Адольф Мартенс

Німецький вчений-металург

Адо́льф Ма́ртенс (нім. Adolf Karl Gottfried Martens; 6 березня 1850, Бакендорф поблизу Гаґенов — 24 липня 1914 Ґросс-Ліхтерфельде, Берлін) — німецький металограф; піонер у галузі металографії сталі та відповідних методик досліджень. На його честь названо мартенситом одну із структур, що має місце у сталі після термооброблення[1][2].

Адольф Мартенс
нім. Adolf Karl Gottfried Martens
Бюст А. Мартенса у Ліхтерфельде (Берлін)
Бюст А. Мартенса у Ліхтерфельде (Берлін)
Народився 6 березня 1850(1850-03-06)
Бакендорф, Німеччина
Помер 24 липня 1914(1914-07-24) (64 роки)
Берлін, Німеччина
Поховання Далем (Берлін
Місце проживання Берлін
Країна Німеччина Німеччина
Національність Німеччина Німеччина
Діяльність інженер, винахідник, викладач університету, металург
Alma mater Королівський технологічний університет
Галузь металургія
Заклад Інститут досліджень матеріалів (Далем-Берлін)
Звання Doctor honoris causa
Ступінь професор
Членство Прусська академія наук і Association of German Engineersd
Відомий завдяки: металографічним дослідженням сталі
Діти Ганс Мартенс
Нагороди

CMNS: Адольф Мартенс у Вікісховищі
Місце поховання Адольфа Мартенса та його сина Ганса у Далемі (Берлін)

Біографічні даніРедагувати

Дитинство та юнацькі рокиРедагувати

Адольф Мартенс народився 6 березня 1850 року у невеликому містечку Бакендорф, поблизу міста Гагенова (Мекленбург-Передня Померанія). Його батько займався нерухомим майном. Закінчив німецьку початкову школу (нім. Realschule) у Шваріні. У віці сімнадцяти років, він деякий час працював слюсарем у майстерні тесляра Ернста Брокельманна в Гюстрові (нім. Güstrow).

У 1868 році Мартенс поступив на навчання до Королівської вищої технічної школи у Берліні. У 1871 році її закінчив з отриманням звання інженера[1].

Інженерна кар'єраРедагувати

Інженерна кар'єра розпочалась з моменту налагодження співробітництва з Пруською Східною Залізницею (нім. Preußische Ostbahn) у Бидгощі. До його функцій належали проектування й нагляд за станом залізничних колій, мостів та інших залізничних споруд[1][2]. У 1875 Мартенс перейшов працювати в інженерну групу залізничної гілки Берлін-Вроцлав у Берліні. Основним його завданням було тестування та перевірка якості сталевих виробів, в основному рейок. Під час проведення досліджень майбутній вчений зав'язав багато важливих знайомств з представниками промисловості[2]. Переважно це були дві компанії:

  • «Gutehoffnungshütte» з Вестфалії;
  • «Königs-Laurahütte» зі Шльонська[1].

Наукова діяльністьРедагувати

Адольф Мартенс у 1880 році повернувся до свого навчального закладу на посаду асистента професора. 1 квітня 1884 року обійняв посаду керівника Інституту техніко-механічних досліджень. До його колективу приєднався професор М. Руделофф (нім. Max Rudeloff), який після смерті Мартенса став керівником Інституту, і два техніки[2]. Розвиток інституту й цілої галузі матеріалознавчих досліджень прискорило утворення в Берліні у 1884 році нового осередку досліджень мастильної оливи й паперу. Через п'ять років Мартенс отримав титул професора[1].

У 1904 році А. Мартенс подав ініціативу щодо об'єднання усіх йому підпорядкованих осередків і за його прямої участі було створено Інститут матеріалознавства у Далемі, передмісті Берліна. Наступний успіх прийшов роком пізніше. За свої заслуги і значний внесок у поглиблення знань з матеріалознавства удостоєний Дрезденською політехнікою титулу почесного доктора (лат. Doctor honoris causa)[1][2]. Був членом Прусської академії наук у Берліні[3]. Адольф Мартенс керував своїм інститутом, що інтенсивно розвивався, аж до смерті[1][2].

Останні роки життяРедагувати

У 1913 році стан його здоров'я несподівано погіршився. Помер 24 липня 1914 року у Берліні. Похований на кладовищі у Далемі між похованням сина та співробітника Еміля Гейна[1].

