Антонов Олексій Інокентійович

радянський воєначальник

Олексі́й Іноке́нтійович Анто́нов(15 (27) вересня 1896, Гродно, Литовське генерал-губернаторство — 18 червня 1962(1962-06-18), Москва) — радянський воєначальник, генерал армії, начальник Генерального штабу Червоної армії у роки війни, депутат Верховної Ради СРСР 2—5-го скликань.

Антонов Олексій Інокентійович
рос. Алексей Иннокентьевич Антонов
Народження15 (27) вересня 1896[1]
Гродно, Литовське генерал-губернаторство, Російська імперія[2]
Смерть18 червня 1962(1962-06-18)[3] (65 років)
Москва, СРСР[2]
ПохованняНекрополь біля Кремлівської стіни
Країна Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Приналежність Російська імператорська армія
Прапор Радянської армії Радянська армія
ОсвітаВійськова академія імені М. В. Фрунзе (березень 1931) і Військова академія імені М. В. Фрунзе (травень 1933)
Роки службиВересень 1916 — 1 травня 1918
11 квітня 1919 — 18 червня 1962
ПартіяКПРС
Звання Генерал армії
КомандуванняГоловне оперативне управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації
Війни / битвиПерша світова війна і Друга світова війна
Нагороди
орден «Перемога» орден Леніна орден Червоного Прапора орден Суворова 1 ступеня орден Кутузова I ступеня орден Вітчизняної війни I ступеня орден Святої Анни IV ступеня медаль «За оборону Кавказу» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За перемогу над Японією» медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» медаль «40 років Збройних Сил СРСР» медаль «У пам'ять 800-річчя Москви» командор ордена Почесного легіону Virtuti Militari (Великий Хрест (з зіркою) Орден «За заслуги перед народом» орден Червоного Прапора орден Партизанської зірки Воєнний хрест

Життєпис

ред.

Народився 15 (27) вересня 1896 року в місті Гродно в сім'ї Інокентія Олексійовича Антонова (1859—1908) — капітана, офіцера-артилериста, і Терези Ксаверіївни Антонової (1862—1915) — домогосподарки з польської родини. За національністю — татарин-кряшен, за радянських часів у літературі зазвичай вказували його національність як росіянин або білорус.

З 1904 року навчався в гімназії міста Острога Волинської губернії. У 1908 році помер батько Олексія, і вони з матір'ю та сестрою жили на його пенсію. Мати підробляла підготовкою учнів до іспитів. У 1914 році з початком Першої світової війни Антонови переїхали до Петербурга до родичів Терези Ксаверіївни, де Олексій вступив до 8-го класу гімназії. 1915 року після важкої хвороби померла мати Антонова померла, а видача пенсії за батька припинилася. Олексій закінчив Першу Санкт-Петербурзьку гімназію, після чого вступив до Санкт-Петербурзького університету на фізико-математичний факультет, де так і не розпочав навчання. Через брак коштів разом із двома товаришами він поїхав працювати бракувальником на завод Полякова в селі Слов'янка під Петроградом.

У 1916 році був призваний до російської імператорської армії. У грудні 1916 року закінчив прискорений курс навчання у 1-му Павловському військовому училищі і в чині прапорщика направлений до лейб-гвардії єгерського полку. На початку 1917 року полк увійшов до складу 8-ї армії Південно-Західного фронту генерала Олексія Каледіна. В ході одного з боїв влітку 1917 року Антонов отримав осколкове поранення в голову і був евакуйований у госпіталь до Петрограда. За хоробрість, виявлену в бою, Антонов у липні 1917 був нагороджений орденом Святої Анни 4-го ступеня.

Після одужання Антонова перевели в гвардії єгерський резервний полк, де його було обрано помічником полкового ад'ютанта. У серпні 1917 року в складі одного зі зведених загонів займався будівництвом оборонних споруд у районі Пулковських висот проти військ генерала Корнілова. 1 травня 1918 року Олексій Антонов звільнився в запас і вступив до Петроградського лісового інституту. Навчання він поєднував із роботою службовцем у продовольчому комітеті Петрограда.

11 квітня 1919 року Олексія Антонова було мобілізовано до Червоної армії і направлено до 1-ї Московської робітничої дивізії на посаду помічника начальника штабу дивізії. Незабаром із дивізією відправлений на Південний фронт під Луганськ, де дивізія вела важкі бої проти військ генерала Денікіна. У цих умовах 1-а Московська робітнича дивізія, що зазнала великих втрат, була розформована, а її частини введені до складу 15-ї Інзенської стрілецької дивізії РСЧА, Олексій Антонов був призначений тимчасово виконуючим обов'язки начальника штабу 3-ї бригади цієї дивізії. У березні 1920 року призначений начальником штабу 45-ї бригади 15-ї Інзенської стрілецької дивізії. У червні 1920 року 15-та стрілецька дивізія здійснила марш до Південної України в район Каховки, де вступила у зустрічні бої з частинами армії Врангеля. У листопаді 1920 року дивізія брала участь в окупації Криму. Після закінчення бойових дій у Криму 15-а Інзенсько-Сиваська дивізія була переведена на т.з. «трудове становище»: навесні 1921 року 45-а бригада Антонова займалася проведенням посівної кампанії у південній Україні. З 1922 року дивізія базувалася в місті Миколаєві.

