Вікіпедія

Агора (фільм)

фільм

«Агора» — іспанська історична драма 2009 року. Режисер фільму Алехандро Аменабар, автори сценарію Алехандро Аменабар і Матео Ґіл, в головних ролях Рейчел Вайс і Макс Мінґела. Фільм співпрофінансовано іспанською компанією Sogecable[1] і презентовано під час конкурсного показу Каннського кінофестивалю 2009 року[2]. Реліз у Іспанії відбувся 9 жовтня 2009 року[3].

Агора
Ágora
Агора
Жанрісторична драма
РежисерАлехандро Аменабар
ПродюсерФернандо Бовайра
СценаристАлехандро Аменабар
Матео Ґіл
У головних
ролях		Рейчел Вейш
Макс Мінґела
Оскар Айзек
Ашраф Баргом
ОператорХаві Хіменес
КомпозиторДаріо Маріанелі
МонтажНачо Руїс Капільяс
ХудожникGuy Hendrix Dyasd
КінокомпаніяMod Producciones
Himenóptero
Telecinco Cinema
Canal+ España
Cinebiss
Дистриб'юторFocus Features, Telecinco Cinema
Тривалість127 хв.
Моваанглійська
КраїнаІспанія Іспанія
Рік2009
Дата виходу17 травня 2009 (Каннський кінофестиваль)
11 лютого 2010 (Україна)
Кошторис€ 50 000 000
Касові збори38,4 млн. $
IMDbID 1186830
РейтингMPAA: R
www.agorathemovie.com

Інтрига

ред.

У фільмі розповідається історія Гіпатії, жінки філософа з римського Єгипту, роль якої зіграла Рейчел Вайс. Через поетичну вільність, біографічний фільм має романтичну складову: кохання раба Гіпатії до неї[4].

Сюжет обертається довкола філософа-астронома Гіпатії з Александрії (Вайс) і декількох чоловіків, її знайомих, наприклад раба Давуса (Мінгелла), який розривається між почуттям любові до своєї господині та можливістю здобуття волі через прийняття християнства, вплив яких щораз зростає[5].

Історична точність

ред.

Релігійний антидифамаційний обсерватор[6] висловився негативно стосовно стрічки, яка «викликає ненависть до християн і підсилює хибні стереотипи стосовно Католицької Церкви».

Видання Кембриджського університету The Cambridge History of Science описало цей фільм як "показово анахронічний", особливо критикуючи зображену в фільмі фікцію відкриття Гіпатією закону вільного падіння та геліоцентричних орбіт планет Сонячної системи.[7]

Антоніо Мампасо, іспанський астрофізик та один із наукових радників фільму Агора, сумнівається, що Іпатія винайшла ареометр, інструмент, яким користуються й донині, та що її батько Теон Александрійський, разом з Іпатією, міг винайти астролябію.[8] Обидва інструменти було винайдено століттями раніше, тож за життя Гіпатії греки їх уже вживали.[9][10][11][12][13] Відсутні також докази, що історична Гіпатія коли-небудь вивчала геліоцентричну модель, запропоновану Аристархом Самоським[14] чи що вона коли-небудь знайшла якийсь доказ на підтвердження цієї гіпотези.[15][16]

Фільм вводить в оману стосовно долі Александрійської бібліотеки та життя Гіпатії.[15] Будь-які документи, що засвідчували б існування історичної Александрійської бібліотеки після народження Гіпатії, відсутні.[17] Фільм також наголошує, що Гіпатія була атеїсткою,[16] що безпосередньо суперечить історичному факту: вона була послідовницею неоплатонізму, вчення Плотіна, який вірив, що мета філософії — це "містичне єднання з божественним."[16]

