад, М. М. Муравьйов-Карський, А. І. Барятинський і Великий князь Михайло Миколайович. 13 січня 1886 року Найвищим наказом по МВС Російської імперії за № 3, Берже «за отличие» був переведений у таємні радники з 9 січня того ж року[7]. Про це він написав своєму другу М. І. Семевському[8]:
«Я отримав звання таємного радника. Першу звістку про це отримав від Великої княгині Ольги Феодорівни, пізніше вітальна телеграма від Його Величності Миколи Михайловича, князя Дондукова-Корсакова, барона О. П. Николаи й генерала Шепелева».
— Лист від 20 січня 1886 року (альбом М. І. Семевського «Знайомі»)
Наукова діяльність ред.
З 1853 року Берже став співробітником Кавказького відділення РГО. У травні 1853 року Берже був відправлений з дослідницькою метою з Тифлісу до Персії, де відвідав міста Тебриз, Казвін, Тегеран, Ісфаган, Шираз і Хой. З цієї подорожі він повернувся до Тифлісу в 1854 році, а в 1855 був відправлений до Персії вдруге. Усього Берже відвідав країну в складі російських дипломатичних місій тричі, зібрав і вивіз до Росії колекцію рідкісних книг, рукописів та документів, у тому числі 600 фірманів шахіншахів[2]. В 1871 Берже був депутатом на 25-ти річному ювілеї Імператорського Російського археологічного товариства, а в 1876 депутатом на 3-му з'їзді сходознавців у Санкт-Петербурзі[3][4].
Основною діяльністю вченого стала його робота як голови Кавказької археографічної комісії[К. 4]. На цю посаду Берже був призначений у квітні 1864 і продовжував займати її до самої смерті - в 1886 році. Активні наукові та літературні дослідження дослідника перервалися раптово, оскільки ще за 10 днів до своєї смерті Берже писав: «Я взявся за останній том[К. 5], а також за спогади про Кавказ і Персію. Роботи багато, але я не боюся її»[8][4].
Смерть ред.
10 січня [22 січня] 1886 року Берже прибув в Тифліс із Санкт-Петербурга, як писав сам вчений, цю «мандрівку здійснив благополучно та захоплено був зустрітий своїми приятелями». Але вже 31 січня [12 лютого] він помер, як писав Семевський, «після раптової й короткої хвороби».
Бібліографія ред.
З численних праць Берже, головним чином, з історії Кавказу та народів Сходу, найпомітнішими є видані під його редакцією в Тифлісі в 1866-1885 10 томів «Актів, зібраних Кавказькою археологічною комісією», у яких матеріали з історії Кавказу доведено до 1863 року. Після смерті Берже в 1886 були видані 11-ї (ТИфліс, 1888) і 12-ї (ТИфліс, 1904) томи збірки[9][4]. В наш час, один з найбільш повних переліків монографій, нарисів, статей, нотаток та перекладів А. П. Берже склалаН. В. Мелкадзе В. Мелкадзе.
Окрім збірки «Актів …» в галузі кавказознавства здобули популярність наступні роботи Берже: «Короткий огляд горських племен на Кавказі» (Тифліс, 1858), «Чечня та чеченці» (Тифліс, 1859); «Історія адигейського народу, складена за переказами кабардинців Шора-Бекмурзін-Ногмовим» (Тифліс, 1861); «Кавказ в археологічному відношенні» (Тифліс, 1874) - ця праця також була поміщена в Записках Товариства любителів кавказької археології, членом-засновником і найдіяльнішим співробітником якого був Берже; «Н. М. Муравйов під час його намісництва на Кавказі, 1854-56 рр. » (Історичний нарис у виданні «Русская старина », 1873); «етнографічний огляд Кавказу» (СПб., 1879); «Приєднання Грузії до Росії, 1799-1831 рр.» (Історичне дослідження в «Російській старовині», 1880) і ще багато інших статей з історії Кавказу, поміщених в «Російській старовині» і «Кавказькому календарі»[4].
Із робіт Берже з історії та давнини Сходу найбільш відомі: «Уривки з подорожі до Персії в 1853—1854 рр.» (Тифліс, 1854); «Про народні свята, пости та чудові дні у мусульман-шиїтів взагалі й в персіян особливо» (окремо і в «Кавказькому календарі на 1856 рік»); рукописна робота складена для осіб котрі займаються перекладом перських офіційних паперів — «Dictionnaire Persan-Français» (Лейпциг, 1868 р.)[10]; збірка майже всієї поетичної літератури закавказьких мусульман, яка за відгуком німецького критика Zarneke видана Берже чудово і з глибоким знанням предмета - «Die Sänger des XVIII und XIX Jahrhunderts in adserbeidshanischer Mundart» (Лейпциг, 1869 р.)[4].
В рамках діяльності пов'язаної з Кавказьким відділом РГО в 1853 Берже переклав російською та опублікував працю Г. В. Абіха «Геологічний нарис Кавказького кряжу від Ельбрусу до Бештау»[2].
Оцінка сучасниками ред.
Глибоке знання історії, географії та етнографії Кавказького регіону робило А. П. Берже «незамінним співрозмовником та першою особою на Кавказі за своїм широким знайомством з краєм» - писав російський драматург А. М. Островський[11].
Нагороди ред.
Ордени ред.
Російські
Орден Святого Станіслава 2-го ступеня (1859)- Орден Святої Анни 2-го ступеня (1861)
- Орден Святого Володимира 3-го ступеня (1866)
- Орден Святого Станіслава 1-го ступеня (1874)
- Орден Святої Анни 1-го ступеня (1878)
- Орден Святого Володимира 2-го ступеня (1882)
Іноземні
Перський орден Лева і Сонця 2-го ступеня із зіркою (1864)
.svg){kind=small}
Медалі ред.
- Бронзова медаль «У пам'ять війни 1853—1856»
Пам'ять ред.
У 1888 році, з ініціативи друзів і шанувальників Берже, йому було поставлено пам'ятник у саду при Кавказькому музеї Тифлісу — бронзове погруддя на мармуровому п'єдесталі[12][13][4].
Примітки ред.
Коментарі
- ↑ Нині Тбілісі
- ↑ В альбомі російського історика та журналіста М. І. Семевського «Знайомі» (1888 р.) приводяться інші дати народження та смерті А. П. Берже: 25 липня [6 серпня] 1828 — 20 січня [1 лютого] 1886, при чому в альбомі також вказана інша дата смерті А. П. Берже — 31 січня [12 лютого] 1886 (Семевський, 1888. — С. 62, 188, 248).
- ↑ А. П. Берже и М. І. Семевський були знайомі з 1872 року (Семевський, 1888. — c. 188).
- ↑ В ЕСБЄ є помилка: Кавказька археографічна комісія названа не «археографічною», а «археологічною» (ЕСБЄ, 1891, с. 530—531).
- ↑ Мався на увазі останній том „Актів Кавказької Археографічної Комісії“.
Джерела
- ↑ а б Рудаков, 1900, с. 739—740.
- ↑ а б в г Муханов, 2005, с. 363.
- ↑ а б Семевский, 1888, с. 62, 188.
- ↑ а б в г д е ж ЭСБЕ, 1891, с. 530—531.
- ↑ ЕСБ, 1891, с. 530—531.
- ↑ Іст. вісник, 1886, с. 730.
- ↑ . — № 11.
- ↑ а б Семевский, 1888, с. 62, 188, 248.
- ↑ ЭСБЕ сообщает только об 11-м томе изданном после смерти А. П. Берже (ЭСБЕ, 1891, с. 530—531).
- ↑ БРЕ пише про цей словник як про такий, що виданий в Парижі[2].
- ↑ М. Е. Колесникова // Ставропольский хронограф на 2014 год. — Ставрополь, 2014. — С. 65-69. Архів оригіналу за 21 грудня 2023. Процитовано 21 грудня 2023.
- ↑ Семевский, 1888, с. 188, 248.
- ↑ Кобяков Д. А. Памятник Адольфу Петровичу Берже // Русская старина. — СПб. : Тип. Шаблон:Ы, 1888. — Т. 58, вип. 6 (30 квітня). — С. 710. Архівовано з джерела 13 січня 2021.
Література ред.
- Берже Адольф Петрович // Список гражданским чинам четвертого класса. Исправлен по 15-е сентября 1869 года. — СПб. : Тип. Правительствующего сената, 1869. — С. 830.
- Берже Адольф Петрович // Список гражданским чинам четвертого класса. Исправлен по 15-е июня 1881 года. — СПб. : Тип. Правительствующего сената, 1881. — С. 176.
- Берже, Адольф Петрович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Гулак Н. І. Адольф Петрович Берже как ориенталист // Русская старина. — СПб. : Печатня В. И. Головина, 1887. — Т. 56, вип. 12 (30 квітня). — С. 819—824.
- Дзуматова З. Р. Научная деятельность Адольфа Берже на Кавказе // Кубанские исторические чтения: материалы VII Международной научно-практической конференции (Краснодар, 24 июня 2016 г.). — Краснодар : РЭА, 2016. — С. 140—147.
- Исторический вестник. — СПб. : тип. А. С. Суворина, 1886. — Т. 23. — С. 730.
- Кобяков Д. А. Памяти Адольфа Петровича Берже: 28 июля 1828 — 31 янв. 1886. — Тифлис: тип. Канцелярии главноначальствующего гражданской частию на Кавказе, 1886. — 11 с.
- Кобяков Д. А. Адольф Петрович Берже. Памятник ему в городе Тифлисе (Письмо к редактору «Русской старины» М. И. Семевскому) // Русская старина. — СПб. : Тип. В. С. Балашева, 1888. — Т. 57, вип. 1—3 (30 квітня). — С. 485—486.
- М. С. Адольф Петрович Берже // Русская старина. — СПб., 1886. — Т. 50, вип. 3 (30 квітня). — С. 727—744.
- Берже Адольф Петрович / Муханов В. М // «Банкетная кампания» 1904 — Большой Иргиз. — М. : Большая российская энциклопедия, 2005. — С. 363. — (Большая российская энциклопедия : [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—2017, т. 3). — ISBN 5-85270-331-1.
- Рудаков В. Е. Берже, Адольф Петрович // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)
- Светлова Э. Ю., Тункина И. В. Берже, Адольф Петрович // — ИИМК РАН, Санкт-Петербургский филиал Архива Российской академии наук. — М. : Индрик, 2017. — С. 210—211. — (Серия Ad fontes: Материалы и исследования по истории науки. Supplementum 5.) — ISBN 978-5-91674-427-9.
- Семевский М. И. Знакомые. Альбом М. И. Семевского. — СПб. : тип. В. С. Балашева, 1888.
- Семевский М. И. Адольф Петрович Берже
- Сулаберідзе Ю. С. Адольф Петрович Берже — исследователь Кавказа // Клио. — СПб. : Полторак, 2013. — № 3 (75) (30 квітня). — С. 97—102. — ISSN 2070-9773.
- Тер-Оганов Н. Г. Газета «Кавказ» и её корреспондент Адольф Берже о Каджарском Иране, 1851—1861 гг. // Caucaso-Caspica. Труды Института востоковедения Российско-Армянского (Славянского) университета / под ред. Шаблон:Ы. — Ереван : РАУ, 2018. — С. 101—109.