Член ВКП(б) з 1928 року.

З 1928 по березень 1931 року Олексій Антонов навчався на основному (командному) факультеті у Військовій академії РСЧА імені Фрунзе. У березні 1931 року закінчив академію і повернувся до Українського військового округу — на посаду начальника штабу 46-ї стрілецької дивізії в місті Коростені. Вже восени 1932 року його знову направили до Військової академії РСЧА імені Фрунзе — на щойно створений оперативний факультет. У травні 1933 закінчив його з відзнакою.

Після закінчення оперативного факультету Антонов ще півтора року був начальником штабу 46-ї стрілецької дивізії РСЧА. З жовтня 1934 по серпень 1935 року служив начальником штабу Могилів-Ямпільського укріпрайону. Восени 1935 року був призначений начальником оперативного відділу штабу Харківського військового округу.

З жовтня 1936 по червень 1937 року навчався у Військовій академії Генерального штабу Червоної армії.

У червні 1937 року призначений на посаду начальника штабу Московського військового округу (командувач військ округу — Маршал Радянського Союзу Семен Будьонний). З грудня 1938 року Антонов перейшов на викладацьку та науково-дослідну роботу до Військової академії РСЧА імені Фрунзе. 11 лютого 1940 року рішенням Вищої атестаційної комісії Антонову було присвоєно вчене звання доцент.

У березні 1941 року направлений до Київського особливого військового округу на посаду заступника начальника штабу округу. Фактично займався підготовкою військ округу до оборони від німецького удару.

Під час німецько-радянської війни 1941—1945 рр. 24 червня 1941 року з виділенням зі складу округу управління Південно-Західного фронту Олексія Антонова було призначено начальником штабу Київського особливого військового округу. Під його безпосереднім керівництвом було сформовано 13-ту та 17-ту запасні стрілецькі бригади та ряд частин окружного та армійського підпорядкування. У серпні 1941 року очолив роботу з формуванню управління Південного фронту, а 27 серпня 1941 року призначений начальником штабу Південного фронту.

28 липня 1942 року з початком битви за Кавказ Північно-Кавказький та Південний фронти були об'єднані в єдиний Північно-Кавказький фронт під командуванням маршала Будьонного. Начальником штабу фронту було призначено Антонова. Після реорганізації фронту із початку вересня 1942 року — начальник штабу утвореної Чорноморської групи військ. З 22 листопада по грудень 1942 року — начальник штабу Закавказького фронту.

З грудня 1942 року — заступник начальника Генерального штабу — начальник Оперативного управління Генерального штабу.

З 19 лютого 1945 по березень 1946 року — начальник Генерального штабу Збройних Сил СРСР. Олексій Антонов брав участь у роботі Кримської конференції трьох союзних держав (лютий 1945). Після війни, з березня 1946 року — 1-й заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил СРСР.

6 листопада 1948 року направлений до Закавказького військового округу на посаду першого заступника командувача військ округу Маршала Радянського Союзу Толбухіна, після його смерті з жовтня 1949 року виконував обов'язки командувача, а в січні 1950 року був затверджений на посаді командувача військ Закавказького військового округу. У Тбілісі Антонов прослужив до весни 1954 року.

У квітні 1954 — червні 1962 року — 1-й заступник начальника Генерального штабу і одночасно член колегії Міністерства оборони СРСР.

Одночасно з травня 1955 по червень 1962 року — начальник штабу Об'єднаних збройних сил країн — учасників Варшавського договору. На нього було покладено основну роботу з налагодження апарату управління армій країн Варшавського договору, організації навчання військ спільним діям. Антонов особисто брав участь у багатьох навчаннях військ союзних держав.

Помер 18 червня 1962 року в Москві. Урна з прахом генерала замурована в Кремлівській стіні на Красній площі.

Військові звання

ред.

Нагороди

ред.

Примітки

ред.

Література

ред.
Попередник:
Маршал Радянського Союзу
Василевський Олександр Михайлович
19421945
 
Начальник Генерального штабу

19451946
Наступник:
Маршал Радянського Союзу
Василевський Олександр Михайлович
19461948