Агрікол Пердігьє
Пердігьє Агріколь́ (фр. Agricol Perdiguier; 3 грудня 1805 р., Морьер-лез-Авіньйон — 26 березня 1875 р., Париж) — французький письменник і політичний діяч, депутат, який стояв за об'єднання робітничого класу і названий істориками першим французьким синдикалістом[6].
| Агрікол Пердігьє | |
|---|---|
| фр. Agricol Perdiguier | |
.jpg) | |
| Псевдо | Avignonnais la Vertu[1] |
| Народився |
3 грудня 1805[2][3] Мор'єр-лез-Авіньйон |
| Помер |
26 березня 1875[2][3] (69 років) Париж |
| Поховання | Пер-Лашез[4] і Grave of Perdiguierd |
| Країна |
.svg){kind=small} Франція |
| Діяльність | політик, столяр, тесляр, письменник |
| Галузь | столярство[5] і політика[5] |
| Знання мов | французька[2][5] |
| Посада | депутат Національної асамблеї Франції |
Біографія ред.
Син офіцера, навчався столярному ремеслу і був прийнятий під ім'ям Avignonnais la Vertu в авіньйонську корпорацію підмайстрів ( Compagnons du Devoir libro ), що мала характер містико-благодійного братства . Розуміючи вигоди, що подаються для робочих корпоративним початком, задався метою об'єднати ремісничі братства, що ворогували між собою . Цією ідеєю пройняті його твори, написані в 1839 у після приїзду його в Париж: «Compagnonnage, rencontre de deux frères» і «Livre du compagnonnage».
Пердігьє Агріколь був посвячений у масонство 17 березня 1846 в паризькій ложі «Госпітальєри Палестини» Верховної ради Франції[7].
Обраний у 1848 р. членом Національних зборів і прозваний «Фенелоном робітників», прилучився до лівих. Після державного перевороту емігрував до Бельгію, потім в Швейцарію. Повернувшись на батьківщину, написав кілька брошур на захист республіки.
В 1862 р.у з'явилася його п'єса «Les gavots et les Dévorants ou la Réconciliation des compagnons», де проводилась його улюблена думка про необхідність об'єднання робітничого класу.
Похований на Пер-Лашезі (85 ділянка).
Творчість ред.
- Пісні
- Le départ des compagnons
- Adieu au pays
- Les voyageurs (песня Тур-де-Франс)
- Salomon (основатель корпорации подмастерьев Compagnons du Devoir de Liberté)
- Le Compagnon content de peu
- Поема
- La rencontre de deux frères
- Технічні видання
- Dialogue sur l'architecture
- Raisonnement sur le trait
- Видання про корпорації підмайстрів
- Notice sur le Compagnonnage
- Le Livre du Compagnonnage (1838, 2-ое изд. 1841, 3-е изд. 1857)
- Biographie de l'auteur du livre du compagnonnage et réflexions diverses ou complément de l'histoire d'une scission dans le compagnonnage (1846)
- Mémoire d'un Compagnon
- Maître Adam, menuisier à Nevers (1863)
- Question vitale sur le Compagnonnage et la classe ouvrière (1863)
- Le Compagnonnage illustré
- Історія
- Histoire démocratique des peuples anciens et modernes в 12 томах (опубліковано тільки 7 томів між 1849 та 1851)
- Театральна п'єса
- Les Gavots et les Devoirans ou la Réconciliation des compagnons
- Політика
- Despotisme et Liberté
- peuple de France reste debout
- Allemands, daignez réfléchir
- Comment constituer la République 1871 (збірник статей в Le National за часів Паризької комуни)
- Patriotisme et modération
- Conseil d'un ami aux républicains
- La vérité sur le pape et les prêtres
- Que devient, que deviendra la France (1874)
Бібліографія ред.
- Jean Briquet:
- Agricol Perdiguier, compagnon du tour de France et représentant du peuple: 1805–1875, Librairie M. Rivière, 1955, 468 pages
- Agricol Perdiguier compagnon du Tour de France et représentant du peuple 1805–1875: compagnon du Tour de France et représentant du peuple, 1805–1875 : avec des lettres choisies d'Agricol Perdiguier, de sa femme Lise et de George Sand, Éditions de la Butte aux Cailles, 1981, 593 pages ISBN 978-2-902928-09-5
- Jean-Pierre Saltarelli, Agricol Perdiguier (1805 −1875), dit Avignonnais la Vertu, compagnon menuisier et écrivain, programme de la Société Littéraire de Sorgues pour le 175 e anniversaire de sa mort, Sorgues, 2005.
- Marc Maynègre, Agricol Perdiguier, Avignonnais la Vertu (1805–1875), Journal de la Société Littéraire, Délégation de Vaucluse, numéro|18, novembre 2006.
- Philippe Guillot, Georges Sand et Agricol Perdiguier, Au fil de la Sorgue Bleue, Avignon, numéro|14, janvier-mars 2009
Примітки ред.
- ↑ http://www.museecompagnonnage.fr/genealogie_impression.php?compagnon_id=6320&compagnon_position=1&langue_id=1
- ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Sycomore / Assemblée nationale
- ↑ Moiroux J. Le cimetière du Père-Lachaise — Paris: 1908. — P. 273.
- ↑ а б в Czech National Authority Database
- ↑ Ragon Michel, «Histoire de la littérature prolétarienne de langue française»; éditions Albin Michel, 1974. p. 98
- ↑ Journal de la Grande Loge de France, no 66, avril 2006, p. 8.
Джерела ред.
- Compagnons et compagnonnage [Архівовано 5 вересня 2021 у Wayback Machine.]
- L'Institut Européen de formation des Compagnons du Bâtiment [Архівовано 6 січня 2014 у Wayback Machine.]
- Ère Nouvelle des Compagnons et Aspirants Égalitaires (compagnonnage mixte) [Архівовано 7 березня 2022 у Wayback Machine.]