Астрономія в Білорусі
Астрономія в Білорусі розвинута менше, ніж інші науки. Вона вивчається в школах і, в меншій мірі, в університетех, а в кількох любительських обсерваторіях проводяться високоякісні наукові спостереження, натомість як астрономічні дослідження в професійному науковому середовищі здебільшого обмежується приграничними з фізикою областями[1].
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/1/14/%D0%9F%D0%B0%D0%BC%CA%BC%D1%8F%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%97%D0%B2%D1%96%D0%B7%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%8E_%D0%B2_%D0%9C%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D1%96.jpg/220px-%D0%9F%D0%B0%D0%BC%CA%BC%D1%8F%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%97%D0%B2%D1%96%D0%B7%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%8E_%D0%B2_%D0%9C%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D1%96.jpg)
Наукові дослідження
ред.Професійна астрономія в країні практично відсутня, хоч фізики деяких білоруських університетів подекуди публікують статті в областях на границі фізики й асрономії[1]. Білорусь, єдина з європейських країн такого розміру, не є членом Міжнародного астрономічного союзу[2]. Раз на кілька років в Білоруський державний університет проводить конференції памʼяті Якова Зельдовича, які, окрім фізики, торкаються й астрофізичної тематики. В 2017 році відкрився білоруський філіал міжнародної мережі наукових центрів релятивістської астрофізики ICRANet[en][3].
В країні є кілька вмотивованих астрономів-аматорів, які проводять спостереження змінних зір і малих тіл, іноді публікуючи свої результати в професійних астрономічних журналах. Вони багато кооперуються з російськими астрономами (і донедавна також багато кооперувались з українськими дослідниками)[1]. Білоруські астрономи-аматори є відкривачами багатьох астероїдів і змінних зір, кількох комет і наднових. До найуспішніших білоруських аматорських обсерваторій належать Вітебська любительська астрономічна обсерваторія і Обсерваторія Mazzarot-1.
Державна космічна програма координується Національним агентством з космічних досліджень Білорусі. Тісно співпрацюючи з Роскосмосом, воно запустило кілька супутників, жоден з яких, однак, не виконував значних астрономічних досліджень.
Освіта
ред.У випускному класі шкіл астрономія вивчається як обовʼязковий предмет. На початку 2000-х років білоруська школа відмовилась від ровійських шкільних підручників з астрономію через їх нестачу, і авторський колектив у складі І. В. Галузо, В. О. Голубєва й О. А. Шимбалева розробив білоруський шкільний підручник з астрономії. Цей підручник видавався й перевидавався білоруською й російською мовами, був доповнений робочим зошитом, навчальним зоряним атласом, посібником для вчителівї, довідником школяра, хрестоматією з астрономії і т.д.[4]
Важливим центром популяризації астрономії серед школярів є Мінський планетарій[1], якій має зал на 100 осіб зі сферичним куполом для зоряних сеансів і обсерваторію.
На базі кафедри інженерної фізики Вітебського державного університету діє астрономічний центр, який включає лабораторію астрономії, обсерваторію і планетарій[5]. В Білоруському державному університеті працює кафедра теоретичної фізики і астрофізики, програма якої, однак, містить дуже мало астрономічних предметів[6].
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ а б в г Bochkarev, N. G. Astronomy in the former Soviet Union 15 years after the breakup of the USSR / J. B. Hearnshaw and P. Martinez (eds.) // IAU Special Session #5, Astronomy for the Developing World. 26th meeting of the IAU, held 21-22 August, 2006 in Prague, Czech Republic. — Cambridge : Cambridge University Press, 2007. — P. 149-158.
- ↑ National Members, International Astronomical Union
- ↑ Верещагин Г. Современное состояние астрофизики и ее перспективы в Беларуси // Наука и инновации. — 2018. — Т. 8, вип. 186. — С. 22-28.
- ↑ И. В. Галузо. Школьная астрономия в Республике Беларусь // Земля и Вселенная. — 2012. — ISSN 0044-3948.
- ↑ Кафедра инженерной физики, Витебский государственный университет
- ↑ Кафедра теоретической физики и астрофизики, Белорусский государственный университет
Література
ред.- І. В. Галузо, В. О. Голубєв, О. А. Шимбальов. Астрономы и космонавты Беларуси. — Витебск : ВГУ имени П. М. Машерова, 2015. — 76 с.