Відкрити головне меню

Бережки

село в Україні, в Дубровицькому районі Рівненської області.

Бере́жки — село в Україні, в Дубровицькому районі Рівненської області. Населення становить 1653 осіб.

село Бережки
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Дубровицький район
Рада/громада Бережківська сільська рада
Код КОАТУУ 5621880401
Основні дані
Засноване 1521
Населення 1653
Площа 11,6 км²
Густота населення 142,5 осіб/км²
Поштовий індекс 34160
Телефонний код +380 3658
Географічні дані
Географічні координати 51°31′34″ пн. ш. 26°36′47″ сх. д. / 51.52611° пн. ш. 26.61306° сх. д. / 51.52611; 26.61306Координати: 51°31′34″ пн. ш. 26°36′47″ сх. д. / 51.52611° пн. ш. 26.61306° сх. д. / 51.52611; 26.61306
Середня висота
над рівнем моря
140 м
Водойми річка Случ
Місцева влада
Адреса ради 34160, Рівненська обл., Дубровицький р-н, с. Бережки, вул. Михайла Коєти, тел. 3-82-53
Карта
Бережки. Карта розташування: Україна
Бережки
Бережки
Бережки. Карта розташування: Рівненська область
Бережки
Бережки
Мапа

Зміст

Загальні відомостіРедагувати

В селі проживає в наш час[коли?] 1653 жителів, близько 700 дворів. Станом на 2006 рік колгосп «Прогрес» став СВК «Прогрес», в якому землі колгоспу перейшли в приватне користування жителів села. 8 «пайовиків» забрали свої угіддя і обробляють самостійно.

935 жителів віддали в СВК та отримують відсотки від вирощеного урожаю зерном, сіном чи соломою, що є вагомою підмогою у господарстві Бережан. У наш час[коли?] у СВК знаходиться дві вантажні машини, два напіврозібрані комбайни, пара коней та 56 корів. Нещодавно село стало курсувати маршрутне таксі Дубровиця-Рівне, за допомогою якого жителі села можуть швидко дістатися обласного центру та сусідніх районів. Через кожну годину до районного центру курсує автобус. В селі є 2 державні та 5 приватних магазинів, провести своє дозвілля Бережани можуть в кафе-барі «Бережанка».

В плані проведення дозвілля працює Будинок культури та сільська бібліотека на 7984 примірники літератури. При Будинку культури створено під керівництвом художнього керівника Будинку культури Красько Ганни Семенівни народний ансамбль «Родинонька». Це ансамбль своїми виступами зігрівав серця не одного відвідувача їхніх концертів. Вони гастролюють і по селах району, були переможцями конкурсів в області, а також шановними гостями в етнографічному музеї м. Києва, де були відзначені дипломами та цінними призами. Артистичним співом та мелодійними мотивами звеселяють гостей на весіллях народні музики з естрадного ансамблю. В центрі села на пагорбі прекрасна архітектурна споруда — церква Різдва Пресвятої Богородиці, яка була побудована в 1817 році. Не зважають на те, що вона пережила дві Світові війни, але зберегла свій зовнішній та внутрішній вигляд, хоча вона дерев'яна. Завдяки жителям села, які підтримують пожертвами, в ній досить затишно і завжди людно. Багато людей поспішають на службу, яку проводить отець Василь.

Село славиться не тільки працьовитими та добрими людьми, але й майстрами. Довгими зимовими вечорами ще наші бабусі вишивали рушники, наволочки та багато інших речей побуту, так і зараз, їхні нащадки не байдужі до вишивання, що можна було спостерігати на виставці робіт умілих рук, яка щорічно проводиться на День села. Не лише в жінок, але й в чоловіків є улюблене заняття — робити з дерева неможливе. Село славиться своїми різьбярами, токарями, столярами. Не одну сільську садибу прикрасили роботи Костючка О. О., Коваля М. І., Білоконя І. І., Разневича Р. Т. Багато в Бережках людей, які пишуть вірші, складають оповідання, гуморески. Про що свідчать легенди та пісня.

З історії ДубровиччниниРедагувати

У XVI столітті містечко Дубровиця дійсно було центром удільного князівства у складі Турово-Пінської землі, котре відігравало політичну роль у відстоюванні незалежності руської землі від різних нападників, а також багатьма ниточками — торговими, культурними і навіть родинними — пов'язувалося через головну транспортну артерію Борисфен — Прип'ять — Горинь з іншими центрами європейської цивілізації, утверджуючи європейський вибір наших пращурів.

