Вікіпедія

Анджей Корсак

Анджей Міхал Земовіт Корсак, псевдо.Журав і Ачек (нар. 21 січня 1928 р. у Вільнюсі, помер. 15 березня 1999 у Гамбурзі) – польський лікар, письменник, популяризатор медицини, розвідник «Сірих загонів», учасник Варшавського повстання, політв'язень ПНР, альпініст і спелеолог.

Анджей Корсак ("Журав", "Ачек")
Andrzej Korsak
Анджей Корсак, близько 1967 р.
Анджей Корсак, близько 1967 р.
Анджей Корсак, близько 1967 р.
Псевдоніми Żuraw, Aczek
Народився 21 січня 1928(1928-01-21)
Вільнюс
Помер 15 березня 1999(1999-03-15) (71 рік)
Гамбург
Країна  Республіка Польща
Діяльність лікар
Alma mater Akademia Medyczna we Wrocławiu, 1960
Галузь Медицина
Науковий ступінь Доктор медицини
Членство Sekcja Grotołazów Wrocławd
Війна Друга світова війна
Батько Wojciech Korsakd
Нагороди
Хрест Хоробрих
CMNS: Анджей Корсак у Вікісховищі

Біографія ред.

 
Костел і монастир єзуїтів у Новому Сончі - місце зборів у квітні 1941 року громадського комітету допомоги євреям із сусіднього гетто, фото 2013 року [1]
 
Емблема полку Армії Крайової «Башта»

Народився у Вільнюсі. Походив із родини з патріотичними традиціями[2]. Батько – кадровий офіцер Войцех Корсак (1894–1965), мати – Ірена, уроджена Бжостовська (1898–1974). Батько був начальником окружної комендатури комплектування в Новому Сончі і під час війни воював у лавах окремої Карпатської стрілецької бригади[3]. Мати залишилася з дітьми в Новому Сончі. З листопада 1939 року була однією з організаторок і активісток організації допомоги євреям із місцевого гетто[4][5][6]. Працюючи прибиральницею на залізниці, вона збирала інформацію про поїзди з Нового Сонча та Тарнова до німецького табору смерті Аушвіц[7]. У 1941 році вона переховувала у своїй квартирі втікачів із сусіднього гетто. Використовувала псевдонім «Рома».[1].

Анджей Корсак був активним учасником підпілля в районі Нового Сонча та допомагав єврейському населенню[5]. Був членом «Сірих загонів», використовував псевдоніми «Ачек» і «Журав»[8][9]. У своїх спогадах він писав: «Я усвідомлював, що одне необачне слово не тільки піддасть багатьох людей вірній смерті, але й мене прирече на страшні, навіть у стократ більші муки».[1][10].

У 1941–1944 роках брав участь разом із матір’ю в операції N.[11]. Щоб уникнути арешту гестапо, у 1944 р. виїхав до Варшави і під псевдонімом «Журав» брав участь у Варшавському повстанні як солдат Армії Крайової полку «Башта» (батальйон «Ольза»).[5][12]. Нагороджений Хрестом Хоробрих (Krzyż Walecznych).[13].

У 1945–1949 роках був членом Чоловічого загону Союзу польських харцежів (ZHP) у Новому Сончі[14][15]. У 1948 році закінчив 1-у середню школу імені Яна Длугоша в Новому Сончі, одну з найстаріших (1818) шкіл у Польщі[16]. Того ж року був прийнятий на медичний факультет Вроцлавського університету та технічного університету, який закінчив лише в 1960 році[3]. У 1951 році разом з Олександром Сенютою (псевдонім: «Кшиштоф») був заарештований і засуджений на 8 років у в’язниці за звинуваченням у приналежності до Вроцлавської організації підпільної Армії Крайової[17]. Увесь термін (1951–1954, скорочений по амністії) він відбув у суворій в’язниці в Стшельце-Опольському. Як «колишній учасник нелегальної організації» до 1990 року перебував під наглядом Служби безпеки ПНР.[18].

Ступінь доктора медицини (науковий керівник: проф. Здзіслав Віктор) отримав у Вроцлавській медичній академії в 1971 р. У 1960–1971 рр. був членом Вроцлавського відділення Польського товариства історії медичних наук[19].

З 1963 року працював керівником промислової медичної клініки в Пясечно, а в 1971–1979 роках був доцентом Національного інституту гігієни у Варшаві. У 1979 році влаштувався судновим лікарем на польські океанські лінії, де працював до введення воєнного стану в Польщі. У 1983 році він отримав притулок у Німеччині, де пізніше працював лікарем. Виступав з питань польської культури[20]. Помер у Гамбурзі в 1999 році[2]. Został pochowany w Похований у Варшаві на Північному кладовищі, ділянка S-IX-2, ряд 2, поховання №25.[21].

