Національна галерея старовинного мистецтва
Національна галерея старовинного мистецтва (італ. Galleria Nazionale d'Arte Antica) — римська художня галерея, розташована у двох історичних палацах (Палаццо Барберіні і Палаццо Корсіні) і спеціалізована на демонстрації картин старих майстрів 13-18 ст.
Національна галерея старовинного мистецтва | |
---|---|
41°54′10″ пн. ш. 12°29′22″ сх. д. / 41.902779717367° пн. ш. 12.489527499324° сх. д. | |
Країна | Італія[1] |
Розташування | Рим[2] |
Тип | художня галерея[3][2][1] національний музей[3] Italian national museumd[2] Istituto museale ad autonomia specialed (2014) і Museum of the Italian Ministry of Cultured[1] |
Площа | 3500 квадратний метр[4] і 4334 квадратний метр[5] |
Архітектор | Карло Мадерно[6], Лоренцо Берніні[6], Франческо Борроміні[6] і Фердінандо Фугаd[6] |
Дата заснування | 1893[7] |
Медіафайли у Вікісховищі |
Передісторія і заснування
ред.Картинна галерея (що стане базовою для музею старовинного мистецтва в Римі) виникла набагато раніше за два історичні римські палаци, де її облаштували. Її історія тісно пов'язана як з політикою римських пап, так і з історією декількох римських аристократичних родин. Але в основі лежить мистецька збірка родини Корсіні[8]. Її заснував і помітно збільшив кардинал Нері Корсіні, племінник папи римського Климента XII (в миру — Лоренцо Корсіні). Нері Корсіні мав велетенські прибутки, котрі використав як для реконструкції власного римського палацу, так і для придбання творів мистецтва високої мистецької вартості, котрі тільки міг знайти. Це був період розпаду великих аристократичних зібрань, перерозподілу мистецьких скарбів і переходу їх до інших власників. Це доба великих колекціонерів серед багатіїв, аристократів і королівських родин Західної Європи, що суперничали між собою і хизувались власними збірками. Вже до 1740 року картинна галерея родини Корсіні мала близько шести сотень (600) високоякісних зразків живопису[8].
У 1883 князі Томмазо та Андреа Корсіні продали власний палац і картину галерею Італійській державі (королівству Італії на той час), а також всю збірку малюнків і друкованої графіки. Графічна збірка (з урахуванням її значної історичної, наукової і іконографічної вартості) була передана у Національну галерею естампів, котру обладнали в пам'ятці національної архітектури Фарнезіна (Вілла Фарнезіна[8]).
Не забарились і нові вартісні надходження. 1892 року сюди передали картинну галерею герцога Джованні Торлоніа, останній подарував її Італійській державі. Того ж року сюди прибуло сто вісімдесят сім (187) картин зі збірок галереї дель Монте ді Пьєта[8].
У 1895 на базі цих та інших збірок і була заснована Національна галерея старовинного мистецтва в Римі[8]. Кількість картин перевищувала можливості їх експонування, тому їх надлишки тимчасово розмістили в інших римських музеях. 1940 року музею нарешті віддали другий поверх велетенського палацу Барберіні і картини повернули до музейної збірки. З цього року картинна галерея і була зосереджена у двох римських історичних палацах.
Палац Корсіні
ред.Докладніше: Палаццо Корсіні
Родина Корсіні походила з міста Флоренція. В першій половині 18 ст. кардинала Лоренцо Корсіні обрали папою римським. Племінник папи, Нері Корсіні, скористався нагодою і придбав у Римі колишню віллу 15 століття родини Ріаріо. З 1737 року земельна ділянка і старий палац зазнали реконструкції і нового облаштування. Роботами керував архітектор Фердинандо Фуга (1699—1782).
