Ааду Хінт
А́аду Гінт, ест. Aadu Hint, повне ім'я А́дольф Е́дмунд Гінт (ест. Adolf Edmund Hint); 10 січня 1910, с. Кюласема, Езельський повіт, Ліфляндська губернія, Російська імперія — 26 жовтня 1989, Таллінн, Естонська РСР, СРСР) — естонський радянський письменник, народний письменник Естонської РСР (1965).
Ааду Хінт | ||||
---|---|---|---|---|
ест. Aadu Hint | ||||
Народився | 10 січня 1910[1][2][3] Муху | |||
Помер | 26 жовтня 1989[1][2][3] (79 років) Таллінн, Естонська РСР, СРСР[1] | |||
Поховання | Естонія | |||
Країна | Російська імперія Естонія СРСР | |||
Діяльність | письменник, педагог, політик, журналіст | |||
Брати, сестри | Johannes Hintd | |||
Діти | Miina Hintd, Eeva Parkd і Mare Zanevad | |||
Нагороди | ||||
| ||||
Життєпис
ред.Народився в селі Кюласема на острові Муху. Дитинство і юність Гінта пройшли на острові Сааремаа, де в 1923—1929 роки він навчався в Сааремааській гімназії.
Після анексії Естонії Радянським Союзом у 1940 році вступив у Комуністичну партію.
Після нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 (в ході Другої світової війни) був покликаний в Червону армію, пізніше — працював у тилу.
Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 9 скликання, а також депутатом Верховної Ради Естонської РСР.
Помер в Таллінні 26 жовтня 1989. Похований на острові Сааремаа на кладовищі Кіхельконна (нині на території волості Кіхельконна повіту Сааремаа).
Родина
ред.Брат — Йоганнес Гінт (1914—1985), відомий вчений, інженер і винахідник, який спеціалізувався на силікатних матеріалах.
У 1937–1941 перебував у шлюбі з Деборою Туллій, пізніше стала відомою як поетеса і перекладачка Дебора Варандей.
У 1941—1958 був одружений з письменницею Мінні Нурмі.
У 1961 році одружився з Ельвією Гінт (уроджена Ельвія Соовісте).
Серед восьми дітей Гінта здобули популярність письменники Пяерн Гінт, Мийно Гінт і Еева Парк, а також перекладачка Маре Занева.
Творчість
ред.Основні твори Гінта присвячені життю острів'ян, в особливості — рибалок.
Твори
ред.- «Проказа» («Pidalitõbi»; роман, 1934)
- «Лепрозорій Ватку» («Vatku tõbilas»; роман, 1936)
- «Золоті ворота» («Kuldne värav»; роман, 1937)
- «Кочегар» («Tulemees»; роман, 1939)
- «Син Вессе» («Vesse poeg»)
- «Пригоди вугра» («Angerja teekond»)
- «Свів острів» («Oma saar»)
- «Берег вітрів» («Tuuline rand»; тетралогія)
Бібліографія
ред.- «Пригоди вугра». Таллінн: Естонське державне видавництво, 1951, 70, стор.
- «Tuuline rand» («Берег вітрів»), тома 1—4 (ест.)
- «Берег вітрів», книги 1—2. 1963; 1094 стр.
- Kogutud teosed (Вибрані твори), тома 1—2; Таллінн, 1975–1976 (ест.)
- «Берег вітрів» (у двох томах). Москва: Радянський письменник, 1977; том 1 — 752 стр., том 2 — 720 стр.
- «Свій острів». Москва: Радянський письменник, 1987; 592 стр.
- Вибране. Москва: Радянський письменник, 1987; 592 стр., ISBN 5-280-00600-9
Екранізації і театральні постановки
ред.Перу Ааду Гінта належать кілька п'єс, всі вони ставилися в естонських театрах.
Кинофильмы
ред.- За п'єсою Гінта «Куди йдеш, товариш директор?» («Kuhu lähed, seltsimees direktor?») режисером Віктором Невежіним в 1959 році на Талліннській кіностудії було знято художній фільм «Підводні рифи» («Veealused karid»), при цьому письменник виступав як один із сценаристів.[4]
- За мотивами епопеї Гінта «Берег вітрів» на Талліннській кіностудії було знято два художні фільми (як і у випадку з кінокартиною «Підводні рифи», Ааду Хінт був одним з сценаристів):
- «Гладіатор» («Gladiaator»; 1969, режисер Велье Кяспер);
- «Берег вітрів» («Tuuline rand»; 1971, режисер Калье Кійск Карлович).
Нагороди, премії і звання
ред.- Державна премія Естонської РСР (1950, 1967)
- Заслужений письменник Естонської РСР (1955)
- Народний письменник Естонської РСР (1965)
- Літературна премія Фрідеберта Туґласа за новели (1982)
- Орден Леніна
- Орден Трудового Червоного Прапора
Джерела
ред.- «Pidalitõvest» puudutatu kohtus (Суд ображеного «Прокази»). Vaba Maa, 14 березня 1935, № 63, стр. 4 (ест.)
- Autorile naha peale (Автору на шкіру). Vaba Maa, 16 березня 1935, № 65, стр. 6 (ест.)
- Кузнецов Ф., «Три книги романа Ааду Хинта», «Дружба народов», 1961, №5(рос.)
- Крахмальникова З. А., «Путешествие по „Берегу ветров“ (Ааду Хинт и его книги)», Москва, 1970(рос.)
- «Очерк истории эстонской советской литературы», Москва, 1971(рос.)
- Leht К., «Aadu Hint», Таллінн (ест.)
Примітки
ред.- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #1043826300 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Eesti biograafiline andmebaas ISIK
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Film «Veealused karid» sai lehtedes hävitava hinnangu ja rikkus Arvo Valtoni naise karjääri [Архівовано 15 листопада 2010 у Wayback Machine.] // Maaleht, 13.11.2010(ест.)
Посилання
ред.- Ааду Гінт[недоступне посилання з червня 2019] / / Велика радянська енциклопедія(рос.)