Іракський султанат

стаття-список у проєкті Вікімедіа

Іракський султанат або Султанат Сельджуків в Іраку (11181194 роки) — держава в арабському та аджемському Іраку (Месопотамія і західний Іран) й Закавказзі в зі столицею в Хамадані, яка утворилася внаслідок процесу розпаду Сельджуцької імперії. Султани практично не проводили активної зовнішньої політики, більше опікувалися утримання належних їм володінь. Більшість часу приділяли боротьбі між представниками династії Сельджукидів.

Іракський султанат
Сельджуцька імперія Flag
1118 – 1194
Столиця Хамадан
Мови фарсі
огузька
арабська
Релігії іслам
християнство
зороастризм
Форма правління монархія
султан Махмуд II
Історичний період Середньовіччя
 - Засновано 1118
 - Ліквідовано 1194
Попередник
Наступник
Сельджуцька імперія
Держава Хорезмшахів
Багдадський халіфат
Зангіди
Сьогодні є частиною Іран Іран
Ірак Ірак

Історія ред.

Заснування ред.

Протягом кінця 1090-х років відбувся фактичний розподіл Сельджуцької імперії між братами Мухаммедом I і Ахмадом Санджаром. Останній номінально визнавав владу першого як султана Великих Сельджуків. У 1118 році новий султан Махмуд II вирішив приборкати владу Санджара в Хорасані. Втім на бік останнього перейшов рід Какуїдів, що мав вплив у центральній Персії. В результаті Махмуд II зазнав поразки й вимушений був визнати Санджара султаном Великих Сельджуків, передавши йому Мазендеран, Кум, Дамгас, Рей і Демавенд. У свою чергу Махмуд II став султаном Іраку, куди увійшли землі від кордонів Конійського султанату до Хорасану, а саме Месопотамія (сучасний Ірак), Кавказ з васальними грузинськими, вірменськими державами, Ширваном, Західний Іран (так званий Аджемський Ірак), південна Персія. Столицею Махмуд II обрав місто Гамадан.

З самого початку Сельджуки Іраку стикнулися зі спробою стати незалежними окремих емірів та князів по свій державі. Протягом 1120-х років доводилося придушувати численні повстання. Втім протягом 1121—1125 роках було втрачено Грузію та Ширван, які здобули незалежність, завдавши поразки військам Іракського султанату.

Боротьба між претендентами ред.

З 1131 році, часу смерті Махмуда II, починається майже безкінечна боротьба за владу між представниками панівної династії, що ще більше послабило центральний уряд та посилило місцевих намісників: емірів та атабеків (вихователів синів з роду Сельджукидів). На деякий час війна припинилася у 1134 році зі сходження на трон Масуда, але вже у 1136 розпочалася з новою силою, що завершилася у 1137 році.

Протягом 1130-х років спалахнуло декілька повстань емірів, що намагалися відокремитися. Користуючись послабленням султанату, багдадські халіфи протягом 112—1138] років повернули собі політичну владу в межах Арабського Іраку, а потім і Хузистана. Водночас стали самостійними Зангіди в Мосулі та Алеппо. Цим скористалися нові претенденти, що виступили проти султана Масуда.

Втім протягом 1147—1148 років вдалося стабілізувати ситуацію. Також було налагоджено стосунки в родині Сельджукидів. В цей же час Іракський султанат став повністю незалежним від султана Великих сельджуків, що зазнав поразка від кара-китаїв. Але вже 1152 році боротьба за владу поновилася й тривала до 1161 року

Занепад ред.

В XII ст. султанат складався з низки напівнезалежних еміратів. Володарями найбільших з них були Ільдегізіди в Азербайджані, Салгуріди в Фарсі, Хазараспіди в Лурістане, Зангіди в північному Іраку та Алеппо, інші — іменувалися атабеками, що володіли важливими містами. Ільдегізіди, володіючи Азербайджаном, протягом 30 років керували всім Іракським султанатом від імені фактично безвладних Сельджукидів — Арслан-шаха і Тогрула III. У 1194 році володіння іракських Сельджукидів — майже весь Західний Іран — були завойовані військами хорезмшаха Текіша.

Султани ред.

Сельджукиди ред.

Ільдегізіди ред.

Сельджукиди ред.

Джерела ред.

  • C.E. Bosworth, The Political and Dynastic History of the Iranian World, The Cambridge History of Iran, Vol. 5, ed. John Andrew Boyle, (Cambridge University Press, 1968)
  • J. A. Boyle (Hrsg.): The Cambridge History of Iran, Volume 5, The Saljuq and Mongol Periods. Cambridge u.a. 1968.
  • A.C.S. Peacock, The Great Seljuk Empire, (Edinburgh University Press, 2015)