Інцидент з вертольотами Black Hawk в Іраку (1994)

Інцидент з двома вертольотами UH-60 Black Hawk — випадок «дружнього вогню», що трапився 14 квітня 1994 року в небі над Північним Іраком в ході військово-гуманітарної операції «Провайд Комфорт». Пілоти двох винищувачів F-15 помилково прийняли два вертольоти UH-60 Black Hawk американської армії за іракські Мі-24. В результаті атаки ракетами «повітря-повітря» обидва гелікоптери були знищені. 26 осіб, які перебували на борту, загинули, включаючи військових та цивільних осіб зі США, Великої Британії, Франції, Туреччини і курдської громади.

Інцидент з вертольотами Black Hawk в Іраку (1994)

Американські військові оглядають уламки збитих вертольотів UH-60 Black Hawk

Загальні відомості
Дата  14 квітня 1994
Характер  американські винищувачі F-15 збили над Північним Іраком два вертольоти UH-60, прийнявши їх за іракські гелікоптери Мі-24
Причина  дружній вогонь
Місце  Ербіль, Ірак
Країна  Ірак Ірак
Координати  36°46′00″ пн. ш. 44°06′00″ сх. д. / 36.76667° пн. ш. 44.10000° сх. д. / 36.76667; 44.10000
Загинуло  26 військових і цивільних осіб
Місце катастрофи на карті
Інцидент з вертольотами Black Hawk в Іраку (1994) (Ірак)
Інцидент з вертольотами Black Hawk в Іраку (1994)

Подальше розслідування ВПС США виявило ряд чинників, які призвели до катастрофи. Перш за все, пілоти F-15 помилково ідентифікували супротивника. Дії членів екіпажу літака АВАКС, який здійснював наведення винищувачів на мету і контроль за ними, також визнали неналежними. Система радіолокаційного розпізнавання «свій-чужий» на обох гелікоптерах працювала некоректно, тому бортовий пристрій передачі сигналів не зміг відповісти на запит про виліт винищувачів F-15. Крім того, командування ВПС не змогло забезпечити злагодженої участі вертольотів у загальній військовій операції на території безпілотної зони. За результатами розслідування кілька офіцерів ВПС США отримали адміністративні стягнення. Лише один член екіпажу літака АВАКС Джим Ванг постав перед військовим судом, в якому його виправдали.

Незадоволені покаранням винних у катастрофі, члени сімей загиблих направили скарги в урядові інстанції. Це змусило Сенат і Палату представників США провести власні розслідування причин трагедії. Начальник штабу повітряних сил Рональд Фогліман прийняв ряд додаткових заходів щодо адміністративного покарання співробітників ВПС, причетних до інциденту. Згодом Міністерство оборони відхилило рішення Сенату, відповідно до яких 4 офіцерів ВПС мали б свідчити перед сенатською комісією з дослідження обставин катастрофи. Розслідування американського Конгресу встановило, що військове слідство і судові органи загалом працювали без порушень, але також відзначило, що Міністерство оборони відмовило в доступі до ключових свідків.

Посилання ред.

  • Eagle Flight Detachment Memorial Monument Friends (англ.). 1994–2007. Архів оригіналу за 14 жовтня 2016. Процитовано 1 січня 2015.
  • Michael Moran (2005). Battling friendly fire: Military pins hopes on new technologies as fratricide proves a stubborn foe (англ.). MSNBC.com. Архів оригіналу за 22 жовтня 2012. Процитовано 1 січня 2015.
  • Major General James G. Andrus (англ.). United States Air Force. 1995. Архів оригіналу за 19 березня 2007. Процитовано 1 січня 2015.
  • Lieutenant General Stephen B. Croker (англ.). United States Air Force. 1996. Архів оригіналу за 19 березня 2007. Процитовано 1 січня 2015.

Література ред.

  • Alan E. Diehl. Silent Knights: Blowing the Whistle on Military Accidents and Their Cover-Ups. — Potomac Books, 2003. — ISBN 1-57488-544-8.
  • Allen L. Hall. Michael, My Son, and the Story of the Eagle Flight Detachment. — New York : Vantage Press, 2002. — ISBN 0-533-13789-6.
  • Joan L. Piper. Chain of Events: The Government Cover-up of the Black Hawk Incident and the Friendly-fire Death of Lt. Laura Piper. — Brassey's, 2001. — ISBN 1-57488-344-5.
  • Scott A. Snook. Friendly Fire: The Accidental Shootdown of U.S. Black Hawks over Northern Iraq. — Princeton University Press, 1999.
  • Tony T. Kern. Darker Shades of Blue: The Rogue Pilot. — McGraw-Hill Professional Publishing, 1999. — ISBN 0-07-034927-4.