Вікіпедія

Ядерна програма Ірану

Спроби Ірану розвивати ядерні технології
(Перенаправлено з Іранська ядерна програма)

Ядерна програма Ірану була почата в 1950-х роках зв підтримки США в рамках програми Атоми за мир[1][2]. США та країни Західної Європи брали участь в ядерній програмі Ірану до Ісламської революції 1979[3].

Ядерна програма Ірану
Зображення
Ядерні об'єкти на території Ірану
Країна  Іран
CMNS: Ядерна програма Ірану у Вікісховищі

Історія

ред.

Після революції 1979 року, аятола Хомейні припинив таємну програму ядерних досліджень, оскільки в нього було сильне релігійне упередження до ядерної зброї, яку він вважав великим злом з точки зору мусульманських законів[4]. Під час ірано-іракської війни були відновлені невеликі наукові дослідження, які були істотно розширені після смерті аятоли в 1989 році[5]. Ядерна програма Ірану розташована в декількох установах по всій країні, має дві уранові копальні, дослідницький реактор, та заводи з переробки урану, зокрема, три відомих заводи зі збагачення урану[6].

Перший атомний реактор, Бушер І, був добудований при підтримці російської компанії Росатом, і офіційно відкритий 12 вересня 2011 року[7]. Іран оголосив, що працює над новою АЕС потужністю 360 МВт, яка буде розташована в Дарховіні. Підрядник на Бушерській АЕС, російський Атоменергопром, стверджує, що Бушерська АЕС досягне повної потужності до кінця 2012 року[8]. Іран також заявив, що й надалі будуватиме атомні електростанції середньої потужності та уранові копальні[9].

У листопаді 2011 року МАГАТЕ висловило Ірану зауваження після доповіді щодо ознак можливої розробки ядерної зброї[10]. Вперше доповідь МАГАТЕ докладно описує роботи над створенням атомного детонатора, багатоточкового ініціювання вибухових речовин, та експерименти, пов'язані з інтеграцією ядерних боєголовок в ракети[11][12]. Іран відкинув доповідь і звинуватив МАГАТЕ у прозахідному ухилі[13] і пригрозив скоротити співпрацю з МАГАТЕ[14][15].

Ядерна угода

ред.
Докладніше: Спільний всеосяжний план дій

15 липня 2015 року Іран та країни (США, Франція, Велика Британія, Німеччина, Китай та Росія) досягли угоди щодо іранської ядерної програми в обмін на відміну санкцій проти Ірану. За згодою Іран має допустити інспекторів МАГАТЕ на свої ядерні об'єкти, країни Заходу, у свою чергу, покроково зніматимуть з Ірану санкції. Угода має бути ратифікована усіма сторонами та схвалена Радою Безпеки ООН[16].

8 травня 2018 року Дональд Трамп оголосив про вихід США з ядерної угоди і поновлення санкцій проти Ірану[17]. Це рішення отримало підтримку Ізраїлю[18].

Відновлення

ред.

2 січня 2021 року влада Ірану офіційно повідомили Міжнародне агентство з атомної енергії про намір збагачувати уран до 20 %. МАГАТЕ проінформувало про це Раду Безпеки ООН. А вже 4 січня на іранському ядерному об'єкті у Фордо почався процес збагачення урану на рівні 20 %. 7 січня, в інтерв'ю державній телерадіомовній корпорації ІРІБ офіційний представник Організації атомної енергії Ірану Бехруза Камальванді, заявив, що Іран може «спокійно» довести збагачення урану до 90 %[19].

Восени 2022 року за даними Reuters, іранська влада почала масове нарощення можливостей зі збагачення урану, використовуючи центрифуги на підземному заводі в Натанзі[20]. 11 грудня 2022 року на хімічному факультеті Ісфаханського технологічного університету, що пов'язаний з військовими проєктами Ірану, стався вибух[21].

Співпраця з МАГАТЕ

ред.