Літературна творчість ред.

 
Гетто в Новому Сончі, 1941 рік

Національний архів у Кракові, філіал у Новому Сончі, зберігає дослідження Анджея Корсака, присвячене допомозі євреям під час німецької окупації та наводить приклади цього в районі Новий Сонч. Цей текст він написав у 1969 році у відповідь на статтю Шимона Візенталя, яка критикувала поляків у британській щоденній газеті «The Guardian»[7]. JЙого розповідь про допомогу євреям також увійшла до монографії «Поляки, євреї: 1939–1945», опублікованої видавництвом Głos i Wiedza (голос і знання) у 1971 році[22]. У 1988 році, спираючись на власні спогади, він описав про харцежів-підпільників у Новому Сончі під час війни[5]. Свої спогади про героїчних учасників і драми операції «N» у районі Новий Сонч він включив у велику збірку у 1972 році[11]. У 2007 році були опубліковані його спогади про акцію допомоги євреям з боку поляків та звірства німців у Новому Сончі[3].

У 1973 році Вроцлавське наукове товариство опублікувало його монографію про нижньосілезького лікаря XVI століття Йоахіма Ахіллеса[23]. Для молоді він розробив нарис історії польської медицини[24].

Був автором понад сорока навчальних медичних книг і медичних посібників[25][26][27]. Одним з перших почав у Польщі кампанію проти нікотинової залежності[28][29][30], Книга «Не піддаваймося астмі» пережила кілька видань і була перекладена чеською мовою[31]. Його науково-популярна брошура «Кров – життя», видана в 1964 році Польським Червоним Хрестом і Крайовим медичним видавництвом, стала приводом для розслідування Служби Безпеки ПНР[32][33].

Інші відомості ред.

 
Анджей Корсак у Долині п'яти польських ставів у Татрах, 1960 рік

У 1960 році він одружився з Владиславою, уродженою Боньдос (1930–2014), у них народився син Міхал (1963) та донька Ізабелла (1965).[2]. Історія Польщі Ця стаття є частиною цикду Польська підпільна держава Був альпіністом. З 1956 року він також був членом Вроцлавської секції спелеологів і брав участь як учасник або керівник у печерних експедиціях у Татрах. Очолив експедицію до Холодної печери в 1957 році[34][35]. У 1977 році він опублікував книгу спогадів «Tatrzańscy kosynierzy» («Партизани Татр»), в якій виклав історію підкорення схилів і печер Татр мешканцями Вроцлава в 1947–1960 роках[36][37].

У 1997 році він написав біографічний роман про Міхала Беліна-Чеховського[13]. Літературна спадщина Корсака представлена в енциклопедичному словнику лікарів-письменників[38].

Колекціонував дерев’яні скульптури Юзефа Соботи (1895–1979), польського примітивіста з села Регут Мазовецького воєводства. Колекцію з 46 скульптур у 2019 році в Міхала, сина Анджея придбав Етнографічний музей у Торуні[39].

Твори Анджея Корсака у збірках, що стосуються харцежів-підпільників та Операції «N» під час німецької окупації, у 2020 році були передані до Публічної бібліотеки імені Юзефа. Шуйського в Новому Сончі[40].

Примітки ред.