Інший факт перекинувся містечком від сивої давнини і ще раз ілюструє правдивість поліського прислів'я, бо ж єдиний лауреат Нобелівської премії українець — народився саме в місті Дубровиця — це знаний фізик Жорж Шарпак, який очолив кафедру Вищого училища фізики та індустріальної хімії у Парижі і зробив великий внесок у створення нових моделей для реєстрації елементарних частинок. Але є і той факт, що зараз новообраний Президент складає клятву на вірність народу України, покладаючи праву руку на Пересопницьке Євангеліє — уперше перекладене на нашу мову Святе письмо, що було здійснено у середині XVI ст.. піклуванням княжни Анастасії Юріївни Гольшанської, уродженої Дубровицької.

Археологічні знахідки кам'яних знарядь праці та зброї, рештки глиняного посуду з характерним орнаментом, скам'янілі дерев'яні човни вказують на проживання на цих землях людей ще задовго до нової ери і датуються віком, старшим за Трипільську культуру. Відгомін сивої давнини — і в назвах, які збереглися тут та й повертають нас у дохристиянські часи та й доперунові часи: слово «Дубровиця» означає «священний дубовий ліс».

Про те, що в давнину росли тут дуби, свідчить і той факт, що і до тепер на берегах річки Случ та поблизу Бережан, можна побачити велетенські дубові плоди. З розповідей старожилів можна довідатись, що на берегах р. Случі росли прекрасні дубові гаї, які скріплювали береги річки.

Історія виникнення села БережкиРедагувати

Розташоване на лівому березі Случі, що за 4 км від залізничної станції Дубровиця і за 7 км від районного центру. Перша історична згадка про село відноситься до часів розквіту феодалізму на Русі. У письмових переказах, датованих 1580 р., село згадується під назвою Бережків. У І-й половині XVI ст.. воно належало князям Острожецьким, було «имением княгини Марии Юрьевны», яка заповідала це село своєму сину Андрію Леонтальту. У 1594 р. власником села стає Микола Семашко. Змінювались власники: князі, пани, навіть держави, — до 1939 р. Дослідженню істориків представлені віднайдені найдавніші орнаменти поліських вишивок, а серед них вражаючі своєю одвічністю елегантністю сорочки «білим по білому», у яких зашифровані уявлення про гармонію навколишнього світу та місце людини в ньому.

Легенда про виникнення села БережкиРедагувати

На березі чарівної річки розкинулось село. Село, як село, та особливим було воно. Місцевість, на якій проживали люди, славилась вродою і силою жінки. Щасливий був той обранець, якому судилося з'єднати свою долю з місцевою красунею. Скрізь давала лад жінка. Подорожні зупинялися тут перепочити, а дехто зупинявся, щоб подивитися на саму місцевість та на дівчат. Дивувалися вони моторності української дівчини. Був серед проїжджаючих і багач Омелько, якому чогось як забажається, то враз так і повинно бути. Прогулюючись одного разу по березі, зустрів він чарівну дівчину. Глянув — остовпів. Очі — як числі річкові води, волосся — як могутні хвилі очеретів вздовж берега, а усмішка так і прикувала немов міцними ланцюгами. Схопив Омелько дівчину за руку і забажав тут же забрати її з собою. Але не врахував, що сільські дівчата не терплять сваволі і примусу. Вирвалась гордячка — і тільки блискавка майнула в блакитних очах. Подався сердитий зайда до іншого берега, але не захотів відступатись. На другий день наказав своїм слугам привести на берег негайно дівчину. Що відбувалося між нею і Омельком, ми не знаємо. Чужак покинув село над вечір, а дівчина … Бачили люди, як до схід сонця стояла русокоса красуня на крутому березі і тихо щось шепотіла вранішнім зорям. А потім зникла, зникла назавжди. На місці сповіді дівчини зазеленів прутик, який згодом виріс у струнку березу. Селяни ж не могли залишитися байдужими. Вшановуючи пам'ять красуні, вони назвали село Бережки, оскільки дівчина загинула на одному із крутих берегів, а її саму бережчанкою. Цю назву село носить і досі.