МАГАТЕ не могло оприлюднити рішення щодо того, чи створює Іран ядерну зброю. Зазвичай, доповіді МАГАТЕ стверджують про відсутність незадекларованих ядерних розробок лише в країнах, що погодились на додатковий протокол. Іран припинив участь в добровільних і необов'язкових умовах додаткового протоколу та всю іншу добровільну співпрацю з МАГАТЕ після того, як рада директорів МАГАТЕ вирішила доповісти про невиконання обов'язкових умов Раді безпеки ООН в лютому 2006 року[22]. РБ ООН ухвалила резолюцію 1737, пославшись на Главу VII Статуту ООН, зобов'язавши Іран впровадити додатковий протокол. Іран наполягає на тому, що втручання РБ ООН в «питання мирної ядерної програми Ісламської республіки Іран» незаконне та шкідницьке[23].

Починаючи з 2011 року, МАГАТЕ висловлює занепокоєння можливим військовим виміром ядерної програми Ірану, було оприлюднено ряд доповідей, в яких йшлося про цю можливість[24].

Заступник генерального директора МАГАТЕ Герман Накертц повідомив 18 січня 2013 року, що знову не вдалось досягти домовленості про врегулювання з невирішених питань стосовно можливого військового виміру ядерної програми Ірану. За його словами, інспекторам МАГАТЕ знову не було надано доступу до військового об'єкту у місті Парчін, де, на думку експертів, можуть проводитися ядерні випробовування[25].

2019 року МАГАТЕ сформулювало мету проєкту «IRA2018001» у консультації з іранцями, пояснивши, що діяльність має бути спрямованою на підвищення кваліфікації вчених і поліпшення апаратної та програмної інфраструктури для покращення роботи та використання дослідницьких реакторів. Окрім цього, МАГАТЕ фінансувало численні програми навчання вчених з Тегерана в Росії. Відібрані експерти інколи тижнями перебували в росії в структурах Росатому[26].

Військове застосування ядерної енергії

ред.

На думку дослідників аналітичного центру MEMRI, попри публічні заяви іранських високопосадовців про мирний характер ядерної програми, основною метою Верховного лідера Алі Хаменеї залишається захист режиму від будь-яких атак з боку країн Заходу та підвищення статусу Ірану до рівня світових наддержав, які мають ядерну зброю[27].

Восени 2012 року, після посилення санкцій проти Ірану, низка представників іранської влади виступили із заявами про необхідність застосування ядерного палива на атомних кораблях та атомних підводних човнах[28]. Уран, збагачений до рівня, придатного для використання в реакторах підводних човнів, також може бути використаний і для створення атомної зброї.

