Атараксія

душевний спокій

Атараксія (грец. αταραξία — «незворушність, холоднокровність, спокій») — душевний спокій, незворушність, безтурботність, що, на думку деяких давньогрецьких філософів, досягається мудрецем.

Атараксія (грец. ἀταραξία — спокій) — термін старогрецької філософії, яким Піррон та Епікур описували блаженний безтурботний стан.

Стан атараксії — найбільше, чого може досягти людина в житті, — це звільнити себе від страхів та неприємних відчуттів, отримувати від життя насолоди, серед яких найбільша — уміння запобігати стражданням та зберігати душевну рівновагу, незворушність і безпристрасність.

Епікур вважав атараксію єдиним насправді щасливим станом людини. Це стан спокою, що виникає тоді, коли людина відкидає віру в загробне життя, не боїться богів, бо вони далеко і байдужі до людей, уникає політики й чванливої компанії, оточує себе тільки вірними друзями, і, найважливіше, стає відкритою чесною особою, гідною довіри.

На думку Піррона людина не може відрізнити істинні й фальшиві відчуття, тому атараксія є спокоєм, що виникає при відмові від судження щодо догм і будь-чого неочевидного, не припиняючи водночас допитуватися до істини. Як художник Апеллес, розлютившись від невдалих спроб намалювати спіненого коня, жбурнув на полотно губку, коли чистив пензлі, що створило необхідний ефект[1].

Стоїки теж часто використовували термін атараксія, оскільки прагнули до спокою в думках, але все ж віддавали перевагу слову апатія — відсутність пристрастей[2].

Див. також

ред.

Література

ред.

Примітки

ред.
  1. Sextus Empiricus, Outlines of Pyrrhonism, Translated by R.G. Bury, Harvard University Press, Cambridge, Massachusetts, 1933., p. 19, ISBN 0-674-99301-2
  2. Steven K. Strange, (2004), The Stoics on the Voluntariness of Passion in Stoicism: Traditions and Transformations, page 37. Cambridge University Press.