Басанець Валерій Лукич
Валерій Лукич Басане́ць (нар. 11 січня 1941, Броди) — український художник і скульптор; член Спілки радянських художників України з 1970 року. Один з активних учасників нонконформістського руху Одеси — андеграунду, постійний експонент «квартирних» виставок; один із засновників Національної асоціації митців у 1993 році. Чоловік мистецтвознавця Тетяни Басанець.
| Басанець Валерій Лукич | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Валерій Басанець і Віктор Маринюк на конференції, присвяченій Одеському нонконформізму. Київ, 2013 | ||||
| Народження |
11 січня 1941 (83 роки) Броди, Львівська область, Українська РСР, СРСР | |||
| Національність | українець | |||
| Країна |
 СРСР Україна | |||
| Навчання | Одеське художнє училище (1963) | |||
| Діяльність | художник | |||
| Вчитель | Желтяков Євген Іванович | |||
| Член | Спілка радянських художників України | |||
| У шлюбі з | Басанець Тетяна Василівна | |||
| Нагороди |
 | |||
|
| ||||
Біографія ред.
Народився 11 січня 1941 року в місті Бродах Львівської області (нині Україна). 1963 року закінчив Одеське художнє училище, був учнем Євгена Желтякова[1].
У 1960-х роках увійшов до групи молодих художників неформального напрямку. 1993 року став одним із фундаторів групи «Човен», 1998 року був одним із засновників творчого об'єднання «Мамай». Мешкав у Одесі в будинку на провулку Шевченка, № 10/4, квартира № 58[2] та у будинку на вулиці Спирідонівській, № 27[3].
Творчість ред.
Працює у галузях живопису, графіки, скульптури. Серед робіт:
- «Атракціон» (1966);
- «Оперний театр» (1966);
- «Карусель» (1966);
- «Кіно» (1966);
- «Весна в місті» (1969);
- «Окраїна» (1969);
- «Ті, що йдуть назустріч» (1975);
- «Екзистенційний погляд» (1975);
- «Дівчина з намистом» (1975);
- «Будинок на березі моря» (1980);
- «Портрет» (1983);
- «Спокуса» (1985);
- «Сон» (1985);
- «Парк» (1989);
- «Передчуття» (1989);
- «Без назви» (1990);
- «Біля скелі» (1991);
- «Молодий дух» (1991);
- «Модель» (1992);
- «Сумнів» (1993);
- «Аромат» (1993);
- «Три грації» (1996);
- «Бесіда» (1997);
- «Будинок мистецтв» (1997);
- «Гра» (2000);
- «Манекени» (2001).
Творчий метод митця базується на створенні форми завдяки тонким тоновим нюансуванням силуетного зображення та ідеї метафізичного визначення образів.
Від 1966 року бере участь у художніх виставках. 1980 та 1999 року персональні виставки відбулися в Одесі.
Роботи зберігаються в Одеському, Хмельницькому художніх музеях, Одеському літературному музеї, Музеї сучасного мистецтва Одеського центру культури Києво-Могилянської академії.
Відзнаки ред.
- Гран-прі Міжнародного бієнале «Імпреза» (1989, Івано-Франківськ);
- Лауреат Бієнале українського образотворчого мистецтва «Львів-91. Відродження» (1991).
- Заслужений художник України (2009; за вагомий особистий внесок у розвиток культурно-мистецької спадщини України, високу професійну майстерність та активну участь у проведенні Фестивалю мистецтв України)[4];
- Довічний державний стипендіант (з 2012 року; як видатний діяч культури і мистецтва, що досяг сімдесятирічного віку)[5].
Примітки ред.
- ↑ Національна спілка художників України. Басанець Валерій Лукич [Архівовано 25 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ Басанець Валерій Лукич // Українські радянські художники. Довідник. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 552.
- ↑ Басанець Валерій Лукич / Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998. С. 9.
- ↑ Указ Президента України від 17 червня 2009 року № 451/2009 «Про нагородження працівників культури і мистецтв Одеської області»
- ↑ Указ Президента України від 13 квітня 2012 року № 267/2012 «Про призначення державних стипендій видатним діячам культури і мистецтва»
Література ред.
- Т. В. Василенко. Басанець Валерій Лукич // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — С. 290. — ISBN 966-02-2681-0.;
- Басанець Валерій Лукич // Довідник Національної спілки художників України. — К.: Національна спілка художників України, 2005. — С. 389.