А́зосполу́ки — органічні сполуки, у складі яких є азогрупа -N=N- , зв'язана з двома вуглеводневими радикалами. Відомі азосполуки з двома та більше азогрупами. Це похідні діазену (дііміду) HN=NH, коли обидва атоми Н заміщені на гідрокарбільні групи. Аліфатичні похідні нестабільні на відміну від відносно стійких ароматичних заміщених. Пр., азобензен або дифенілдіазен PhN=NPh.

Хімічна формула.

Азосполуки — кристалічні забарвлені речовини.

Обидва атоми N в цій групі мають sp2-гібридизацію. Азосполукам притаманна геометрична ізомерія. цис-Азоарени нестійкі, утворюються при опроміненні транс-азоаренів ультрафіолетом.

Мають слабкі основні властивості Багато з них не реагує з кислотами та лугами. Відновлюються до гідразосполук (пр., амонійсульфідом), сильними відновниками (солями Ti(III), Cr(II)) — до амінів. Окиснюються (надкислотами) до азоксисполук RN(O)–NR.

Азосполуки одержують відновленням нітросполук, взаємодією нітрозобензолу з ароматичними амінами та діазосполуками. Їх також отримують окисненням похідних гідразину:

Азосполуки використовують як барвники, в медицині та в інших застосуваннях.

Значний внесок у вивчення азосполук зробив український хімік Петро Петрович Алексєєв (1840—1891).

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати