Барбон Микола Борисович

Барбо́н Мико́ла Бори́сович (нар. 14 серпня 1924(19240814), Зазим'я, Броварський район, Київська область — пом. 2 жовтня 2014, Київ) — український дослідник, поет, політв'язень, член Всеукраїнського братства ОУН-УПА ім. Романа Шухевича, комбатант.

Микола Борисович Барбон
Микола Барбон
Народився	14 серпня 1924(1924-08-14) Зазим'я
Помер	2 жовтня 2014(2014-10-02) (90 років) Київ
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	поет
Відомий завдяки	дослідник, поет, політв'язень
Знання мов	українська
Заклад	«Більшовик»
Партія	ОУН

Життєпис

1939 року закінчує семирічку, потім Київський річковий технікум.

Вирізнявся серед студентів незалежним характером і сміливими поглядами. Через професора Юскевича Микола Барбон познайомився з програмою ОУН і став членом організації. Захопився археологією, історією України, літературою, почав писати вірші. Коли почалася війна, курсант Барбон охороняв із гвинтівкою Володимирський собор, який совєти перетворили на склад пального. У 1941 р. в редакції журналу «Українське слово» в Києві зустрівся з поетесою Оленою Телігою, яка схвально відгукнулася про його вірші. Домовилися про співробітництво, але наступна зустріч не відбулася. Фашисти розстріляли Олену Телігу і професора Юскевича у Бабиному Яру разом з іншими українськими націоналістами. Микола Барбон теж був заарештований гестапо, але йому вдалося втекти з Солом'янської в'язниці, з німецького концтабору на Жулянах, потім при вивезенні на примусові роботи до Німеччини. Після втечі з поїзда на Волині у лісах під Ковелем воював в УПА, в одному з боїв був тяжко поранений у ногу. Щоб вилікуватися, Микола Барбон у вагоні з сіном, дістався товарним потягом до околиць Києва, а звідти з фальшивими документами — додому в Зазим'я.

Коли до села восени 1943 року вступили радянські війська, Миколу Борисовича разом з іншими юнаками мобілізували на фронт і кинули на форсування Дніпра — з лівого берега від села Хотянівка на правий берег до Вишгорода. «Нас навіть не переодягли у військовий одяг, — пригадує Микола Барбон. — На п'ятьох була одна гвинтівка. Радянські офіцери гнали на смерть, на знищення нас — українців. Туди, на правий берег Дніпра, ті, хто ще був живий, пливли під кулеметним вогнем фашистів, тримаючись за снопи, за дерев'яні хвіртки, за мішки з соломою або за якусь дошку. Хто повертався назад — того косили з лівого берега свої кулемети. З нашого батальйону на бравий берег допливло не більше 30 новобранців. Ось так знищувалася українська нація у війну після Голодомору в 30-х роках».

У липні 1944 на річці Прип'ять Микола Борисович отримав тяжке поранення від кулеметного вогню з німецького літака. Його евакуювали у шпиталь та після операції та тривалого лікування в Києві комісували. У 1945 вступив на філософський факультет Київського університету, де створив підпільний осередок ОУН.

Одружився, мав двох дітей, працював завідувачем бібліотеки в селі Зазим'я. Але 21 жовтня 1950 року М. Барбон був заарештований. Вироком Військового трибуналу був засуджений за «антирадянську та націоналістичну діяльність» на 25 років ув'язнення в тюремних таборах із конфіскацією майна. «З людини радянська влада перетворила мене на з/кТ-698. А моя дружина після цього вироку залишилася із двома дітьми на руках без хати, без корови й навіть без курей…»

