Антоній Мондик

Антоній Мондик (у хрищенні Андрій; 19 січня 1913 — 20 листопада 1989, Доробратово, Закарпатська область) — греко-католицький священник, монах чину святого Василія Великого. Впродовж 1943–1945 років виконував уряд Настоятеля української вітки Василіян, а у 1946 р., після прилучення Закарпаття до УРСР, став уповноваженим Протоархимандрита з правами Протоігумена для закарпатських монастирів, обов'язки якого виконував аж до самої смерті.

о. Антоній Мондик, ЧСВВ Андрій
Настоятель українських Василіян (1943—1945) Протоігумен закарпатських монастирів (1946—1981)
Загальна інформація
Народження	19 січня 1913(1913-01-19) c. Доробратово
Смерть	20 листопада 1989(1989-11-20) (76 років) с. Доробратово
Освіта	Богословські студії в Мукачеві та Оломовці
Служіння в церкві
Конфесія	УГКЦ
Рукоположення	30 липня 1939
Постриг	23 липня 1939 (довічні обіти в ЧСВВ)

Життєпис

отець Антоній (Мондик) ЧСВВ серед Отців-Василіян у м. Будапешті. 1939 р.

Народився в селянській родині 19 січня 1913 р. в селі Доробратово, Іршавського району. 5 вересня 1931 р., після завершення Мукачівської гімназії, вступив до монастиря на Чернечій горі, де відбув вступну пробу послишників, де 18 квітня 1933 р. склав тимчасові обіти. Після завершення схоластикату й філософії в Ужгородському монастирі, богословські студії розпочав у Мукачеві, а завершив в Оломовці, на Моравії. Вічні обіти склав 23 липня 1939 р. і на священника був рукоположений 30 липня 1939 року в Пряшеві владикою Павлом Ґойдичем. Після свячень навчав латинську мову в Мукачівському монастирі, а відтак в Маріяповчі. 1943 р., коли був призначений настоятелем української вітки василіян, повернувся до Мукачева, де викладав філософію.

У 1944 р., після зайняття Закарпаття Радянськими військами, перебрав на себе обов'язки вчителя послушників (новиків).

В 1946 р., коли Закарпаття стало вже урядово приєднане до УРСР, з Риму отримав таємне призначення на Настоятеля (уповноваженого Архимандритом) закарпатських Василіян з правами Протоігумена, з осідком в Мукачівському монастирі.

Життя в підпіллі

Вже 1947 р. радянська влада ліквідувала Мукачівський монастир, а монахів, між ними й о. Антонія, вивезли та інтернували в Імстичівському монастирі. В квітні 1950 р., коли був ліквідований теж Імстичівський монастир, о. Мондик, якимсь чудом, вирвався з большевицьких рук і подався на працю лісоруба в селі Брід, біля Іршави. В цей час, підпільно проводив душпастирську працю в селах Білки, Броді, Дешковиці та м. Іршаві. Був тоді й об'єктом пильного нагляду і контролю з боку внутрішніх органів, однак вірні ретельно переховували його і з радістю приймали у своїх родинах. Незабаром, о. Мондик занедужав, тож подався на працю до колгоспу в рідному селі, де працював виноградарем аж до 1973 р. У с. Доробратово, о. Антоній проживав в родині свого родича Андрія Боговича. В цій родині він прожив 18 років, з обережністю проводячи підпільну душпастирську працю.

Нажаль, переслідування тоді торкалося не лише монахів, але й людей, у яких вони знайшли притулок після ліквідації монастирів. Так почали переслідувати й родину Боговичів, у якої проживав о. Мондик. Особливо важко о. Антоній переніс випадок, коли господаря дому два тижні утримували в підвальних приміщеннях сільради, намагаючись допитами витягнути з нього інформацію про підпільну діяльність о. Антонія. Після цього випадку о. Мондик, за допомогою рідних та односельців, збудував невелику хату на нежилому сільському подвір'ї і оселився в ній у 1966 році. Цей будинок став підпільним монастирцем.

