Альберт Гайм
Альберт Гайм (12 квітня 1849 – 31 серпня 1937) — швейцарський геолог, відомий своєю тритомною Geologie der Schweiz[13].
Народжений у Цюриху, здобув освіту в Цюрихському та Берлінському університетах. Дуже рано він зацікавився фізичними особливостями Альп, і у віці шістнадцяти років зробив модель для групи Теді. Це привернуло увагу Арнольда Ешера фон дер Лінта, якому Гайм був зобов'язаний за велику підтримку та геологічні інструкції в цій галузі.
У 1873 році він став професором геології в політехнічній школі в Цюріху, а в 1875 році — професором геології в університеті. Того ж року він одружився з Марією Гайм-Фьоґтлін, першою жінкою-лікаркою Швейцарії. У 1882 році призначений директором Геологічної служби Швейцарії, а в 1884 році в Бернському університеті йому присвоєно почесний ступінь доктора філософії[14].
Він особливо відзначився своїми дослідженнями будови Альп і висвітленням структури гірських масивів загалом. Він простежив складчастість від малих до великих етапів і проілюстрував чудові складчасті та насунуті розломи в численних розрізах і за допомогою графічних малюнків. Його початково хибне тлумачення Ґларнських Альп як результату згортання, а не великого розлому насуву, він визнав помилковим у 1901 році, що не применшило його надзвичайно суттєвого внеску[15].
Його праця Mechanismus der Gebirgsbildung (1878) зараз вважається класичною, і вона надихнула професора Ч. Лапворта на його блискучі дослідження Шотландського нагір'я (див. Geol. Mag., 1883). Значну увагу Гайм приділяв також льодовиковим явищам альпійських областей. У 1904 році Лондонське геологічне товариство присудило йому медаль Волластона, а в 1905 році він став членом Королівської академії наук Швеції.
Постійний кінетичний коефіцієнт тертя, який контролює рух пірокластичних потоків і лавин, названо коефіцієнтом Гайма на честь Альберта Гайма. На його честь також назвали хребет Дорсум Гайм на Місяці.
У 1908 році, на 25-річчя заснування Швейцарського кінологічного клубу, Франц Шертенліб показав двох короткошерстих бернських зенненгундів Гайму, захиснику швейцарських зенненгундів[16]. Гайм визнав їх представниками старого, зниклого великого гірського собаки, предки якого були дуже поширені по всій Європі де їх розводили як сторожових, тяглових та вівчарських собак[16].
Гайм був експертом із зенненгундів і сприяв та заохочував їх розведення. Ці зусилля привели до відновлення породи. У 1909 році собаки були визнані як окрема порода Швейцарським кінологічним клубом і внесені як «Grosser Schweizer Sennenhund» у том 12 Швейцарської племінної книги[16]. Перший клуб породи був створений у 1912 році для популяризації великого швейцарського зенненгунда. Бернський зенненгунд і великий швейцарський зенненгунд є двома з чотирьох характерних порід собак швейцарського пасовищного кластера, яких врятував від вимирання та відродив Шертенліб наприкінці 1800-х років[17].
Примітки ред.
- ↑ Bailey, E. B. (1939). Professor Albert Heim. 1849-1937. Obituary Notices of Fellows of the Royal Society. 2 (7): 470—474. doi:10.1098/rsbm.1939.0006.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SIKART — 2006.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ а б в Гейм Альберт // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ Albert Heim - The Mathematics Genealogy Project
- ↑ а б Albert Heim (1849–1937)
- ↑ verschiedene Autoren Neue Deutsche Biographie — Historische Kommission bei der Bayerischen Akademie der Wissenschaften, 1953. — Vol. 8 (1969). — S. 264–265. — doi:10.1163/9789004337862_LGBO_COM_140215
- ↑ Sophie Heim (1847-1931): Reden gehalten im Krematorium, Zürich, 27. August. 1931 — doi:10.20384/zop-2170
- ↑ Historische Lexikon der Schweiz, Dictionnaire historique de la Suisse, Dizionario storico della Svizzera — Bern: 1998.
- ↑ а б https://www.deutsche-biographie.de/pnd118773658.html#ndbcontent
- ↑ Heim, Albert. Geologie der Schweiz. C. H. Tauchnitz. Процитовано 31 May 2017.
- ↑
Одне або декілька з попередніх речень включає текст з публікації, яка тепер перебуває в суспільному надбанні:
Hugh Chisholm, ред. (1911). . // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 13. Cambridge University Press. с. 213. (англ.)
- ↑ Richard Fortey (2005). Alps. The Earth. HarperCollins. с. 97—99. ISBN 9780307574336.
- ↑ а б в Fédération Cynologique Internationale for Dogs Worldwide. Процитовано 4 травня 2010.
- ↑ Ostrander, Elaine A. (2007). The Dog and its Genome. CSHL Press. с. 141. ISBN 9780879697815. Процитовано 1 травня 2010.