Відбував покарання в Бутирській в'язниці (Москва), на Уралі, у Свердловську, Красноярську, Норильську. Активний учасник Норильського повстання в'язнів (1953), за що був відправлений до штрафного табору. «Після смерті Сталіна в політв'язнів з'явилася надія на пом'якшення надзвичайно жорстких табірних умов. Але то були марні сподівання, бо 25 травня того ж 1953 року були вбиті табірною охороною в'язні Жигайлов і Софроник, а також був поранений Дзюбук. Наступного дня сержант Дятлов автоматною чергою вбив трьох і поранив сімох в'язнів 4-го й 5-го табірних відділень. Саме там і почалося повстання, яке охопило всі інші відділення Норильського концтабору. Було створено страйкові комітети. На високі труби котелень ми підняли чорні прапори смерті й непокори. Цілодобово завивали сирени. З повітряних зміїв над Норильськом розсипалися тисячі листівок із закликом підтримати в'язнів морально: повідомити керівництву СРСР про насилля на в'язнями в Норильських таборах… На дахах та інших високих місцях колишні моряки азбукою Морзе за допомогою кольорових прапорців узгоджували й координували дії повстанців, а також повідомляли про трагедії із зони в зону. Навіть почала регулярно випускатися стінгазета „Шило“… Ключову роль у Норильському повстанні, яке тривало з 26 травня по 4 серпня 1953 року, відіграли українці, зокрема колишні бійці УПА. Коли почався штурм військами МВС захоплених в'язнями табірних зон і солдати та офіцери поливали повстанців свинцем з автоматів та кулеметів, українські патріоти відбивалися камінням. А коли й воно закінчилося — заспівали свій гімн „Ще не вмерла Україна“.

Від тривалого недоїдання ми ледве стояли на ногах, але команду полковника „Розійтися по бараках!“ не виконали. Після цього відчинилася залізна брама — і три шеренги солдат, виставивши поперед себе блискучі багнети на карабінах, пішли на нас. Ми стояли пліч-о-пліч, і кожен чув, як б'ється серце того, хто поруч. Моноліт непокори. Моноліт відчаю. І крихітний вогник надії, що ніби це сон — і ти будеш жити… Гострі багнети виблискували й наближалися до нас. Ще крок — й їхні вістря вперлися нам у груди. Солдати зупинилися. Це була страшна, неповторна мить найвищої нервової напруги. Життя кожного — на міліметр від смерті. І раптом крик — це в'язень-литовець не витримав і, вхопившись лівою рукою за гостре лезо багнета, правою вдарив солдата кухонним ножем. Тоді пролунала команда полковника „Коли!“ Під груди, там, де серце, врізалися багнети і стали червоними. Перші в'язні впали під ноги карателям, інші мовчки відступали до бараків. Там і почалася кривава розправа… 153 політв'язні-українці, розстріляні під час Норильського повстання, лежать у вічній мерзлоті під горою Шмідта».

Після звільнення з концтабору Микола Барбон закінчив заочно Харківський бібліотечний інститут, але його як «ворога народу» на кабінетну роботу ніде не брали. Щоб прожити, фарбував висотні щогли радіоантен, перекривав дахи й бані церков, заміняв на соборах хрести. («Бувало, лізу з прив'язаним за спиною хрестом на маківку храму, а люди внизу моляться за мене, щоб не зірвався».) Взимку чистив дахи висотних будинків від снігу та ринви від криги.

1962 року реабілітований, працював на заводі «Більшовик».

Наприкінці 1970-х отримав дозвіл на проведення розкопок на Київщині, у броварському лісі, серед його знахідок — сокира часів неоліту та рештки посуду трипільської культури.

Наприкінці життя Микола Барбон, інвалід першої групи, жив і працював у своїй квартирі на Солом'янці: перекладав українською із санскриту релігійні гімни Рігведи, а також з давньоєврейської — біблійні притчі Соломона.

Був знайомий з Оленою Телігою, Солженіциним, Руслановою.

Творча діяльність

Миколі Барбону належать багато статей, історичних розвідок, віршів. Його праця «До історії Броварщини» була опублікована в газеті «Нове життя».

В останні роки працював над перекладами з санскриту, досліджував історію рідного краю. Чимало досліджень з історії села Зазим'я, зокрема про Зазимське повстання. Автор численних спогадів.

Друкувався у журналах, періодичній пресі.

Вшанування

Нагороджений хрестом УПА, медаллю учасника Другої світової війни, «Пам'ятною медаллю на честь святкування ювілею — 50-річчя створення Української Головної Визвольної Ради 1944-УГВР-1994», кавалер ордена «За заслуги» ІІ ступеня.

25 грудня 2015 року Броварська міська рада перейменувала провулок Заслонова на честь Миколи Барбона.

Посилання

• Барбон Микола Борисович
• Микола Барбон охороняв Володимирський собор [Архівовано 1 червня 2017 у Wayback Machine.]
• Моноліт непокори за Полярним колом [Архівовано 11 червня 2013 у Wayback Machine.]
• Поет, українець Микола Барбон [Архівовано 17 серпня 2015 у Wayback Machine.]. Галина Черкаська. UA History