«Мала кімната, ще менший коридор та мініатюрна веранда. В кімнаті під вікном, невеликий стіл, на якому металевий хрест. Зліва — металеве ліжко, справа — етажерка з літературою. Над ліжком висіло розп'яття, по-особливому вражаюче в тих часах підпілля і переслідування. Ще була шафа з одягом, а за полотняною ширмою — етажерка з лікарськими рослинами та схованою духовною літературою. Ось і всі пожитки великої і розумної людини», — так описували односельчани помешкання о. Монадика, який офіційно був звичайним працівником колгоспу, а потаємно — Протоігуменом отців Василіян на Закарпатті, тримаючи з ними тісний зв'язок і співпрацю. Ця, на перший погляд непомітна хатина, була насамперед місцем заборонених в той час спільних підпільних богослужінь і ревної та палкої молитви о. Антонія за витривання у вірі, як його так і всіх його співбратів-василіян та цілої Греко-католицької Церкви. Тут часто відвідував о. Антонція о. Павло Мадяр ЧСВВ, з яким вони вели довгі розмови. Відлучаючись на кілька днів, о. Антоній зустрічався, щоразу в інакшому місці, з іншими духовними особами та готував у підпіллі кандидатів до монашого та священичого стану. О. Антоній вів співпрацю також з блаженної пам'яті Преосвященним владикою Іваном Маргітичем, з яким його єднала не лише підпільна діяльність, але багато спільних ідей.

За підпільну діяльність, кожен день о. Антонія проходив у настороженні і неспокої. Представники внутрішніх органів постійно за ним слідкували та періодично робили обшуки в його помешканні. Маючи великий авторитет у селі, о. Антоній інколи уникав несподіваних обшуків за допомогою сільського голови, який попереджав його про наліт кадебістів.

Як монах о. Мондик був надзвичайно лагідний і терпеливий. За його добре серце та щирі поради його шанували не тільки свої, але й православні. Своєю тихою й непомітною душпастирською працею він причинився до того, що опісля його рідне село Добробратове було одне з перших, яке повернулося в лоно Греко-католицької Церкви.

Смерть

Могила отця Антонія (Мондика) ЧСВВ в с. Доробратово

Помер, о. Антоній Монадик ЧСВВ як і жив, святою смертю 20 листопада 1989 р. й похоронений в рідному селі. На похоронних відправах, які відбулися в храмі на свято Архистратига Михаїла 21 листопада, були присутні Преосвященний Владика Іван Маргітич, о. Павло Мадяр ЧСВВ, о. Миколай Шепа ЧСВВ, о. Богдан Тодавчич ЧСВВ та інші священники, монахи і монахині.

Вірні села Доробратово вирішили поховати о. Антонія на церковному подвір'ї, однак під час приготування місця поховання, сільський голова, виконуючи волю партійних органів, заборонив це робити. Коли ж вірні запротестували, голова села, будучи людиною доброю і потай релігійною сказав: «Я зробив своє, а ви продовжуйте робити як знаєте».

Сьогодні, єдина могила о. Антонія Мондика ЧСВВ на церковному подвір'ї в с. Доробратово показує, якою шанованою і великою людиною був цей монах і священник в часи, коли, назагал, людей такого стану презирали. Ця могила, окрім тлінних останків одного з найбільших Василіян, містить в собі також велику історію не лише церкви в Доробратові, але й цілої Греко-католицької церкви в Україні.

Співбрати о. Антонія по Чину, за ініціативою і стараннями о. Павла Райчинця ЧСВВ, встановили на його могилі новий пам'ятник, який надалі заохочує відвідуючих, цінувати свою віру в Бога та приналежність до Церкви Христової і шанувати тих, хто віддав своє життя за збереження цієї віри.

Джерела

• Рукописи о. Атанасія Пекаря, ЧСВВ.
• Спогади очевидців.
• Матеріали зібрані о. Франціском Онисько ЧСВВ