Алцим Екдіцій Авіт
Алцим Екдіцій Авіт (лат. Alcimus Ecdicius Avitus; між 450 та 470 — 5 лютого між 517 та 523) — церковний діяч та латинський поет, письменник часів падіння Західної Римської імперії, католицький святий.
Алцим Екдіцій Авіт | |
---|---|
фр. Avit de Vienne | |
Ім'я при народженні | лат. Alcimus Ecdicius Avitus |
Народився | 450[1][3] В'єнн[3] |
Помер | 5 лютого 518[1][2] невідомо |
Підданство | Римська імперія |
Діяльність | церковний діяч, поет, письменник |
Знання мов | латина[1][4][5] |
Посада | єпископ Вієнський |
Попередник | Есіхій I |
Наступник | Юліан |
Конфесія | католицька церква |
Батько | Hesychius Id[6][3] |
Брати, сестри | Apollinaris of Valenced[3] |
Життєпис
ред.Походив із впливової романо-галльської сенаторської родини, одним з представників якої був імператор Авіт. Син Есіхія, який у 475 році став єпископом Вієна. Народився, а згодом здобув гарну освіту у м. Вієна (сучасний В'єнн). Усе життя провів у рідному місті. У 494 році після смерті свого батька став єпископом, «успадкувавши» цю посаду. На ній перебував до самої смерті.
Разом із родиною у 480 році визнав владу короля бургундів Гундобада. Активно боровся проти аріанства, якого дотримувалася бургундська знать. Згодом сприяв наверненню у католицтво Сигізмунда (516–523), спадкоємця Гундобада. Водночас успішно діяв проти секти семіпелагіанів. У 517 році головував на Синоді в Епаоні (поблизу сучасного м. Аннейрон).
Творчість
ред.У його доробку були численні епіграми, які не збереглися. Відомим став завдяки епосу на біблійну тематику «Поема про подвиги духу» (лат. Carmina de spiritalis historiae gestis) в 5 книгах та 2552 гекзаметрах, в якому, спираючись на книгу Буття і книгу Виходу, він представив створення світу (I кн.), гріхопадіння Адама і Єви (II кн .), вигнання з раю (III кн.), потоп (IV кн.) і перехід через Червоне море (V кн.). Як шоста книга у виданнях додається поема з 666 гекзаметрів, присвячена сестрі поета, черниці.
Поема демонструє епічну структуру. Поряд з драматичними елементами помітні ліричні. Майстерно володів діалогом. Він добре знав класичну поезію і часто користувався фразеологією, запозиченою у Вергілія та інших епіків, а також Аполлінарія Сидонія і Седулія. Він рідко допускав похибки в області просодії і метрики.
З 9 книг послань збереглося 86 листів 495–517 років. Ці листи є цінним історичним джерелом, деякі виросли до теологічних трактатів. Авіт листувався з відомим церковними (папою римським Симахом) та політичними діячами сучасної йому Римської імперії та колишніх галльських областей, зокрема з королем франків Хлодвігом I.
Збереглися також 34 гомілії (настанови) цілком і декілька фрагментів інших.
Авіт писав химерною мовою, прикрашав текст риторичними фігурами, тому часто його важко зрозуміти. Відносно мало відомий він був у середньовіччі, проте, вплинув на англосаксонський біблійний епос (деякі вважають, що Д. Мільтон у «Втраченому раю» брав за зразок Авіта) і на давньонімецький епос.
Примітки
ред.- ↑ а б в г Roux P. d. Nouveau Dictionnaire des œuvres de tous les temps et tous les pays — 2 — Éditions Robert Laffont, 1994. — Vol. 1. — P. 190. — ISBN 978-2-221-06888-5
- ↑ а б https://books.openedition.org/momeditions/1060
- ↑ а б в г Historische Lexikon der Schweiz, Dictionnaire historique de la Suisse, Dizionario storico della Svizzera — Bern: 1998.
- ↑ Mirabile: Digital Archives for Medieval Culture — SISMEL – Edizioni del Galluzzo.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k63287c/f8.image
Джерела
ред.- Michael von Albrecht: Geschichte der römischen Literatur. Bd. 2, 3. Taschenbuchauflage, München 2003, S. 1046. (нім.)
- The Prosopography of the Later Roman Empire, s.v. «Avitus 4» relata que ele estava presente no Concílio de Epaon (517) e ausente do Concílio de Lyon (519). (лат.)