Відкрити головне меню

«Алего́рія живо́пису і скульпту́ри» — картина італійського художника XVII століття Гверчіно.

Гверчіно, «Алегорія живопису і скульптури»
1657 р.
Guercino Allegoria pittura scultura.jpg
італ. Allegoria della pittura e della scultura
Творець: Гверчіно
Час створення: 1657
Розміри: 114 × 139 см
Висота: 114 см
Ширина: 139 см
Матеріал: олійні фарби на полотні
Зберігається: Рим, Італія
Музей: Національна галерея старовинного мистецтва (Рим)

Зміст

АлегоріяРедагувати

Алегорія, за тлумаченням словників, є зображення абстрактної ідеї (поняття) за допомогою якогось образу. Художники XVI–XVII століть обрали собі алегорію у вигляди молодої, привабливої жінки з пензлями і палітрою як втілення чеснот художників. А саме в Італії художники були універсально підготовлені і працювали водночас і як художники, і як скульптори, і як архітектори. Серед них — Бартоломео Амманаті, Леонардо, Баччо Бандінеллі, Браманте тощо. З'явилося три алегорії: «жінка-живопис» отримала пензлі і палітру, «жінка-скульптура» — молоток, долото і уламок скульптури, жінка-алегорія архітектури — циркуль, виску або ще щось, що нагадувало фах архітектора. Садово-паркова скульптура — алегорія архітектури — мала в руці креслення будівлі.

Сформувалося поняття трьох вільних мистецтв, куди якраз і увійшли алегорії архітектури, живопису і скульптури. Саме трьох жінок-алегорій трьох вільних мистецтв-намалював на своїй картині Бернардо Строцці (Ермітаж, Петербург).

Картина ГверчіноРедагувати

Художник звернувся до теми алегорій в пізній період творчості. Архітектура вимагала таких великих знань і навичок, що швидко відокремилась в особисту галузь. Все менше художників займалося водночас і скульптурою. Хоча спроби творити картини і скульптури продовжували навіть майстри XX століття (наприклад, Амедео Модільяні, Пабло Пікассо).

Гверчіно подав на своїй картині тільки жінок — алегорій живопису і скульптури. Дві приємні жіночі постаті зручно розташовані в художній майстерні. Йде ділова і зацікавлена бесіда. В картині панують спокійна енергія і тиха грація, що доволі дивно. Адже це твір доби бароко, коли вимагали сміливих ракурсів, схвильованих почуттів і різких рухів. Але талановиті майстри доби довели, що і бароко може бути тихим, самозаглибленим, натхненим і без різких рухів, сміливих ракурсів і занадто бравурних почуттів. І серед цих майстрів — голландець Рембрандт, лотарінгець Жорж де Латур, фламандець Матіас Стомер, італієць Креспі. До кола творів цих уславлених майстрів треба додати тихий шедевр Гверчіно — «Алегорія живопису і скульптури».


Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Всеобщая история искусств, Т 4, М, 1963 (рос)
  • Anna Ottani, Guercino, Milano 1965
  • Nefta Barbanti Grimaldi, Il Guercino, Bologna 1968
  • Denis Mahon, Il Guercino (Giovanni Francesco Barbieri, 1591–1666): catalogo critico dei dipinti, Bologna 1968
  • Renato Roli, Guercino, Firenze 1972
  • Prisco Bagni, Guercino e i suoi incisori, Roma 1988
  • Luigi Salerno (colla collaborazione di Denis Mahon), I dipinti del Guercino, Roma 1988
  • David M. Stone, Guercino. Catalogo completo, Firenze 1991 ISBN 88-7737-137-4