Після придбання палацу Корсіні у власність держави в його приміщенні розмістили відділки Академії наук (Академя дії Лінчеі) та частку музейних збірок живопису, скульптури і ужиткового мистецтва, що увійшли в Національну галерею старовинного мистецтва. Кількість зосереджених тут картин досягла одної тисячі семисот (1700). Ділянка з садом на схилі пагорба Янікул належить Ботанічному саду Академії наук (Академя дії Лінчеі).
Римський палац Барберіні
ред.Римський палац Барберіні мимоволі став етапним твором архітектури доби бароко[9]. Ще на етапі проектування про нього створив панегіричний опис якийсь флорентієць. Його «Discorso» («побажання», «схвальна промова») до князя Барберіні з приводу проекта і початка будівництва подавало щонайменше дві нові для римської архітектури ідеї :
- створити просторий вестибюль в новому палаці
- створити відкриту лоджію на головному фасаді (як вже робили в палацах Генуї), а не у дворі, як робили у Флореції і в Римі[9]. Бо римські палаци довго зберігали закритість зовнішніх фасадів, відокремленість від оточення і суворий, майже фортечно-захисний характер. Відкриті лоджії також давно використовували у Франції, що стала ще одним впливовим художнім центром в Європі попри Рим.
Багаті візитери з північних країн до Риму із здивуванням розглядали римські палаци і зали, позбавлені затишку, приватності і чіткої функціональності[10]. Замість них були довгі галереї чи анфілади, а родина як кочівники блукали цими анфіладами і в залежності від потреб перетворювали будь-яку залу то у їдальню, то у спальню тощо. Влітку жили в одних кімнатах, взимку — у інших. Гості або свята в палаці лише збільшували безлад. Домовиті багатії з заальпійських країн вважали римські палаци незручними і непристосованими для приємного життя, бо були створені з міркувань хизування і марнославства, притаманних багатіям Італії[11].
Величні ризаліти палацу Барберіні, вибудовані ще за життя архітектора Карло Мадерно, ще зберігали характер відокремленості. Навпаки, парадний центр споруди став майданом для реалізації нових ідей і нових впливів. Перший поверх тут мав відкриту галерею, а другій — парадні сходи і Велику залу. Над програмою побудови палацу Барберіні і її реалізації працювала низка архітекторів, найкращих на той час в Римі — від Лоренцо Берніні до Франческо Борроміні. Якщо Берніні обмежувався наказами-рекомендаціями, Борроміні розробляв конкретні деталі і слідкував за їх виконанням. Кресленик бічної частини парадного фасаду з декором вікон роботи Франческо Борроміні зберігає галерея Альбертіна у місті Відень[12].
Парадна і житлова частини тут відокремлені. Вже хода парадними сходами передбачає керування візітером, приголомшуючи його пишнотою розписів стелі Великої зали, створеної художником П'єтро да Кортона («Боже провидіння і переваги папського управління державою»), програма котрої теж розроблялась окремо. Стилістика римського бароко з безліччю алегорій стала настільки гнучкою, що надала можливість відобразити будь-яку абстрактну ідею. І художник вільно комбінує «історичні» і «міфологічні» персонажі, християнські і античні фігури, реалістичні деталі і імітацію ліплення, умовно історичний одяг і індивідуально запропоновані орнаменти. На стелі цілий натовп античних муз, жінок-алегорій і герб родини Барберіні, дивних велетнів зі зміями замість ніг, чудово організованих талантом П'єтро да Кортона у пишну і небачену композицію. Розпис стелі в палаці Барберіні стане програмним твором римського бароко 17 століття і, можливо, є найкращим бароковим зразком музейних експозицій.
Обрані твори італійських митців
ред.-
Фра Філіппо Ліппі, «Мадонна ді Тарквінія», 1437 р. (палац Корсіні)
-
П'єро ді Козімо. «Марія Магдалина», до 1510 р.
-
Лоренцо Лотто. «Містичні заручини Св. Катерини», 1524 р.
-
Ораціо Джентілескі. «Екстаз св. Франциска», до 1613 р., Національна галерея старовинного мистецтва (Рим)
-
Джованні Батіста Сальві. «Портет Оттавіано Праті», бл. 1650 р., Національна галерея старовинного мистецтва (Рим)
-
Валантен де Булонь. «Таємна вечеря», 1626 р.
