Юліус Арігі

австроугорський льотчик-ас
(Перенаправлено з Арігі Юліус)

Юліус Арігі (нім. Julius Arigi; 3 жовтня 1895(18951003), Дечин, Богемія, Австро-Угорщина — 1 серпня 1981, Зеєвальхен-ам-Аттерзее або Аттерзее-ам-Аттерзее, Австрія) — австро-угорський льотчик-ас Першої світової війни. З 32-ма підтвердженими повітряними перемогами, Юліус Арігі був другим найуспішнішим польовим пілотом австро-угорських авіаційних військ після Годвіна Брумовського.

Юліус Аріджі
нім. Arigi Julius
Штабсфельдфебель
Загальна інформація
Народження 3 жовтня 1895(1895-10-03)[1][2][2]
Дєчін[2][2]
Смерть 1 серпня 1981(1981-08-01)[1][2] (85 років) або 1981[2]
Севальхен-ам-Аттерзе, Феклабрук, Верхня Австрія, Австрія
Поховання Attersee am Atterseed
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Третій Рейх Третій Рейх
Національність австрієць
Військова служба
Роки служби 19131945
Приналежність Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Третій Рейх Третій Рейх
Вид ЗС Повітряні сили Австро-УгорщиниЛюфтваффе
Війни / битви Перша світова війна та Друга світова війна
Нагороди та відзнаки
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Військовий хрест Карла (Австро-Угорщина)
Військовий хрест Карла (Австро-Угорщина)
Кавалер ордена «За хоробрість» (Болгарія)
Кавалер ордена «За хоробрість» (Болгарія)
Пам'ятна військова медаль (Австрія)
Пам'ятна військова медаль (Австрія)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
CMNS: Юліус Арігі у Вікісховищі

Життєпис ред.

Походить з родини судетських німців.

Після школи, вивчав електротехніку.

Військова кар'єра ред.

5 жовтня 1913 року записався добровольцем в перший фортечний артилерійський полк («Кайзер Франц-Йосиф») у Відні.

У березні 1914 року Арігі був переведений до дирижабльської дивізії. Там він закінчив навчання пілота і 23 листопада 1914 року став офіційно підтвердженим польовим пілотом (нім. Feldpilotendiplom) у званні командира взводу. Відразу був зарахований в 6-у льотну роту (нім. Fliegerkompanie) на Балканах, де він спочатку був розвідником і навідником артилерії. Літаючи на «Lloyd Type LS 2» і «Lohner», брав участь в операціях проти сербсько-чорногорських військ.

20 грудня був змушений здійснити аварійну посадку в Адріатичному морі.

У жовтні 1915 року через відмову двигуна здійснив вимушену посадку на чорногорської території і потрапив в полон. Після п'яти безуспішних спроб втечі йому та ще п'ятьом австро-угорським солдатам вдалося цікавим чином втекти в середині січня 1916 року. Арігі виконував трудові обов'язки в чорногорській казармі в Підгориці, коли в неспостережну мить він викрав з гаража лімузин «Фіат» короля Ніколи І. Прибувши до австро-угорської застави, Юліус звітував із шістьма чоловіками та королівською машиною. 23 січня повернувся в розташування своєї льотної роти.

Після здобуття г. Ловчен підрозділ був переміщений до м. Шкодер і далі на південь.

22 серпня 1916 року штабс-фельдфебель Аріджі порушив наказ і разом з фельдфебелем Йоханом Ласі вилетів проти 6-ти італійських «Фарманів» — в той час виліт дозволявся тільки разом з офіцером (командиром літака). В ході цього першого свого повітряного бою він став асом, збивши 5 з 6-ти супротивників.

В кінці року він Джуліо був переведений до нім. Fluggeschwader 1 (пізніше нім. Fliegerkompanie 101G) на Італійський фронт під р. Ізонцо. В основному здійснював польоти з ескортом під час бомбардування. Після цього пересів на одномісний Hansa-Brandenburg DI і до травня 1917 року мав на своєму рахунку 12 перемог.