13 грудня 2016 року іранська сторона звинуватила США в порушенні раніше досягнутих домовленостей, а президент Ірану Хассан Рухані оголосив про початок робіт над створенням підводних човнів з ядерною силовою установкою. Натомість речник Білого дому та речник Державного департаменту США заявили, що такі роботи не порушують домовленостей Спільного всеосяжного плану дій[29].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Haidar, J.I., 2015."Sanctions and Exports Deflection: Evidence from Iran, " Paris School of Economics, University of Paris 1 Pantheon Sorbonne, Mimeo
  2. ↑ Roe, Sam (28 січня 2007). An atomic threat made in America. Chicago Tribune. Процитовано 1 липня 2009.
  3. ↑ Iran Affairs: Blasts from the Past: Western Support for Iran's Nuclear program. 2008. Архів оригіналу за 23 серпня 2013. Процитовано 24 лютого 2008.
  4. ↑ Yossi Melman, Meir Javedanfar, The Nuclear Sphinx of Tehran, Basic Books, 2008 pp.89-90.
  5. ↑ Tanya Ogilvie-White,'The Defiant States,' p.254.
  6. ↑ Kerr, Paul (26 вересня 2012). Iran's Nuclear Program: Status (PDF). Congressional Research Service. Архів (PDF) оригіналу за 23 серпня 2013. Процитовано 2 жовтня 2012.
  7. ↑ Iran launches Bushehr nuclear power plant. RIA Novosti. 12 вересня 2011. Процитовано 14 вересня 2011.
  8. ↑ Bushehr NPP to be brought to full capacity by year-end. The Voice of Russia. 29 листопада 2012. Архів оригіналу за 21 травня 2013. Процитовано 22 грудня 2012.
  9. ↑ Iran sees Bushehr plant at full capacity in one year. AFP. 18 грудня 2007. Архів оригіналу за 9 червня 2007. Процитовано 24 лютого 2008.
  10. ↑ U.N. nuclear watchdog board rebukes defiant Iran. Reuters. 18 листопада 2011. Процитовано 20 листопада 2011.
  11. ↑ IAEA Report for military dimensions, see pages 4-12 (PDF). International Atomic Energy Agency. 8 листопада 2011. Процитовано 8 листопада 2011.
  12. ↑ Olli Heinonen, «The 20 % Solution» [Архівовано 2012-12-29 у Wayback Machine.], Foreign Policy, 11 January 2012
  13. ↑ Iran’s nuclear defiance finds rare common ground in fractured country. Washington Post. 15 листопада 2011. Процитовано 20 листопада 2011.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) [недоступне посилання з 01.01.2012]
  14. ↑ Iran parliament to review ties with U.N. nuclear body. Washington Post. 20 листопада 2011. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 20 листопада 2011.
  15. ↑ Kerr, Paul (18 вересня 2012). Iran's Nuclear Program: Tehran's Compliance With International Obligations (PDF). Congressional Research Service. Архів (PDF) оригіналу за 23 серпня 2013. Процитовано 18 вересня 2012.
  16. ↑ Достигнуто соглашение по ядерной программе Ирана (укр.). Русская служба Би-би-си. Архів оригіналу за 16 липня 2015. Процитовано 16 липня 2015.
  17. ↑ Трамп офіційно оголосив про вихід США з Іранської ядерної угоди [Архівовано 9 грудня 2018 у Wayback Machine.] Укрінформ, 08.05.2018
  18. ↑ Израиль уговаривает США отказаться от сделки с Ираном. Тель-Авив все еще надеется ограничить влияние Тегерана на Ближнем Востоке [Архівовано 2021-09-02 у Wayback Machine.] // 26.08.2021
  19. ↑ Люксіков Михайло (8 січня 2021). Іран заявив про можливість збагачення урану до 90%. Український мілітарний портал.
  20. ↑ Іран швидко розширює виробництво збагаченого урану, - Reuters. РБК-Украина (укр.). Процитовано 12 жовтня 2022.
  21. ↑ В іранському університеті, де займаються оборонними проєктами, стався вибух. РБК-Украина (укр.). Процитовано 11 грудня 2022.
  22. ↑ GOV/2006/15 http://www.iaea.org/Publications/Documents/Board/2006/gov2006-15.pdf GOV/2006/15
  23. ↑ INFCIRC/724 – Communication dated March 26, 2008, received from the Permanent Mission of the Islamic Republic of Iran to the Agency (PDF). Процитовано 20 вересня 2009.
  24. ↑ UN nuclear watchdog sets up 'Iran Task Force'. Reuters. The Jerusalem Post. 29 серпня 2012. Архів оригіналу за 23 серпня 2013. Процитовано 29 серпня 2012.
  25. ↑ "Ядерні" переговори МАГАТЕ та Ірану знову провалилися. УкрІнформ. 18 січня 2013. Архів оригіналу за 23 серпня 2013. Процитовано 18 січня 2013.
  26. ↑ МАГАТЕ допомагало ядерним дослідникам Ірану і відправляло їх на навчання до РФ, - Bild. РБК-Украина (укр.). Процитовано 24 червня 2024.
  27. ↑ A. Savyon and Yigal Carmon (28 лютого 2013). Is There Room For Agreement Between The Obama Administration And Tehran In Nuclear Talks?. MEMRI. Архів оригіналу за 23 серпня 2013. Процитовано 1 березня 2013.
  28. ↑ Tehran Declares Intent To Enrich Uranium To 90% For Military Purposes – Nuclear Submarines. Inquiry & Analysis Series Report No.885. MEMRI. 27 вересня 2012. Архів оригіналу за 23 серпня 2013. Процитовано 26 січня 2013.
  29. ↑ Bozorgmehr Sharafedin, Shadia Nasralla (Tue Dec 13, 2016). Iran to work on nuclear-powered vessels after U.S. 'violation' of deal. Reuters.

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ядерна програма Ірану
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ядерна_програма_Ірану&oldid=43225556