Алопеус Максим Максимович
Максим Максимович Алопеус (швед. Magnus Maximilian Alopaeus; 21 січня 1748, Виборг — 6 червня 1822[5] або 16 травня 1822[6], Франкфурт-на-Майні) — російський дипломат, посол у Пруссії та Великій Британії.
| Алопеус Максим Максимович | |
|---|---|
| швед. Magnus Maximilian Alopaeus | |
 | |
| Надзвичайний посланник у Сполученому Королівстві Великої Британії та Ірландії | |
| 7 грудня 1806 — 2 лютого 1808 | |
| Попередник | Строганов Павло Олександрович |
| Наступник | Сухтелен Павло Петрович |
| Народився |
21 січня (1 лютого) 1748[1][2] Виборг, Виборзька губернія, Російська імперія[1][2] |
| Помер |
1822[3] Франкфурт-на-Майні, Вільне місто Франкфурт, Німецький союз[1][2] |
| Відомий як | дипломат |
| Країна | Російська імперія |
| Батько | pastor Maunu Alopaeus, priest provost of Viipurid[4] |
| Мати | Marie Kristiinad[4] |
| Діти | Natalia Alopaeusd |
| Нагороди |
   |
Біографія ред.
Син лютеранського пастора з роду фінських шведів Алопеус народився у Виборзі. Готуючись до духовного звання, вивчав в Або та Геттінгені богослов'я, але після закінчення університетського курсу присвятив себе дипломатичній кар'єрі.
У 1768 році прийнятий на російську службу. Був спершу секретарем у графа М. І. Паніна, а потім, за протекцією останнього, директором канцелярії Колегії закордонних справ.
Масон, на початку 1770-х член ряду лож у Гамбурзі. У цей період став майстром стільця петербурзької ложі «Гігея».
У 1783 році Алопеус призначений російським посланцем до двору єпископа Любецького в Ойтіні. Після повернення звідти вів приватне листування цесаревича Павла з Фрідріхом II. У 1789—1795 роках мешкав у Берліні, вважався «простим мандрівником», проте вів дипломатичні переговори, зокрема стосовно польських справ із начальником масонського Ордену Бішофсвердером. У Берліні його відвідували представники московського масонства М. І. Багрянський та О. М. Кутузов.
Під час перебування при прусському дворі, Алопеус отримав особливу подяку Фрідріха-Вільгельма II і за найнесприятливіших політичних умов виявив як дипломат велику спритність, так що навіть після Базельського миру міг залишатися в Нижній Саксонії і в 1802 році призначений посланцем у Берліні.
Весною 1807 року Алопеус сттає надзвичайним послом у Лондоні, де Тільзитський мир невдовзі спричинив обмеження його місії. 11.11.1809 року на прохання звільнений від служби імператором Олександром I.
Після закінчення Аахенського конгресу, в якому він брав участь, Алопеус в 1820 році оселився в інтересах свого здоров'я у Франкфурті-на-Майні і помер там же 6 січня 1822 року.
Нагороди ред.
- Орден Святого Володимира ІІІ ступеня[7]
- Орден Святого Володимира ІІ ступеня (2 вересня 1793)[8]
- Орден Святої Анни І ступеня (24 березня 1798)[8]
- Орден Святого Олександра Невського (5 травня 1799)[8]
Сім'я ред.
Першим шлюбом був одружений на Софії Луїзі фон Кваст (1765—1797)[9].
Дочка: Наталія (1796—1823) — з 1814 року дружина Костянтина Христофоровича Бенкендорфа.
У 1799 році одружився з Луїзою-Шарлоттою-Августою, уродженою фон Вельтгейм (1768—1851).
Примітки ред.
- ↑ а б в Алопеусъ // Энциклопедический лексикон — СПб: 1835. — Т. 2. — С. 11.
- ↑ а б в С. Татищев Алопеус, Максим Максимович // Русский биографический словарь — СПб: 1900. — Т. 2. — С. 61–63.
- ↑ Catalog of the German National Library
- ↑ а б Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- ↑ Согласно «РБСП»
- ↑ Согласно «ЭЛ»
- ↑ Придворный месяцеслов на лето от Рождества Христова 1790. Санкт-Петербург, 1789.
- ↑ а б в Придворный месяцеслов на лето от Рождества Христова 1810. Санкт-Петербург, 1809.
- ↑ М. Сидорова, А. Сидорова. Альбомы генеральши Бенкендорф, или Кто автор рисунков императрицы? // журнал. — 2011. — Вип. 11 (21 квітня). — С. 79—83.
Література ред.
- Серков А. И. Русское масонство. 1731—2000 гг. Энциклопедический словарь. — М.: Российская политическая энциклопедия, 2001.