Аероло́гія — наука про процеси у вільній атмосфері, та методи її вивчення, частина метеорології. Часто цей термін вживають у вужчому значенні, як лише вчення про методи дослідження високих шарів атмосфери та прилади, що при цьому застосовуються; у зазначеному сенсі синонімом є аерономія[1].

Аерологія виділилась в окремий розділ метеорології завдяки появі літальних апаратів, а також розвитку радіозв'язку і вимірювальної техніки. Основними задачами аерології є винайдення методів дослідження вільної атмосфери, а також розробка нових точніших приладів для визначення різних параметрів вільної атмосфери. Основним методом аерологічних досліджень є зондування, тобто вимірювання метеорологічних величин за допомогою приладів, що піднімаються в атмосферу.

Основні види зондувань:

  • Вітрове — вимірювання швидкості і напрямку вітру;
  • Температурно-вітрове — вимірювання температури, швидкості і напрямку вітру;
  • Радіозондування — використувуються радіозонди;
  • Літакове — за допомогою апаратури, встановленої на літаках;
  • Ракетне — за допомогою апаратури, що встановлюється на метеорологічних ракетах;
  • Супутникове — за допомогою приладів на метеорологічних супутниках

Методи аерологічних досліджень можна поділити на контактні та дистанційні. Контактні (або прямі)- засновані на використанні приладів, які піднімаються на ту висоту, на якій необхідно провести вимірювання тієї чи іншої величини. Дистанційні методи дозволяють вивчати явища на відстані. Вони поділяються на активні і пасивні. При використанні активних методів із Землі або з літального апарату в атмосферу посилаються різні сигнали: звукові (акустичний метод), світлові (лазерний метод), радіосигналів (метеорологічна радіолокація). Пасивні методи — базуються або на прийомі сигналів (наприклад, від радіозонду) або на візуальних спостереженнях.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Deland, Raymond (1987). Aerology. Climatology (англ.). Boston, MA: Springer US. с. 4–5. doi:10.1007/0-387-30749-4_3. ISBN 978-0-387-30749-7. 

Джерела ред.

Посилання ред.