Антуан Меє

Мовознавець (1866-1936)
(Перенаправлено з Антуан Мейє)

Антуа́н Меє́ (Мейє[13][14][15]) (фр. Antoine Meillet; *11 листопада 1866, Мулен, департамент Альє, Овернь — †21 вересня 1936, Шатомеян, департамент Шер, Центр (Беррі)) — французький мовознавець, соціолог, член Академії написів і красного письменства з 1924, іноземний член ВУАН з 1924, професор Вищої практичної школи з 1891, почесний доктор Колеж де Франс з 1906.

Антуан Меє
фр. Antoine Meillet[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Ім'я при народженніфр. Paul Jules Antoine Meillet[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився11 листопада 1866(1866-11-11)[2][3][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мулен[3][5][6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер21 вересня 1936(1936-09-21)[3][5][…] (69 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Шатомеян[3][5][8] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняMoulins' Cemeteryd Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьграмматик, Indo-Europeanist, вірменознавець, славіст, мовознавець Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materКолеж де Франс
Галузьмовознавство, Соціологія
ЗакладКолеж де Франс[9]
Національна школа живих східних мов[d][1]
Практична школа вищих досліджень[1]
Revue des Études Arméniennesd Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадапрезидент[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор наук
ВчителіLouis Havetd[10]
Мішель Бреаль[10]
Фердинанд де Сосюр[10]
James Darmesteterd[10]
Abel Bergaigned[10]
Victor Henryd[10] і Sylvain Lévid[10] Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомі учніЄжи Курилович, Жорж Дюмезіль, Жозеф Вандрієс та ін.
Аспіранти, докторантиЖорж Дюмезіль Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоАкадемія наук СРСР
Петербурзька академія наук
Американська академія мистецтв і наук
Російська академія наук
Академія надписів та красного письменства (1936)[11][12]
Нідерландська королівська академія наук
Геттінгенська академія наук Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Біографія

ред.

Антуан Меє народився 11 листопада 1866 року в містечку Мулен департаменту Альє у сім'ї нотаріуса. Освіту здобув у Парижі у Сорбонні. Також слухав курси Бреаля в Колеж де Франс і Фердинанда де Сосюра у Вищій практичній школі. У 1890 р. здійснив поїздку на Кавказ для вивчення вірменської мови. У 1897 році захистив докторську дисертацію на тему «Особливості вживання генітива і акузатива в старослов'янській мові». З 1902 року викладав вірменську мову в Школі східних мов. У 1905-1932 роках — індоєвропеїстику та інші курси в Колеж де Франс.

Серед учнів Антуана Меє практично всі відомі лінгвісти наступного покоління: Люсьєн Теньєр, Еміль Бенвеніст, Жозеф Вандрієс, Андре Мартіне, Єжи Курилович, Жорж Дюмезіль та ін.

Наукова діяльність

ред.

Сприйнявши багато ідей Фердинанда де Сосюра, Меє, однак, не став займатися, як більшість європейських структуралістів, синхронним вивченням мови, а продовжував розвивати порівняльно-історичні дослідження з урахуванням сосюрівського положення про системність мови та її «соціальний» характер. Порівняльно-історичний метод зовнішньої реконструкції саме в роботах Меє знайшов завершення і прийняв класичну форму. В області приватних індоєвропейських досліджень особливо великий внесок Меє привніс до славістики і вірменістики.

Антуан Меє автор 24 книжок і понад 500 статей з індоєвропейського мовознавства, славістики, германістики, іраністики тощо. Найвідомішими серед яких є «Вступ до порівняльного вивчення індоєвропейських мов» (1903), «Порівняльний метод в історичному мовознавстві» (1921), «Спільнослов'янська мова» (1934). У своїх працях він акцентує на соціальному характері мови: «Мова існує лише остільки, оскільки є суспільство, і людське суспільство не може існувати без мови». У «Вступі до порівняльно-історичного мовознавства» Меє аналізує соціальні чинники, які впливають на функціонування, розвиток і долю мови. У своїх працях Меє розглядав також і питання розвитку української мови, і був іноземним членом Академії наук України з 1924 р.

У співавторстві з Альфредом Ерну склав найавторитетніший етимологічний словник латинської мови[16]. Йому належать також важливі дослідження про індоєвропейські корені грецької епічної поезії.

Помер Антуан Меє 21 вересня 1936 року, не доживши до свого сімдесятиріччя.

Основні праці

ред.
  • Нарис порівняльної граматики класичної вірменської мови / Esquisse d'une grammaire comparée de l'arménien classique, 1903;
  • Вступ до порівняльного вивчення індоєвропейських мов / Introduction à l'étude comparative des langues indo-européennes, 1903;
  • Діалекти в індоєвропейських мовах / Les dialectes indo-européens, 1908;
  • Огляд історії грецької мови / Aperçu d'une histoire de la langue grecque, 1913;
  • Мови в Новій Європі / Les langues dans l'Europe nouvelle, 1918;
  • Історичне та загальне мовознавство / Linguistique historique et linguistique générale, 1921;
  • Індоєвропейські витоки грецької метрики / Les origines indo-européennes des mètres grecs, 1923;
  • Нариси з історії латинської мови / Esquisse d'une histoire de la langue latine, 1928;
  • Порівняльний метод в історичному мовознавстві / La méthode comparative en linguistique historique, 1928;
  • Етимологічний словник латинської мови / Dictionnaire étymologique de la langue latine, (en coll. avec Alfred Ernout), 1932.
  • А. Меє. Общеславянский язык, — Москва: «Прогресс», — 2010


Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. а б в г Національна бібліотека Франції — 1537.
  2. свідоцтво про народження
  3. а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Bell A. Encyclopædia BritannicaEncyclopædia Britannica, Inc., 1768.
  5. а б в Мейе Антуан // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  6. свідоцтво про народження
  7. SNAC — 2010.
  8. https://www.persee.fr/doc/crai_0065-0536_1952_num_96_4_10016
  9. Список професорів Колеж де Франс
  10. а б в г д е ж http://www.slp-paris.com/spip.php?article4
  11. www.aibl.fr
  12. https://aibl.fr/academiciens-depuis-1663/
  13. Л. І. Зязюн. Мейє Антуан // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. — Т. 20 : Медична — Мікоян. — 687 с. — ISBN 978-966-02-8346-6.
  14. Меє Антуан // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 135.
  15. Мейє Антуан // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 316. — ISBN 978-966-439-921-7.
  16. Nova editio: Lutetiae: Klincksieck, 2001. ISBN 2-252-03359-2

Література

ред.
  • Anne-Marguerite Fryba, «Maurice Grammont, Antoine Meillet et l'institutionnalisation de la linguistique en France», dans Revue des langues romanes, no 105, 2001, p. 503-517
  • Charles de Lamberterie, «Milman Parry et Antoine Meillet», dans Françoise Létoublon (éd.), Hommage à Milman Parry. Le style formulaire de l’épopée homérique et la théorie de l'oralité poétique, Amsterdam, Gieben, 1997
  • Gabriel Bergounioux et Charles de Lamberterie, Meillet aujourd'hui, Louvain-Paris, Peeters, 2006
  • Кондрашов Н. А. История лингвистических учений. — М., 1979
  • Кобилянський Б. В. Короткий огляд історії мовознавства. — К., 1964

Джерела

ред.