Андрейчук Іван Федорович

хорунжий УПА, командир сотні "Залізні"

Іван Федорович Андрейчук (Псевдо: «Вихор»; 1921, с. Середній Майдан, Надвірнянський район, Івано-Франківська область — 8 жовтня 1946, с. Грушка, Тлумацький район, Івано-Франківська область) — хорунжий УПА, командир сотні «Залізні» УПА, лицар Бронзового хреста бойової заслуги. Учасник більш як 18 збройних акцій проти військ НКВС.

Іван Андрейчук
 Хорунжий
Загальна інформація
Народження1921
Середній Майдан, Надвірнянський район, Івано-Франківська область
Смерть7 жовтня 1946(1946-10-07)
Грушка, Тлумацький район, Станіславська область, Українська РСР, СРСР
Псевдо«Вихор»
Військова служба
Приналежність Українська держава (1941)
Вид ЗС УПА ОУН
ФормуванняВО-4 «Говерла»
Війни / битвиДруга Світова війна
Командування
командир сотні «Залізні»
Нагороди та відзнаки
Бронзовий Хрест Бойової Заслуги — 1.02.1945

Життєпис

ред.

Народився 1921 року у селі Середній Майдан Надвірнянського повіту в сім'ї селян Федора і Василини Андрейчуків. Закінчив народну школу в рідному селі.

В 1938 р. вступив до ОУН(р).[1]

У 1940 р. через скрутне матеріальне становище їде на заробітки в Донбас[2], де працював електриком[3]. Влітку 1941 р. повернувся в рідне село.

В грудні 1941, забраний німецькою окупаційною адміністрацією на примусові роботи в Німеччину. Повернувся звідти влітку 1943 р. і перейшов у підпілля через можливість арешту.

Пройшов військовий вишкіл у с. Білі Ослави Надвірнянського району.[4] Там прийняв присягу біля синьо-жовтого і червоно-чорного прапорів. Воював у курені «Чорного». Завдяки своїм здібностям і відвазі дістав псевдо «Вихор». Згодом його призначили ройовим, а через деякий час чотовим, яким перебував до весни 1945 року. [1]

Стрілець, ройовий, чотовий у сотні «Залізні» ТВ-22 «Чорний ліс» в 19441945 рр.[5]

За відвагу в боях 1 лютого 1945 р. нагороджений КВШ УПА Бронзовим Хрестом Бойової Заслуги.[6]

Наказом ГВШ УПА ч. 3/45 від 10 жовтня 1945 р. підвищений до звання булавного з дня наказу.[7]

В грудні 1945 р. призначений командиром сотні «Залізні» куреня «Смертоносці» ТВ-22 «Чорний ліс» ВО-4 «Говерла» УПА-Захід в званні старшого булавного.[8] Сотня в основному оперувала на Тлумаччині, Отинійщині, Коропеччині (Тернопілля), Надвірнянщині і частково у Чорному Лісі. [1] За спогадами Миколи Барчука, колишнього повстанця, політв'язня, жителя Надвірної:

Очоливши сотню, нещадно громив банди НКВД. Дисципліну у сотні тримав залізну. Крім суворої дисципліни, якої додержувався сотенний «Вихор», він ще був великим інтелектуалом, дуже ввічливою людиною. За весь час перебування в сотні я ні разу не чув від командира, щоби він звертався до повстанців на «ти», тільки на «ви» і далі на псевдо. Сотенний «Вихор» не розлучався з Кобзарем Т.Шевченка. Перед сніданком і після вечері, навіть при небезпечних ситуаціях вся сотня ставала на коліна до молитви, за винятком розвідників, стежі і стійкових.[1]

Восени 1946 р. розпускає сотню для того, щоб повстанці невеликими групами перезимували.[2]

Загинув на хуторі Кучерівка поблизу села Грушка Тлумацького району 8 жовтня 1946 р.[9]

За іншими даними (спогади колишнього повстанця Миколи Барчука), «14 жовтня 1946 р. «Вихор» з охороною потрапив у засідку НКВД і загинув геройською смертю, не здавшись живим у руки ворога. Де похований - невідомо. Знаємо лише від одного з стрільців, що його мертвого привезли у тюрму м. Тлумача.» [1]

Наказом ГВШ УПА ч. 1/48 від 12 червня 1948 р. присвоєне звання хорунжого з дня 7 жовтня (посмертно).[10]

Нагороди

ред.

Вшанування пам'яті

ред.

21.11.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у с. Зелена Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. Бронзовий хрест бойової заслуги УПА (№ 026) переданий Ользі Бевзюк, племінниці Івана Андрейчука — «Вихора».[12]

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. а б в г д Левицький, Петро (2009). Середній Майдан. Історичні нариси. Частина друга. З 1938 до 2010 року (українська) . с.Середній Майдан - м.Надвірна. с. с.35-36. {{cite book}}: |pages= має зайвий текст (довідка)
  2. а б Зварчук, О. (2008). Надвірнянщина: хресна дорога народного болю. Івано-Франківськ. с. С. 379, с. 381. {{cite book}}: |pages= має зайвий текст (довідка)
  3. Літопис УПА. Нова серія. Т. Т. 7. Київ–Торонто. 2003. с. С. 308. {{cite book}}: |pages= має зайвий текст (довідка)
  4. Сіщук, М. (2009). Мовою сердець і документів. Дрогобич. с. С. 218. {{cite book}}: |pages= має зайвий текст (довідка)
  5. Романович, О. (2009). Нариси історії села Гостова. Івано-Франківськ. с. С. 77. {{cite book}}: |pages= має зайвий текст (довідка)
  6. Літопис УПА. Основна серія. Т. Т. 3. Торонто. 1978. с. С. 37. {{cite book}}: |pages= має зайвий текст (довідка)
  7. ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 88. — Арк. 1108.
  8. ЦДАГОУ — Ф. 1. — Оп. 23. — Спр. 2961. — Арк. 119.
  9. ЦДАГОУ — Ф. 1. — Оп. 23. — Спр. 2961. — Арк. 118.
  10. ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 60. — Арк. 258.
  11. Літопис УПА. Основна серія. — Т. 3. — Торонто, 1978. — С. 37 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 січня 2022. Процитовано 27 жовтня 2018.
  12. Народна Воля » Свято Михайла увінчане вшануванням повстанців – Лицарів ОУН і УПА. Архів оригіналу за 24 липня 2020. Процитовано 23 липня 2020.

Джерела

ред.