Афанасій Вольховський

Єпископ Афанасій (світське ім'я — Петро Вольховський; нар. 25 листопада 1712(17121125) — пом. 15 лютого 1776, Ростов) — український релігійний діяч доби Гетьманщини. Вихованець Харківського колегіуму. Єпископ Російської православної церкви. Учасник Собору єпископів, який засудив святителя Арсенія Мацієвича.

Афанасій Вольховський
Народився 25 листопада 1712(1712-11-25)
Помер 15 лютого 1776(1776-02-15) (63 роки)
Ростов, Московська губернія, Російська імперія
Країна  Російська імперія
Діяльність священник
Alma mater Харківський колегіум
Посада єпископ
Конфесія православ'я

Біографія ред.

Уродженець Гетьманщини. Навчався в Харківському колегіумі та Києво-Могилянській академії, після закінчення курсу якої став викладачем в Харківському колегіумі, потім примусово емігрував на Московщину, де почав працювати в Московській духовній академії проповідником.

На Московщині ред.

У травні 1745 р. пострижений у чернецтво, з 1748 року — ректор Троїце-Сергієвої семінарії.

23 лютого 1753 р. зведений у сан архімандрита, а 1754 р. призначений членом Святійшого Синоду Російської імперії.

Відмінною рисою Афанасія була любов до храмобудівництва. 1756 р. почав будівництво храму в ім'я Святої Трійці в Троїце-Сергіївській Приморській пустині. У 1771 р. ним збудований холодний храм в Варницькому монастирі.

Єпископське служіння ред.

23 квітня 1758 р. призначений єпископом Тверським ВПСРІ (Відомства православного сповідання Російської імперії), посівши цю кафедру відразу після українського культурного діяча, єпископа Веніаміна Пуцек-Григоровича.

З 26 травня 1763 р. — єпископ Ростовський і Ярославський ВПСРІ, зайнявши кафедру репресованого українського святителя Арсенія Мацієвича.

Помер 15 лютого 1776 р. в Ростові-Мерському. Похований в місцевому Успенському соборі. Його кафедру зайняв Самуїл Миславський, у майбутньому — митрополит Київський ВПСРІ.

Участь у справі Арсенія Мацієвича ред.

На початку березня 1763 р. Афанасій разом з іншими архієреями підписав доповідь-донос, в якій послання Ростовського митрополита Арсенія Мацеєвича, що містило протест проти погрому православних монастирів, розцінювалося як «образа Її Імператорської Величності». Згодом був і учасником Собору, який засудив митрополита Арсенія Мацеєвича, що дало змогу московській владі закатувати єпископа у в'язниці.

Посилання ред.