Роберт Баррон, американський римо-католицький священник, пише у своїй статті: "Гіпатія й справді була філософом і її справді замордував натовп у 415 р., але майже все інше з того, що розповідають Ґіббон, Саган і Аманабар, є неправдою".[18] Ірен A. Артемі, доктор богослов'я з Афінського університету, стверджує, що "цей фільм — хоча й начебто не виступаючи проти християнства — насправді зображує християн фундаменталістами, обскурантистами, неуками і фанатиками".[19] Схожі й зауваги атеїстичного блогера Тіма О'Ніла: "Знову й знову до історії додано елементи, відсутні в джерелах: руйнування бібліотеки, каменування євреїв у театрі, засудження Кирилом вчення Гіпатії за те, що вона жінка, геліоцентричний "прорив" та гіпотетична арелігійність Гіпатії."[15] Едвард Дж. Воттс, визнаючи емоційну силу фільму, критикує викривлення історії в ньому, як-от підміну філософських ідей науковими винаходами і відкриттями на догоду сучасній авдиторії, вигадані погрози Гіпатії через її стать та візуальне змішування монахів із екстремістами талібану, що знецінює саме життя Гіпатії та хибно характеризує пізніші століття.[20]

Акторський склад

ред.

Нагороди

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Latino Review «Rachel Weisz Goes Agora» 14 March 2008 [Архівовано 2 червня 2009 у Wayback Machine.] (англ.)
  2. ↑ [1] [Архівовано 18 серпня 2011 у Wayback Machine.] i [2] [Архівовано 27 жовтня 2010 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Агора — терміни релізів. Архів оригіналу за 5 квітня 2019. Процитовано 19 лютого 2010.
  4. ↑ Трейлер до фільму «Агора». Архів оригіналу за 23 грудня 2015. Процитовано 19 лютого 2010.
  5. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 листопада 2009. Процитовано 19 лютого 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  6. ↑ Observatorio Antidifamación Religiosa, офіційний сайт [Архівовано 13 жовтня 2009 у Wayback Machine.] (ісп.)
  7. ↑ David C. Lindberg, Michael H. Shank (eds.), The Cambridge History of Science: Volume 2, Medieval Science, Cambridge University Press, 2013.
  8. ↑ Sacristán, Enrique (10 вересня 2009). 'El mejor legado de Hipatia es su propia historia'. Servicio de Información y Noticias Científicas (SINC). Organization of Ibero-American States (OEI). Процитовано 4 липня 2021.
  9. ↑ Krebs, 'Groundbreaking Scientific Experiments, Inventions, and Discoveries of the Middle Ages and the Renaissance', p. 196 (2004).
  10. ↑ Sarma, ‘The Archaic and the Exotic: studies in the history of Indian astronomical instruments’, p. 241 (2008).
  11. ↑ Kari Vogt, "The Hierophant of Philosophy" - Hypatia of Alexandria, Kari Elisabeth Boerresen and Kari Vogt, Women's studies of the Christian and Islamic traditions: ancient, medieval, and Renaissance foremothers, p. 161 (1993).
  12. ↑ Forbes, 'A Short History of the Art of Distillation: from the beginnings up to the death of Cellier Blumenthal', p. 25 (1970).
  13. ↑ Waithe, 'Ancient women philosophers, 600 B.C.-500 A.D.', p. 192 (1987).
  14. ↑ Edward Jay Watts, Hypatia: The Life and Legend of an Ancient Philosopher, Oxford University Press (2017), 145.
  15. ↑ а б в O'Neill, Tim. (20 травня 2010). Hypatia and Agora Redux=Armarium Magnum. Процитовано 4 липня 2021.
  16. ↑ а б в Theodore, Jonathan (2016). The Modern Cultural Myth of the Decline and Fall of the Roman Empire. Manchester, England: Palgrave, Macmillan. с. 183. ISBN 978-1-137-56997-4.
  17. ↑ Bagnall, R. S. (2002). Alexandria: Library of Dreams. Proceedings of the American Philosophical Society. 146 (4): 348—362. ISSN 0003-049X. JSTOR 1558311.
  18. ↑ Barron, Robert (9 травня 2010). Christians must resist dangerous silliness of 'Agora'. Catholic New World. Архів оригіналу за 8 липня 2011. Процитовано 11 лютого 2011.
  19. ↑ Artemi, Irene A. (12 лютого 2010). The historical inaccuracies of the movie "AGORA" by Alejandro Amenabar. Orthodoxos Typos. Процитовано 4 липня 2021.
  20. ↑ Edward Jay Watts, Hypatia: The Life and Legend of an Ancient Philosopher, Oxford University Press (2017), 145-147.

Посилання

ред.


  Це незавершена стаття про іспанський фільм.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Агора_(фільм)&oldid=41062663