Абстрагува́ння (від лат. abstrahere — «відвертати») — це уявне нехтування неістотних і другорядних ознак предметів і явищ, зв'язків і відносин між ними, та виділення декількох досліджуваних сторін або декількох аспектів, що підлягають вивченню.[1] Це мислиннєва операція, один з моментів пізнання, розумова операція в якій людина відкидає випадкове, несуттєве і прагне до пізнання необхідного, важливого, спільного, звичайного, що характеризує даний клас предметів. [2]

Загальний опис ред.

В одних випадках абстраговані властивості й відношення пов'язуються або асоціюються з відомими класами об'єктів («натуральне число», «особистість», «рослина»), в інших випадках — уявляються ізольовано від тих предметів, з якими вони дійсно нерозривно пов'язані («краса», «корисність», «моральність»). Абстрагуваня це змістова операція, філософський і логічний метод «відвертання», що дає змогу переходити від конкретних предметів (елементів) до загальних понять і законів розвитку.

Походить із традиції античної філософії Платона, Аристотеля, й ін. Отримав розвиток у філософії «Просвітництва» Лока, Юма, Спінози, Лейбніца, Декарта. Як метод найбільш завершеного вигляду набув у німецькій філософії «ідеалізму» Гегеля та Шеллінга.

В українській загальнонауковій і філософській літературі можна зустріти у вигляді парних діалектичних висловлювань: «сходження від абстрактного до конкретного», або навпаки — «перехід від конкретного до абстрактного». Як мислений метод чи операцію сьогодні використовують скрізь у наукових дослідженнях, насамперед переходячи від прикладних досліджень до теоретичних висновків і навпаки.

Власне належить і розглядається у філософській галузі «Логіка і Методологія науки».

У психології ред.

Абстрагування у психології — процес мислення, в результаті якого людина, відходячи від несуттєвого, утворює поняття «від конкретного до абстрактного», при цьому абстрактне наповнюється конкретним змістом.

У літературі ред.

Абстрагуванням й узагальненням створено літературознавчі поняття, які фіксують зміст усіх (художня література) чи групи художніх творів (епос, лірика тощо), чи одного елемента (тема, сюжет, алітерація тощо).

Примітки ред.

  1. Лузан П.Г., Сопівник І.В., Виговська С.В. Методологія та організація науково-педагогічних досліджень: підручник. — К.: Міленіум, 2016. — 491 с. (стор.: 189)
  2. Термінологічний словник. | Навчальні посібники Вінницького національного технічного університету. Мережні електронні видання | web.posibnyky.vntu.edu.ua

Література ред.

Посилання ред.