Акрітархи (від дав.-гр. ἄκριτος "сумнівний, неясний" ἀρχή "походження") - мікроскопічні викопні рештки одноклітинних (чи тих, що здаються одноклітинними) організмів, які характеризуються наявністю органічної оболонки і центральної порожнини, різновид паліноморфів. Описані з відкладень починаючи з протерозою[1].

Геохронологічне поширення акрітархів бере початок з докембрію. Перша спостережувана адаптивна радіація має місце в тонійському періоді[2]. Максимальне розповсюдження спостерігається з раннього кембрію. Має місце суттеве скорочення акрітархів у пізньому палеозої. Згодом нова адаптивна радіація в юрі, і наступне скорочення, наряду з крупним вимиранням фітопланктону в цілому в пізній крейді[3].

Виявлено досить високу різноманітність видів і родів акрітархів, деякі з’являються і зникають, інші існують досить тривалий час[4]. Існує класифікація з досить детальними описами. Описано (рос. мова) щонайменше 234 види (у 27 комплексах)[4], англ. мовою понад 480 видів[5][6].

Проведено аналіз двох таксонів неопротерозойських акритархів невідомої спорідненості, Multifronsphaeridium pelorium і Species A. Використовувалися електронно-мікроскопічний (РЕМ, ПЕМ) і хімічний (Інфрачервона-Фурьє спектроскопія[en], піроліз газ-хроматографія мас-спектроскопія[en], мас-спектроскопія термодесорбційна[en]) методи. Дослідження надає ультраструктурне і молекулярно-біологічне свідоцтво щодо генетичного зв’язку (спорідненості) між неопротерозойськими акрітархами і зеленими водоростями Chlorophyceae[7].

ПоширенняРедагувати

Акрітархи зустрічаються у відкладеннях різного геологічного віку і широко поширені по усій земній кулі. У різні геологічні епохи видовий і родовий склад істотно розрізнявся, що, видимо, було зумовлено неоднаковістю умов для їх існування. Найбільше поширення вони мали в ордовику і силурі[8].

ДокембрійРедагувати

Уже в докембрії зустрічається значна кількість акрітархів. В основному з круглою або еліпсоїдною оболонкою без внутрішнього тіла, за структурою: точкові, зернисті, продірявлені. Значно менше з гладкою структурою. Прості акрітархи круглої форми з гладкою поверхнею без шпильок (сфероморфні акрітархи) об'єднані в групу, умовно названу Sphaeromorph.

В районі ударного кратера Акраман, адаптивна радіація акрітархів, відбувається якраз над рівнем шару викиду, і деякі автори припускають, що, можливо, це і є її причиною.[9][10] Відзначається близькість кратера до області едіакарської біоти, хоча, ймовірно, значення не настільки істотне, в ймовірні глобальні наслідки удару.

КембрійРедагувати

У кембрії спостерігається значна видова і родова різноманітність. Описано щонайменше 86 видів акрітархів. За структурою гладенькі і шиповаті. Найбільше поширення набуло в родах: Baltisphaeridium, Priscogalea, Cymatiogalea, Cymatiosphaera, Dictiotidium, а також сфероморфні акрітархи (групи Sphaeromorph).

ОрдовікРедагувати

Ордовікські відкладення надзвичайно різноманітні, оскільки це час розквіту акрітархів. Найбільше поширення набули роди: Baltisphaeridium, Peteinosphaeridium, Leiovalia, Tasmanites, а також сфероморфні акрітархи (групи Sphaeromorph).

СилурРедагувати

Силурійські акрітархи дуже різноманітні. Найбільш численні і різноманітні архітархи родів: Baltisphaeridium, Cymatiosphaera, Leiofusa, Micrhystridium, Multiplicsphaeridium, Tasmanites, Veryhachium.

ДевонРедагувати

Девонський період відрізняється меншим розмаїттям у видовому і родовому складу. Найбільша різноманітність у цьому періоді у родах: Baltisphaeridium, Micrhystridium, Veryhachium, Pterospermella, Duvernaysphaera.

КарбонРедагувати

Карбонові акрітархи найменш різноманітні, ця різноманітність головним чином стосується розповсюджених родів: Baltisphaeridium, Micrhystridium.

ПермРедагувати

Пермський період вирізняється незначною кількістю в основному представленому родами: Baltisphaeridium, Micrhystridium.

Цікаві фактиРедагувати

В окремих випадках з'ясовувалося, що яйця багатоклітинних, що покояться, які раніше знаходили окремо від ембріонів, помилково відносили до групи акрітархів, зокрема в формації Доушаньто[11][12].

Див. такожРедагувати

В інших розділахРедагувати

Ресурси ІнтернетуРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Шаблон:Книга:Биологический энциклопедический словарь
  2. Huntley, JW, S-H Xiao, & M Kowalewski. {{{Заголовок}}}.[недоступне посилання з лютого 2019]
  3. Downie C. {{{Заголовок}}}.
  4. а б Умнова Н.И. {{{Заголовок}}}.
  5. редактор Swain F.M. {{{Заголовок}}}.
  6. Fritz H. Cramer, Maria del Carmen R. Diez. {{{Заголовок}}}.
  7. Khaled Arouri, Paul F. Greenwood, Malcolm R. Walter. [http://www.researchgate.net/profile/Paul_Greenwood2/publication/222023806_A_possible_chlorophycean_affinity_of_some_Neoproterozoic_acritarchs/links/0deec5282d59901b0e000000.pdf A possible chlorophycean aÅnity of some Neoproterozoic acritarchs] // Organic Geochemistry. — Австралия : Pergamon, 1999. — № 30.
  8. Шешегова Л.И. {{{Заголовок}}}.
  9. Grey, K.; Walter, M.R.; Calver, C.R. (2003). Neoproterozoic biotic diversification: Snowball Earth or aftermath of the Acraman impact?. Geology 31 (5): 459–462. Bibcode:2003Geo....31..459G. doi:10.1130/0091-7613(2003)031<0459:NBDSEO>2.0.CO;2. 
  10. Williams, George E.; Wallace, Malcolm W. (2003). The Acraman asteroid impact, South Australia: magnitude and implications for the late Vendian environment. Journal of the Geological Society of London 160 (4): 545–554. doi:10.1144/0016-764902-142.  Проігноровано невідомий параметр |last-author-amp= (довідка)
  11. Элементы — новости науки: Тайна эмбрионов Доушаньтуо раскрыта
  12. Leiming Yin, Maoyan Zhu, Andrew H. Knoll, Xunlai Yuan, Junming Zhang, Jie Hu. Doushantuo embryos preserved inside diapause egg cysts // Nature. 2007. V. 446. P. 6611-6663.