Вікіпедія

Амфітеатров Валентин Миколайович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Амфітеатров.

Протоієрей Валентин Миколайович Амфітеатров (1836—1908) — московський священник, проповідник, духівник, з 1892 року — настоятель кремлівського Архангельського собору. У Москві православними вшановується як чудотворець. Принципове рішення про канонізацію було прийнято в РПЦ в 1998 році, однак прославлення у лику святих досі не було.

Амфітеатров Валентин Миколайович
Народився1 (13) вересня 1836
Кромський повітd, Орловська губернія, Російська імперія
Помер20 липня (2 серпня) 1908 (71 рік)
Москва, Російська імперія
ПохованняВаганьковське кладовище
Країна Російська імперія
Діяльністьсвященник
Alma materМосковська духовна академія
Науковий ступінькандидат богослов'я
Конфесіяправослав'я
ДітиAlexander Amfiteatrovd і Амфітеатрова Олександра Валентинівнаd

Біографія

ред.

Походження

ред.

Отець Валентин походив з орловського роду Амфітеатрових, які дали Росії багатьох архієреїв, священників, а також діячів культури. Народився 1 (13) вересня 1836 в селі Високому Кромського повіту Орловської губернії. Батько — протоієрей Микола Гаврилович Амфітеатров — рідний брат архієпископа Казанського і Свияжского Антонія і племінник митрополита Київського і Галицького Філарета і літератора С. И. Раича; мати — Ганна[1]).

Ранні роки

ред.

У 1847 році Валентин вступив в Орловську духовну семінарію. В 1853 році, згідно з власним проханням був переведений в Київську семінарію, яку закінчив в 1854 році. Освіту продовжив у Московській духовній академії (1854—1858).

Отримавши ступінь кандидата богослов'я, Валентин Миколайович був призначений в Калузьке духовне училище на посаду інспектора і викладача. З 1859 року він викладав грецьку мову і загальну та російську історію в Калузькій семінарії.

Одруження

ред.

Під час викладання в Калузькій семінарії Амфітеатров зблизився з одним зі своїх учнів — Олександром Івановичем Чупровим. В будинку його батьків, мосальского протоієрея Івана Пилиповича та Єлизавети Олексіївни (до шлюбу Брильянтової), Валентин Миколайович познайомився з братами і сестрами Олександра, у тому числі з Єлизаветою Іванівною, на якій незабаром, 17 липня 1860 року, і одружився.

Початок священнослужіння

ред.

Син о. Валентина, Олександр Валентинович Амфітеатров, повідомляв, що священний сан батько взяв через тестя — це була умова одруження на Єлизаветі Іванівні. Однак, судячи з усього, водночас це було і добровільне, усвідомлене рішення самого Валентина Миколайовича.

14 вересня 1860 року Валентин Миколайович Амфітеатров єпископом Тульським і Белевским Алексієм (Ржанициним) був висвячений у диякони, а вже наступного дня, 15 вересня, — у священники. Першим його приходом був Благовіщенський храм р. Калуги. Близько року він також був членом Калузької консисторії.

У серпні 1864 року о. Валентин був переведений в Троїцький собор міста Лихвина Калузької губернії, з призначенням благочинним і цензором проповідей. У вересні того ж року він став законовчителем Лихвинского повітового училища. Пізніше, протягом деякого часу, він був доглядачем духовного училища м. Мещовске Калузької губернії. У червні 1866 року єпископом Калузьким і Боровським Григорієм (Міткевич) возведений у сан протоієрея.

У 1871 році о. Валентин переїхав у Москву і був призначений законовчителем у Московську учительську семінарію[2].. У 1873—1881 роках — в тій же посаді в Московському казенному реальному училищі.

У «Несподіваній радості»

ред.

У 1874 році о. Валентин, за клопотанням Інокентія, митрополита Московського і Коломенського, був призначений в кремлівську церкву святих Костянтина і Олени, де знаходився відомий образ Божої Матері «Несподівана радість». Завдяки о. Валентину в храмі, де не було парафіян, утворилася численна громада, одна з найвідоміших у Москві. У свята маленька церква не вміщувала всіх богомольців. Отець Валентин служив літургію щодня.

Настоятель Архангельского собору

ред.

З 1892 року стає настоятелем та благочинним кремлівського Архангельского собору. Прославився як проповідник і духівник, навіть святий Іоанн Кронштадтський направляв до о. Валентина мешканців Москви[3]. З 1902 року втрачає зір, але в його квартиру на березі Москви-ріки, а пізніше до Очакова приїздили тисячі людей, яких він сповідував, також о. Валентин не припиняв праці і диктував проповіді, листи.

Був похоронений разом із дружиною на Ваганьковскому цвинтарі. В 1930 роки місце захороніння було знищено і на цьому місці возвели меморіал воїнам Великої Вітчизняної війни. Тільки у 1990 році з'явилася можливість поставити дерев'яний хрест приблизно там, де знаходилася могила о. Валентина.

Твори

ред.
  • Библейская история Ветхого и Нового Завета. Ч. 1. М., 1875.
  • Очерки из библейской истории Ветхого Завета. Ч. 1. М., 1895; т. 2. Юрьев, 1910.
  • Духовные беседы, произнесенные в Московском Архангельском соборе в 1896—1902 годах. М., 1910.
  • Воскресные Евангелия. Сборник проповедей. М., 1910.
  • Великий пост. Духовные поучения. М., 1910; переизд.: М., 1997.
  • Духовные поучения. М., 1911.
  • Письма к Екатерине Михайловне и к о.архим. Серапиону Машкиным // Богословский вестник. 1914. № 6. С. 327—350; № 7/8. с. 508—534.
  • Духовные поучения. Проповеди протоиерея Валентина Николаевича Амфитеатрова, бывшего настоятеля московского придворного Архангельского собора, записанные с его слов одной из его духовных дочерей. М., 1916; переизд.: Проповеди. М., 1995.

Примітки

ред.
  1. ↑ Отчество и девичья фамилия матери на сегодняшний день неизвестны; упоминается лишь, что она происходила из священнического рода.
  2. ↑ Джерела [Архівовано 13 січня 2017 у Wayback Machine.] вказують, що це була вчительська семінарія в будівлі богодільні Благовіщенського храму в Поліванова.
  3. ↑ Протоиерей Валентин Амфитеатров / Священное Ваганьково. Храм Воскресения Словущего на Ваганьковском кладбище (ru-RU) . Архів оригіналу за 22 лютого 2020. Процитовано 20 травня 2020.

Література

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Амфітеатров_Валентин_Миколайович&oldid=43076514