-
Матіас Стомер. «Самсон і Даліла», 1630-і рр.
-
Хосе де Рібера. «Венера знайшла загиблого на полюванн Адоніса», 1637 р., (палац Корсіні)
-
Чезаре Дженнарі. «Алегорія живопису».
-
Лоренцо Берніні і майстерня. Папа римський Климент Х., (палац Барберіні)
-
П'єтро Паоліні. «Містичні заручини Катерини Александрійсьої з двома святими», 1632 р.
-
Лука Карлеваріс. «Слов'янська набережна у Венеції», до 1720 р., (палац Корсіні)
-
Карло Сарачені. « Мадонна з немовлям і св. Анною», Національна галерея старовинного мистецтва (Рим).
Живопис неіталійців, що працювали в Італії та митців інших країн
ред.Національна галерея старовинного мистецтва в Римі збирає та демонструє у невеликій клькості твори неіталійських майстрів. Серед них як ті, що прибули у Італію і натуралізувались там (Ніколя Пуссен, Валантен де Булонь, Хосе де Рібера, Матіас Стомер), так і тих, що відвідали Італію на різні терміни (Ель Греко, Пітер Пауль Рубенс, Антоніс ван Дейк, Пітер ван Лар) і вибороли славу і визнання в інших країнах. Приналежність до римської художньої школи розглядалась як необов'язкова.
Кількісно збільшується не тільки відділки італійських майстрів різних художніх шкіл. Нові надходження має і розділ іноземих митців. 1960 року Національна галерея отримала за заповітом картинну галерею герцога Червинара, де більшість творів належала художникам Франції 18 століття[8].
-
Квентін Массейс старший. «Пітер Гілліс», 1517 р.
-
Ганс Гольбейн Молодший. «Король Англії Генріх VIII», 1540 р.
-
Йоханнес Верспронк. «Портрет невідомої», 1640 р.
-
Трохим Біго. «Св. Єронім», 1630-і рр.
-
Ніколя Пуссен. « Вигнанка Агар в пустелі і янгол в небі», бл. 1660 р.
-
Пітер ван Лар. «Продаж випічки», до 1640 р.
Джерела
ред.- Всеобщая история искусств, т 4, М, «Искусство», 1963
- Альбом «Музеи Рима» (составитель З. Борисова), М., 1971
- Сборник «Искусство Западной Европы и Византии», М, «Наука», 1978
- Paolo Portoghesi: Francesco Borromini. Electa, Mailand 1967
- Anthony Blunt: Borromini. Belknap Press of Harvard University Press, Cambridge MA 1979, ISBN 0-674-07926-4.
- Richard Bösel (Hrsg.): Borromini, Architekt im barocken Rom. Electa, Mailand 2000, ISBN 88-435-7383-7
Примітки
ред.- ↑ а б в Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2024.
- ↑ а б в Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2022.
- ↑ а б https://www.barberinicorsini.org/
- ↑ Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2020.
- ↑ ISTAT ISTAT 2015 survey on museums and similar institutions — 2017.
- ↑ а б в г https://www.barberinicorsini.org/en/art/sites/
- ↑ http://www.galleriaborghese.it/barberini/it/default.htm
- ↑ а б в г д е Альбом «Музеи Рима» (составитель и автор текста З. Борисова), М., 1971
- ↑ а б Сборник «Искусство Западной Европы и Византии», М, «Наука», 1978, с. 118
- ↑ Сборник «Искусство Западной Европы и Византии», М, «Наука», 1978, с. 122
- ↑ l. Schudt «Italienreisen im 17. und 18. Jahrhunddert». Vien—Munchtn 1959, s. 283
- ↑ Сборник «Искусство Западной Европы и Византии», М, «Наука», 1978, с. 107
Посилання
ред.Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Національна галерея старовинного мистецтва