Ars antiqua
Ars antiqua (лат. стара техніка [композиції], стара традиція [музики]), арс анти́ква — період в історії західноєвропейської (переважно французької) музики XII—початку XIV століть[1]. Термін «арс антиква» застосовують тільки стосовно багатоголосої музики цього часу: органуму, кондукту та інших жанрів школи Нотр-Дам, мотетів. До музики арс також відносять техніку гокету, що виявлялася в клаузулах органумів і в мотетах. Рідше до арсу включають також світське багатоголосся XIII століття (наприклад, багатоголосні шансон Адама де ла Аля та інших труверів). Музику та музичну теорію арс зазвичай протиставляють музиці та музичній теорії арс нова, (новій) французькій та італійській техніці композиції XIV століття.
| Ars antiqua | |
| Дата створення / заснування | 1170 |
|---|---|
 Ars antiqua у Вікісховищі | |
Загальні відомості
ред.Термін (ars antiqua, ars vetus, cantus antiquus) з'явився в перших десятиліттях XIV століття в працях французьких теоретиків (Якоба Льєзького, Філіпа де Вітрі, Івана де Муріса[ru], анонімних авторів)[2], що протиставляли музику в «новій» техніці (див. Ars nova) музиці, написаній у «старій» техніці. Конотації «нового» й «старого», перш за все, зачіпали метр і ритм багатоголосої музики (і відповідно нотацію, що застосовувалася для письмової фіксації ритму). З цієї «метроритмічної» посилки виводилися далі опозиції «старих» і «нових» музичних жанрів і — на рівні етичного узагальнення — сувора «стриманість» (modestas) старовинної музики протиставлялася зухвалій «розбещеності» (lascivia) музики нової.
Коротка характеристика
ред.Автори музики цього періоду переважно анонімні: представники паризької школи Нотр-Дам (на ім'я відомі лише Леонін і Перотін), шкіл Сен-Марсьяля, Сантьяго-де-Компостели, Вінчестера, автори мотетів (на ім'я відомі П'єр де ла Круа[ru] і Адам де ла Аль). Найвизначніші теоретики музики періоду: в XIII столітті Іван де Гарландія, Франко Кельнський, на початку XIV століття — Якоб Льєзький, численні безіменні вчені (особливо так званий Анонім IV, який залишив цінні свідчення про школу Нотр-Дам). Найбільші зібрання музики арс антиква: «Magnus liber organi» (збірка, що включає одноголосі і багатоголосі твори школи Нотр-Дам), Кодекс Монпельє (336 багатоголосних п'єс, переважно мотетів) «Кодекс Бамберг» (мотети). Останнім документом арс антикви і одночасно одним з перших джерел арс нова вважається кодекс, відомий як «Роман про Фовеля» (його музичну частину скомпоновано 1316 року). Більшість творів у цих знаменитих кодексах анонімна.
Музика арс антиква переважно тридольна, її метрична основа — tempus perfectum (буква. досконалий час)[3]. Тип ритмічної нотації модальний, пізніше мензуральний. Якоб Льєзький протиставляє композиційно-технічні зухвалості нової музики, зокрема, все більший розвиток дводольної метрики (на основі tempus imperfectum, букв. недосконалий час) «досконалості» творів попередньої епохи.
Примітка
ред.- ↑ Лебедев С. Н. Арс антиква // Велика російська енциклопедія. Т.2. М., 2005, с.273.
- ↑ Ars nova — ars antiqua // Lexicon musicum Latinum, ed. Michael Bernhard. München, 1995, col.125-126.
- ↑ Низка дослідників від 1980-х років (Е. Сандерс, К. Пейдж[ru], М. Еверіст) просувають ідею дводольного метру відносно підтекстованих розділів багатоголосних кондуктів.
Література і нотні видання
ред.- Rokseth Y. Polyphonies du XIII siècle: in 4 vol. Paris, 1935—1939.
- Haas M. Studien zur mittelalterlichen Musiklehre I: eine Übersicht über die Musiklehre im Kontext der Philosophie des 13. und frühen 14. Jahrhunderts // Forum musicologicum. Basel, 1982, Bd.3.
- Евдокимова Ю. К. История полифонии. Вып. 1. Многоголосие средневековья X—XIV вв. М., 1983;
- Eberlein R. Ars antiqua: Harmonik und Datierung //Archiv für Musikwissenschaft 43 (1986), SS. 1–16.
- Федотов В. А. К вопросу о ритмике в музыке XIII в. // Старинная музыка в контексте современной культуры. Москва, 1989.
- Leech-Wilkinson D. Ars Antiqua — Ars Nova — Ars Subtilior // Antiquity and the Middle Ages / ed. J. McKinnon. London, 1990, pp. 218–240.
- Федотов В. А. Учение о модусе в западноевропейской ритмической теории в XIII в. // Laudamus. Москва, 1992.
- Поспелова Р. Западная нотация XI—XIV вв. Основные реформы (на материале трактатов). Москва, 2003.
- Ars antiqua: organum, conductus, motet. Ed. by Edward H Roesner. Farnham; Burlington: Ashgate, 2009. ISBN 9780754626664 (репринт 18 репрезентативных статей 1961—2001 г.).
Посилання
ред.- [[https://web.archive.org/web/20210502160202/https://eeleach.blog/2012/07/03/manuscript-sources-for-the-thirteenth-century-motet/ Архівовано 2 травня 2021 у Wayback Machine.] Опис найважливіших рукописів Ars antiqua]