Навесні 1917 року він був призначений в пілотну роту нім. Fliegerkompanie 41J під командуванням Годвіна Брумовського, але через особисті розбіжності з ним, незабаром перейшов до пілотної роти  нім. Fliegerkompanie 55J, дислокованої в муніципалітеті Перджине-Вальсугана.

Приблизно за вісім місяців на Flik 55J він досяг більшості свої повітряних перемог. Разом з командирами Йозефом фон Майєром та Йозефом Кіссом, обоє теж льотчики-аси, він незабаром дав роті ім'я нім. Kaiserstaffel.

У складі цієї ескадрильї довів число перемог до 25.

У квітні 1918 р. переведений в Fliegerkompanie 6, де, літаючи на Avatik D1, збив ще три літаки.

Влітку 1918 року Аріго був переведений в Flik 1J, де довів число перемог до 32.

Післяєвонні роки ред.

Після Першої світової війни Арігі вирушив у Південну Америку, а трохи пізніше, в 1919 році, переїхав до Чехословаччини, де того ж року заснував авіакомпанію «Ікарус». Згодом компанія в Італії перетворилася на всесвітню льотну організацію, яка також могла пропонувати рейси на далекі відстані. Не в останню чергу завдяки цьому Арігі вважається «засновником повітряного руху Чехословаччини».

У 1928 році Арігі вступив до НСДАП.

Через політичну ситуацію в Чехословаччині він переїхав спочатку до Берліна, а потім до Австрії в 1934 р. І знову став громадянином Австрії в 1936 р. Разом із Бенно Фіалою фон Фернбруггом він заснував авіаційну фабрику «Wiener Neustädter Flughafenbetriebs GmbH».

Після того, як відбувся аншлюс Австрії, Арігі був прийнятий до складу німецьких ВПС в званні гауптмана у березні 1938 р. А згодом став інструктором польотів у винищувальній школі Люфтваффе у Відні-Швехат, а також Гаумтслейтером у керівництві Нідердонау-Гау. Двома його найвідомішими студентами польоту були Вальтер Новотни та Ганс-Йоахім Марсель. Під час Другої світової війни він також служив на різних авіаційних базах в Угорщині, на Балканах та в Північній Африці.

Наприкінці війни в 1945 році Арігі повернувся в Марієнбад, але через вислання йому довелося негайно покинути Чехословаччину. Спочатку він втік до Відня, а в 1947 році — до Севальхен-ам-Аттерзее. Там він працював торговим представником і придбав ліцензію приватного пілота в 1957 р.

Помер Арігі уві сні 1 серпня 1981 р. вдома в Аттерзее.

Нагороди ред.

Примітки ред.

  1. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #1031801731 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б в г д е ж и Czech National Authority Database

Джерела ред.

  • Manuel Maringgele: Offiziersstellvertreter Julius Arigi. In: Thomas Albrich/Nikolaus Hagen (Hrsg.): Österreich-Ungarns Fliegerasse im Ersten Weltkrieg 1914—1918. Universitätsverlag Wagner, Innsbruck 2019, ISBN 978-3-7030-0997-6, S. 109—117.(нім.)
  • Martin O'Connor: Air Aces of the Austro-Hungarian Empire 1914—1918. Flying Machines Press, Mountain View (Californien) 1986, ISBN 1-891268-06-6.(англ.)
  • Ernst Peter: Die k.u.k. Luftschiffer- und Fliegertruppe Österreich-Ungarns — 1794—1919. Motorbuch Verlag, Stuttgart 1981, ISBN 3-87943-743-2.(нім.)
  • Christopher Chant: Aircraft of the Aces — Austro-Hungarian Aces of World War 1. Osprey Publishing, Oxford 2002, ISBN 1-84176-376-4.(англ.)