Наукова спадщинаРедагувати

Професор Адольф Мартенс був піонером у металографії заліза і сталі. Його роботи, з цією галуззю науки принесли йому велику популярність і авторитет. Генрі Кліфтон Сорбі і Мартенс займались незалежно розвитком методик металографії із застосуванням мікроскопії. Для обох дослідників великий інтерес викликала внутрішня структура металів а також залежність властивостей матеріалів від процесів їх створення та обробки[1]. Мартенс, хоча і віддавав перевагу ескізним зарисовкам видимих мікроструктур, провів декілька дослідів з використанням світлочутливих фотографічних емульсій. Він запропонував застосовувати освітлення зразка під кутом до його поверхні для того, щоб поліпшити якість видимого зображення[2]. До кола його наукових інтересів входило вивчення усадкових явищ у виливках. Він виявив і описав дендритні структури, які він називав «кристал сосноподібний». Він також провів спостереження і дослідження поверхонь зламу зразків матеріалів. Спроектував і виготовив твердомір Бріннеля, розривну машину а також, так званий скретч-тестер. Був автором численних підручників з матеріалознавства. Розвинув такі технології обробки як розрізання, шліфування, полірування і травлення, основа яких була запозичена з мінералогії[1][2].

Оригінальні нотатки та рукописи Мартенса зберігаються в колекціях Федерального інституту досліджень матеріалів в Берліні (нім. Bundesanstalt für Materialforschung und -prüfung, BAM)[1].

Вшанування вченогоРедагувати

У 1902 році виникла ідея, щоб прізвище Адольфа Мартенса використати для назви фази «великої твердості із голчастою структурою» у сталі. Французький професор Флоріс Осмонд сказав:

 

Я буду називати цю складову «мартенситом» від прізвища професора Мартенса, котрий заклав у Німеччині у 1887 році незалежний осередок металографічних досліджень і з тих пір він прямує шляхом науки з наполегливістю, талантом й успіхом.

 

Шостий конгрес Міжнародної асоціації з випробування матеріалів (англ. International Asotiation for Testing Materials, IATM) відбувся у Нью-Йорку у вересні 1912 р. На конгресі Комісія з назв мікроскопічних субстанцій та структур сталі й чавуну (англ. Naming Commission Microscopic Substances and Structures of steel and iron) прийняла остаточне рішення у питанні назв для структурних складових залізовуглецевих сплавів. Одноголосно було затверджено термін «мартенсит»[2].

Від прізвища Мартенса походить також власна назва універсальної шкали твердості — твердість за Мартенсом (HM)[4] і спосіб для визначення температури займання в закритому тиглі — метод Пенскі-Мартенса[5].

25 січня 1991 року за ініціативи працівників Федерального інституту досліджень матеріалів було зареєстроване товариство для увічнення пам'яті великого вченого. У рамках товариства створено спеціальний фонд, завданням якого є раз на два роки виділення коштів на підтримання й популяризацію досліджень в матеріалознавстві, аналітичній хімії та техніки безпеки[6].

Вибрані публікаціїРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н P.D. Portella (2006). Adolf Martens and his contributions of materials engineering (англ.). Архів оригіналу за 16 березня 2020. Процитовано 4 березня 2012. 
  2. а б в г д е ж и к Bruce Bramfitt (2011). A Metallurgical Perspective of the Role of Rail Steel in the Growth of America (англ.). Процитовано 4 березня 2012. 
  3. Bundesanstalt für Materialforschung. Blick zurück in die Geschichte der BAM. Adolf Martens (нім.). Архів оригіналу за 25 лютого 2012. Процитовано 5 березня 2012. 
  4. ISO/FDIS 14577-1:2002. Metallic materials — Instrumented indentation test for hardness and materials parameters
  5. ISO 2719:2002 Determination of flash point — Pensky-Martens closed cup method.
  6. Bundesanstalt für Materialforschung. Adolf-Martens-Fonds e. V. (нім.). Архів оригіналу за 12 березня 2014. Процитовано 6 березня 2012. 
  7. Blick zurück in die Geschichte der BAM (нім.). 11 серпня 2010. Архів оригіналу за 25 лютого 2012. Процитовано 2012-03-5. 

ПосиланняРедагувати