Легенда про походження назви селаРедагувати

ПершаРедагувати

Існує легенда про походження назви села Бережки. Виникло село дуже давно на лівому березі Случі, що є притокою річки Горинь. Маленька групка людей приїхала ловити рибу, облюбувала місце на крутому схилі і тут же на березі поселилася жити. Трохи пізніше до них почали приєднуватись все нові і нові люди. Селились на самому березі, щоб річка була близенько і непотрібно було далеко десь іти, щоб випрати одяг, напувати худобу або ж набрати води.

Приваблювали також широкі заливні луги, де дуже зручно випасати худобу. З'явились чепурні хатки, місця всім було вдосталь, і навіть ті рибалки, що тимчасово приїхали сюди, не хотіли полишати місце. Про цих людей почали говорити, як про бережчан, тому що вони жили на березі. І так виникла назва Бережки, в якій потім із причин нам невідомих, було змінено наголос на Бережки.

Легенда про походження назви села (друга)Редагувати

За нашим селом в сторону села Любиковичі стоїть колгоспна ферма. На місці цієї ферми, за переказами моєї прабабусі, стояв колись панський маєток. Там жив пан на прізвище Березовський. Від прізвища цього пана пішла назва села Березка. А потім з часом, «з» помінялася на "«ж» і стала назва Бережки.

Легенда про походження назви села (третя)Редагувати

Виходимо з села у бік Узлісся (село) і здалеку подивимось на нього. Старе русло річки Случі огинало село так, що здавалося воно стоїть на трьох бережках. Звідси пішла назва Бережки.

Початок 20 сторіччяРедагувати

У 1918-1921 роках влада у селі змінювалась кілька разів. У 1921 році село перейшло під владу Польщі.

У 1939 році село перейшло під контроль СРСР. У 1941 році село було зайняте німецькими військами.312 мешканців села воювали з нацистами на фронтах. 98 загинуло.

10 січня 1944 року село повернулось під контроль СРСР.

У 1951 році було проведено колективізацію та створено колгосп.

Історія школиРедагувати

Особливе місце в житті села займає школа. Вона теж має своє глибоке коріння. У кінці XIX ст. у селі була побудована двоповерхова цегляна школа. За переказами старожилів, при панській Польщі в цій школі було шестирічне навчання. Для цього виділялось три класні кімнати, 6 клас навчався в сільській хаті.

П'ять вчителів на чолі з директором Станіславом Островським навчали дітей польською мовою. Сім'я директора проживала в приміщенні школи. У 1939 р., після зміни влади, всі вчителі, крім директора, виїхали. У 1940 р. Станіслав Островський разом із сім'єю був репресований. Але не всі діти могли навчатися, тому що потрібно було допомагати по господарству.

У цьому ж році, в село приїхали 2 молоді вчительки — Макаренко Надія Захарівна із Сумщини та Примаченко Галина Федорівна з Полтавщини. Навчання було 4-річне, велося російською мовою. Всіх вчителів у школі було п'ятеро. Коли почалася війна, залишились тільки ці 2 вчительки. Взимку 1941 р. школу було спалено і навчання в період війни не проводилось. Макаренко Надія пішла в партизани, де і загинула. Приймаченко Галина вже після війни виїхала з села.

З 1946 р. діти здобували початкову освіту, навчаючись у сільських хатах. Сім класів закінчували в сусідніх Любиковичах Сарненського району. З 1951 р. школа розмістилася в дерев'яному приміщенні церковної хати, яка була збудована у 1918 році. З 1950 по 1959 р. навчання семирічне, до 1987 р.- восьмирічне. У 1967 р. збудовано нове приміщення школи (на фото). У 1987 р. Бережківську восьмирічну школу реорганізовано у середню.

В 1974 р. школа розміщувалась в трьох будиночках (центральна садиба, будинок, де зараз бібліотека, і третій -дерев'яний, довгий будинок, тепер знесений). Криниці, хлівів на паливо, їдальні не було. В дерев'яному будинку (знесеному) містились дві майстерні (по дереву і металу), піонерська та архівна кімнати. В інших приміщеннях розміщались класні кімнати. Школярі харчувались в сільській їдальні. Директором школи був Терзман Іван Дмитрович. У 1980 р. він вийшов на пенсію і передав школу Соловей Ірині Сергіївні. Слід сказати, що останні роки перед пенсією, Іван Дмитрович запустив керівництво школою. Кругом все валилося, руйнувалось. Тоді ж виникла гостра необхідність і вимога у своїй їдальні.