  1. ↑ а б в 7, Andrzej Korsak, "Świadectwo z lat wojny" 
  2. ↑ а б в Andrzej Michał Ziemowit «Żuraw» Korsak h. wł. (ID: sw.13562) {{citation}}: Cite має пустий невідомий параметр: |inventor= (довідка)
  3. ↑ а б в 1/2, Andrzej Michał Korsak, "Opowieść o Jadwidze Wolskiej i nie tylko" 
  4. ↑ Irena Korsak de domo hr. Brzostowska {{citation}}: Cite має пустий невідомий параметр: |inventor= (довідка)
  5. ↑ а б в г [1], Andrzej Korsak, "1939–1945 Szare Szeregi – Harcerze" 
  6. ↑ [2], Łukasz Połomski, "W poszukiwaniu prawdziwych ludzi – 80 lat Żegoty w Nowym Sączu (cz.1)" 
  7. ↑ а б [3], Sylwester Rękas, "Żydzi na lewych białkach: akcja „Żegota” na terenie powiatu nowosądeckiego (2)" 
  8. ↑ [4], Anna Totoń, "Zofia Kuhnen-Gawrońska (1912–2010)" 
  9. ↑ [5], Anna Totoń, "Zachowajmy w pamięci – katalog wystawy" 
  10. ↑ [6], Edyta Zając, "Maria umierała trzy razy" 
  11. ↑ а б [7], Andrzej Korsak, "Akcja N, Wspomnienia 1941–1944" 
  12. ↑ Andrzej Korsak
  13. ↑ а б [8], Andrzej Michał Korsak, "Pucybut Boży. Opowieść o Michale Belinie-Czechowskim" 
  14. ↑ 3/4, Tadeusz Żygłowicz, "III Wodna Drużyna Harcerska im. gen. Mariusza Zaruskiego w Nowym Sączu w latach 1945–1949" 
  15. ↑ 9, Jerzy Leśniak, "Harcerskie żagle nad jeziorem" 
  16. ↑ Stowarzyszenie Najstarszych Szkół
  17. ↑ [9], Wojciech Trębacz, "Aleksander Eugeniusz Seniuta (1930–1998)" 
  18. ↑ Wojewódzki Urząd Spraw Wewnętrznych w Krakowie [1945] 1983-1990, Sprawa ewidencyjno-obserwacyjna dot. Andrzej Korsak, imię ojca: Wojciech, ur. 21-01-1928 r. Kontrola operacyjna byłego członka nielegalnej organizacji młodzieżowej „AK” we Wrocławiu, skazanego na karę pozbawienia wolności
  19. ↑ [10], Leszek Barg, "Historia Oddziału Wrocławskiego Polskiego Towarzystwa Historii Medycyny i Farmacji, 1957–1977" 
  20. ↑ [11], Xawery Stańczyk, "Kultura alternatywna w Polsce 1978-1996. Wyobraźnia, samoorganizacja, komunikacja" 
  21. ↑ Pochowani na Cmentarzu Północnym w Warszawie, архів оригіналу за 17 жовтня 2020, процитовано 21 січня 2024
  22. ↑ [12], Andrzej Korsak, "Polacy, Żydzi: 1939–1945" 
  23. ↑ [13], Andrzej Korsak, "Joachim Achilles lekarz dolnośląskiego odrodzenia" 
  24. ↑ [14], Andrzej Korsak, "Kolumbowie polskiej medycyny" 
  25. ↑ [15], Andrzej Korsak, "Ostrożnie ze środkami chemicznymi w rolnictwie" 
  26. ↑ [16], Andrzej Korsak, "Wiedza o Zdrowiu. Podstawowy zestaw tematyczny z zakresu oświaty zdrowotnej" 
  27. ↑ [17], Andrzej Korsak, "Trudności wieku dojrzewania" 
  28. ↑ [18], Andrzej Korsak, "Dziękuję, już nie palę..." 
  29. ↑ [19], Andrzek Korsak, "Rzucamy palenie tytoniu. Porady odwykowe dla palaczy" 
  30. ↑ [20], Andrzej Korsak, "Musisz palić? Spytaj komputera" 
  31. ↑ [21], Andrzej Korsak; Tadeusz Gieysztor, "Nie dajmy się astmie" 
  32. ↑ [22], Andrzej Korsak, "Krew – życie" 
  33. ↑ Wojewódzki Urząd Spraw Wewnętrznych w Pile [1975] 1983-1990, с. IPN Po 628/35 t. 2/7, materiały związane z książką dr Andrzeja Korsaka Krew – życie przejęte przez Komisariat MIlicji Obywatelskiej w Złotowie w 1964
  34. ↑ [23], Jerzy Fereński, "W piwnicy i jeszcze głębiej" 
  35. ↑ Kazimiera (Mika) Anioł; Nina Walny; Krzysztof Nowak, ред. (2023), Historia Wrocławskiej Sekcji Grotołazów, Tak było. Turystyka studencka w środowisku wrocławskim, Wrocław: Fundacja Ogólnopolskiej Komisji Historycznej Ruchu Studenckiego, с. 20—35, ISBN 978-83-965237-2-3
  36. ↑ [24], Andrzej Korsak, "Tatrzańscy kosynierzy" 
  37. ↑ [25], Alpejski, "Działania służb ratowniczych zasługują na najwyższy podziw" 
  38. ↑ [26], Stanisław Seyda, "Encyklopedyczny słownik lekarzy pisarzy w światowej literaturze" 
  39. ↑ Historia kolekcji
  40. ↑ [27], I. Michalec, "Nowy Sącz: dar prof. Krzysztofa Ceny trafił do biblioteki [WIDEO]" 

Зовнішні посилання ред.

  • Andrzej Korsak, [w:] Katalog Biblioteki Narodowej [dostęp 2020-10-05]
  • Andrzej Korsak, [w:] Katalog Biblioteki Jagiellońskiej [dostęp 2020-10-06]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Анджей_Корсак&oldid=42158250