Іван (Маргітич)
Іва́н Анто́нович Маргі́тич (4 лютого 1921, с. Боржавське, Закарпаття — 7 вересня 2003, с.Пилипець) — єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії.
| Іван Маргітич | |
 | |
| Діяльність: | католицький священник, католицький диякон, католицький єпископ |
|---|---|
| Народження: | 4 лютого 1921 c.Боржавське, Закарпаття |
| Смерть: | 7 вересня 2003 (82 роки) с.Пилипець, Міжгірський район |
| Єп. хіротонія: | 10 вересня 1987 |
| Посада: | єпископ |
|
Нагороди: | |
 | |
Життєпис ред.
Народився 4 лютого 1921 р. в родині Антона Маргітича та Терезії Костак у с. Велика Чингава (у 1946 р. перейменовано в с. Боржавське) Виноградівського району. Здобув початкову освіту у рідному селі, в 1932 р. продовжив навчання у Севлюшській горожанській школі. Під час навчання в Хустській реальній гімназії долучився до Пласту. Навчаючись у Хусті, проживав у гуртожитку гімназії, яким опікувався професор релігії о. Д. М. Попович (уродженець с. Онок Виноградівського району), а вихователем був о. Севастіян Сабол (Зореслав), відомий український поет.
В 1941 році закінчив її на відмінно і за рекомендацією о. Дмитра Поповича поступив на навчання до Ужгородської духовної семінарії.
У липні 1942 Івана Маргітича було заарештовано за належність до юнацтва ОУН, перебував у «Ковнер-каштелі», 22 липня засуджений угорським трибуналом до 1 року ув'язнення. У грудні того ж року, за сприяння єпископа Стойки, помилуваний регентом Угорщини Міклошом Горті. Після виходу з тюрми Іван Маргітич продовжив навчання в Ужгородській семінарії, яку закінчив у 1946 році, висвячений єпископом Теодором Ромжею. З початком реалізації плану ліквідації греко-католицької церкви по березень 1951 року о. І. Маргітич перебував на нелегальному становищі, проводив богослужіння, готував молодих священиків.
5 березня 1951 р. заарештований під час обряду вінчання в рідному селі. 18 вересня 1951 р. судова колегія з кримінальних справ Закарпатського обласного суду на підставі ст. 54-10 ч. 2 і КК УРСР засудила о. Івана Маргітича на 25 років позбавлення волі з поразкою у правах терміном на 5 років і конфіскацією майна. Чотири роки провів в концтаборах ГУЛАГ під Омськом, після смерті Сталіна відпущений на волю в вересні 1955 року.
З 1955 по 1989 рік працював в колгоспі, нелегально проводив богослужіння. 10 вересня 1987 року висвячений владикою Софроном Дмитерком на єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії, входив до ініціативної групи з відновлення УГКЦ. 1987 році І. Маргітич був учасником першої делегації УГКЦ у Москві. В 1992 році повністю реабілітований Верховним Судом вже незалежної України.
Після легалізації Греко-Католицької Церкви 20 листопада 1989 року Владика Іван, як єпископ-помічник, бере активну участь у відродженні греко-католицьких громад і парафій Мукачівської єпархії. У червні 1990 року єпископ Іван (Маргітич) разом з єпископами Іваном (Семедієм) та Йосифом (Головачем) брав участь у Синоді ієрархів УГКЦ у Римі, де 24 червня Папа Іван Павло ІІ мав зустріч з владиками із України. Святіший Отець своєю буллою від 5 січня 1991 року підтвердив таємно уділену хіротонію, призначив Івану Маргітичу титулярну єпископську столицю Скопеленську в Емімонті та іменував єпископом-помічником Владики Івана (Семедія).
Борець проти сепаратизму серед тогочасного керівництва Мукачівської греко-католицької єпархії, за єдність греко-католиків України і входження її у склад Української греко-католицької церкви, за впровадження в богослужіння рідної української мови, за здобуття Україною незалежності[1].
Владика Іван Маргітич своїми виступами за об'єднання Мукачівської єпархії (церкви свого права) та УГКЦ, за активну участь в житті краю заслужив титул «народний єпископ». Незважаючи на хвороби, до кінця життя їздив по парафіях області, помер в 2003 р. під час відправи в с. Пилипець на Міжгірщині.
4 лютого 2017 року за участі Блаженнішого Святослава, Мукачівського єпарха Кир Мілана, численного духовенства відбулося урочисте перепоховання владики Івана в оновленій крипті церкви Покрови Пресвятої Богородиці в Боржавському[2]. У вересні 2017 р. Івану Маргітичу встановлено меморіальну дошку на фасаді церкви св. Миколая на Аскольдовій могилі в Києві[3] (скульптор — О. Гав'юк).
Нагороди ред.
- Орден «За заслуги» III ступеня (9 лютого 2001) — за багаторічну плідну церковну діяльність, вагомий особистий внесок в утвердження засад християнської моралі в суспільстві[4][5].
Примітки ред.
- ↑ Вшанування Владики Івана Маргітича відбулося під гаслом втілення його ідей. Архів оригіналу за 21 жовтня 2014. Процитовано 3 листопада 2014.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 6 лютого 2017. Процитовано 6 лютого 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ У Києві встановили меморіальну дошку закарпатському єпископові Івану Маргітичу. Архів оригіналу за 26 листопада 2018. Процитовано 03 серпня 2020.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №82/2001. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 24 березня 2019.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 82/2001
Посилання ред.
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Іван (Маргітич) |
- Єпископ Іван Антонович Маргітич [Архівовано 20 листопада 2020 у Wayback Machine.]
- Владика Іван Маргітич (4.02.1921 — 7.09.2003) [Архівовано 7 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- Мукачівську єпархію хочуть об'єднати з УГКЦ і перетворити на Патріархат [Архівовано 9 лютого 2017 у Wayback Machine.]
- Єпископ Іван Марґітич: Хустська гімназія в боротьбі за Карпатську Україну. Спомини.[недоступне посилання з червня 2019]
- «Владика Іван Маргітич — символ єдності Мукачівської єпархії ГКЦ та УГКЦ»,
- Володимир Кришеник. Людина ґрунту і віри [Архівовано 7 лютого 2017 у Wayback Machine.]