Тому за 7 років керівництва школою Ірини Сергіївни, в основному кожний рік займалися будівництвом. Спочатку добудували хлів на паливо, потім спальню і класну кімнату для «нюльовиків» шестиліток, і нарешті їдальню та криницю. І це все будівництво відбувалось на чистому ентузіазмі, грошей виділяли копійки. А скільки сил, нервів і здоров'я пішло на це будівництво, а потім і на придбання обладнання для класів, для спальні, для їдальні. Прийшлось через стан здоров'я перейти на спокійну роботу, керівництво школою передала новому директорові. Він рік попрацював і не витримав, покинув, передавши школу Разкевичу Михайлу Мефодійовичу. Разкевич М. М. два роки покерував і виїхав на Радивилівщину. Після Разкевича М. М. керував школою Углік Р. В.

На 2005—2006 н. р. навчання в школі 11-річне. В якій навчаються 272 учні. Навчання в школі проводять 26 вчителів, серед них 22 з вищою освітою, 4 з середньою спеціальною. На жаль, навчання проводиться в 2 зміни, оскільки не вистачає класних кімнат.

НаселенняРедагувати

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 1 630 осіб[1].

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[2]:

Мова Відсоток
українська 99,64 %
російська 0,18 %
білоруська 0,06 %
болгарська 0,06 %
молдовська 0,06 %

Усна народна творчістьРедагувати

Легенда про русалокРедагувати

Колись, давним-давно, луг був переповнений різними болотами і озерами, що зачаровували своєю красою. Тому не дивно, що на вихідні і свята часто сю де приходила молодь. Якось хлопці і дівчата зібрались і пішли до озера на прогулянку. По дорозі хтось завів розмову про таємничих водяних істот. Пригадали багато історій про те, як русалки залоскотали багатьох молодих хлопців та дівчат. Може це і вигадки, але дійсно в цих місцях люди зникають безслідно. Та один юнак не вірив в ці історії, і щоб довести свою правоту і відвагу, він зі сміхом пірнув у озеро. Та виринути йому вжене судилось. Перелякана юрба ще довго ходила понад берегом, гукала, але хлопця не було. Звичайно, його смерть можна пояснити і тим, що він у воді за щось зачепився. Але старі люди пояснюють це тим, що русалки не пробачають, коли над ними хтось насміхається. І в їхні тенета потрапляють саме ті, хто не хоче вірити в їх існування.

Легенда про виникнення назви урочища «Білі гори»Редагувати

Це село з давніх-давен виділялось надзвичайною красою та мальовничістю. Найбільш надають йому краси дерева, розкішні сосни, білокорі берізки, що дозволяли свої довгі віти над вулицями, а також білі гори в самому кінці села. Вони утворились там уже давно. Ось що старі люди розказують про їх виникнення.

Колись дуже давно на цьому самому місці було велике поле, на якому бережчани насаджували різні культури. Один селянин орав своє поле у неділю, бо був бідним і хотів якось своєю працею виростити дітей та вилікувати хвору дружину. Під час роботи чоловік помітив, що до нього наближаються три незнайомці у довгих сорочках з білими бородами. То були три пастирі. Вони підійшли до чоловіка і спитали чому він працює у неділю. Хазяїн розповів про свою бідність, а у відповідь три незнайомці сказали йти додому, а вони все зроблять за нього. Повернувшись додому, чоловік побачив, що добра у нього стало більше і після того він почав жити як і усі люди, його дружина вилікувалась. Але йому все ж було мало грошей, щоб дітей вивести в люди і щоб вони самі могли б заробити собі на життя. Він у ту ж саму неділю наступного року знову пішов у поле. Все сталось так, як і тоді. Згодом чоловік став ще багатшим. Та як кажуть — «Чим більше маєш, тим більше хочеться». Третього року він знову працював у свято у полі. Пастирі знову ж навідались до нього, але уже були дуже сердиті. За те, що чоловік такий грішник, за його жадібність, пастирі своєю чародійною силою вкопали його, а також коня з возом у землю. Після того утворились на тому місці Білі гори. Люди знали про що неділю, і ніхто не наважувався піти у свято працювати в поле.

РелігіяРедагувати

Історія церквиРедагувати

В 1817 році коштами парафіяльного священика та парафіян, з допомогою дідича Ігнатія Кашовського в селі Бережки, тоді ще Сарненського повіту Волинської єпархії, була збудована Свято-Різдво-Богородична церква. Церквою опікувалося троє людей: священик, псаломщик та проскурниця. У своєму підпорядкуванні церква мала 60 десятин 1613 квадратних сажнів поля, 28 десятин сіножаті, ще 3 десятини 690 квадратних сажнів відводилося на саму будівлю та церковний цвинтар (всього 91 десятина 2303 кв.саж.). Проте в часи революції частина церковної землі була захоплена селянами для розселення, а частина сіножаті була розмита річкою. На церковній землі, відповідно у 1915 та 1918 роках, громада звела два будинки для церковнослужителів. Священик жив у будинку зі зручностями (зручностями вважали наявність клуні та хлівів). Дім псаломщика хоч і був новим, та не мав усіх зручностей. З 4 вересня 1917 року церквою став опікуватися парафіяльний священик Георгій Трофимович Вечорко, який закінчив курси Волинської духовної семінарії, і 5 вересня 1909 року був призначений вчителем церковно-парафіяльної школи в селі Велюнь Дубровицького повіту.  Отець Георгій (Вечорко) разом зі своїми прислужниками відправляв службу в церкві аж до 1963 року, в селі його і поховали. Парафія Різдво-Богородичної церкви була представлена парафіянами трьох сіл: Бережок, Колок та Залужжя. Найбільше дворів — 240 — налічувалося в Колках, трохи менше — 219 — налічувалося в Бережках. У Залужжі їх було лише 146… За священика Андрія (Воронка) у 1993 році силами колгоспної будівельної бригади на чолі з Андрієм Омеляновичем Костючком було побудовано нову дзвіницю. У 1996 році після Водохреща було завезено будматеріали для оновлення  іконостасу. Милістю Божою та силами священика Андрія (Воронка), а також жителів села Миколи Івановича Коваля, Анатолія Онисимовича Яковця, Анатолія Калістратовича Яковця зробили оклади на ікони, виточені колони біля них та нанесли  позолоту. За два місяці робота була завершена. Наступником протоієрея Андрія (Воронка) у церкві Різдва Пресвятої Богородиці став протоієрей Василь (Синяк). У 1997—1998 роках силами парафіян сіл Бережки та Узлісся, самого священика та художника Михайла Яковця із с. Любиковичі Сарненського району було проведено капітальний ремонт у церкві, а також здійснено іконописання на стінах храму Дубровицького благочиння. У  2006 році на кошти, які пожертвував уродженець села Петро Омелянович Костючок, який нині обіймає посаду голови правління ВАТ «Степ» у Кіровоградській області, біля церкви поставили добротну огорожу та церковні вхідні ворота. Силами парафіян був оновлений і зовнішній вигляд церкви. Вона і нині є окрасою села, й куполи виблискують позолотою на найвищому пагорбі в центрі Бережок. Більш детальна інформація Бережківська публічно-шкільна бібліотека

Видатні люди селаРедагувати

Костючок НадіяРедагувати

 
Вишивальниця с. Бережки Дубровицького району

Народилася  Костючок Надія Андріївна 20 лютого 1951 року в селі Бережки Дубровицького району. З дитинства любила співати українські пісні, з дитинства милувалася  українськими вишиванками. У 1957 році пішла до першого класу Бережківської школи . Захоплено поринула у звабливий світ книг і навчання, школа. Закінчивши школу, вона вступає до Рівненського педінституту. 18 років Надія Андріївна пов'язала свою долю зі стінами Бережківського дитячого садка «Малятко», а з 1986 року — зі стінами рідної  Бережківської школи. Та де б вона не працювала, завжди намагалася передати свій талант до співу, поезії, вишивання своїм учням. І їй це вдавалося. Багато учнів Надії Андріївни нині з вдячністю згадують чудові уроки цієї мудрої і по праву талановитої людини. Сьогодні Надія Андріївна на заслуженому відпочинку. Вона пише чудові вірші, гуморески, есе (про своє життя і не тільки). Вона часто-густо поспішає на репетиції до місцевого народного аматорського колективу «Родінонька». Вона прекрасно грає ролі драматичних постановок. Вона неперевершено співає у церковному хорі… А найголовніше — вона з головою поринула у вишивання. Тут вона декламує, тут вона грає ролі, тут вона співає, тут вона живе. У Надії Андріївни, що не кімната, то наче музей. Радують око барвисті серветки, рушники, скатертини, дитячі подушечки, образки. Тут у всьому любов і з любов'ю — до життя, до людей…За більш детельною інформацією можна звернутись Бережківська публічно-шкільна бібліотека[1]

ПерсоналіїРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати