Інституційна теорія організацій

Інституційна теорія організацій розглядає соціологію організаційної поведінки в умовах інституційного середовища. Останнє, згідно з інституціоналізмом, має вирішальний вплив на організаційні форми, прийняття рішень та загальної поведінки. Інституційна теорія зводить пояснення організаційної поведінки до норм і правил макросередовища, з якого організаційні структури і дії є похідними[1][2]. Організаційні структури є більшою мірою відображенням загальноприйнятих, інституціоналізованих норм, правил і переконань, які, в свою чергу, є більш важливими імперативами, ніж чисто економічна раціональність і технічна доцільність. Організації, які відповідають таким загальноприйнятим очікуванням, є більш легітимними, а отже, мають більший шанс вижити через позитивну оцінку стейкхолдерами і суспільством[3]. Імплементація зовнішніх критеріїв оцінки своєї роботи, стандартизація та ізоморфізм із зовнішнім середовищем допомагають організаціям досягти їхніх цілей і, в свою чергу, зміцнюють інституційну логіку в даному середовищі[4].

Підґрунтя організаційного інституціоналізму заклав у середині XX століття Філіп Селзнік[5], який запропонував поняття інституціоналізації як процесу, коли організації перетворювались у цінність саму по собі, стаючи не просто технічним інструментом і способом досягнення цілі, а елементом, складовою соціальної системи[6]. Поряд із технічною функцією, організації стають об'єктом взаємодій, інтеракцій та адаптації до умов зовнішнього середовища. Відправною точкою інституційної теорії в її універсальному (сучасному) виді вважається класична стаття Джона Мейера і Брайана Роуена — «Інституціоналізовані організації», опублікованої в журналі American Journal of Sociology в 1977-му році[7]. В ній автори відштовхуються від ідей соціального конструктивізму П.Бергера і Т.Лукмана, які стверджували, що соціальна реальність є продуктом тривалих соціальних взаємодій і рутинізації, яка, з часом, починає сприйматись членами суспільства як об'єктивна і незалежна реальність. Поширивши і узагальнивши цей постулат на організації, інституційна теорія швидко стала домінуючою макротеорією організацій, ставши противагою теорії обставин, популярної в 1960-х роках[8][9][10].

Іншою важливою публікацією стала стаття Пола ДіМаджіо і Волтера Пауелла 1983-го року в журналі American Sociological Review[11] — «Переосмислення залізної клітки: Інституційний ізоморфізм і колективна раціональність в організаційних середовищах» в якій вони розвивають ідеї Мейера і Роуена, але підходять до організаційного інституціоналізму з іншої сторони[12][13]. Якщо в «Інституціоналізованих організаціях» автори відповідали на питання «чому» організації слідують загальноприйнятим нормам, нехтуючи суто економічними мотивами, то ДіМаджіо і Пауелл описали механізми, які ведуть до інституціоналізації організаційних середовищ. Імітаційні, коерсивні та нормативні фактори мають вирішальний вплив на гомогенізацію організаційних середовищ і кристалізацію певної інституційної логіки, яка, в свою чергу, визначає організаційну поведінку[14]. Як наслідок, в інституціоналізованих середовищах організації діють згідно з визначеною логікою. Цікаво, що з самого початку ДіМаджіо і Пауелл не стільки намагались розвинути інституційну програму, скільки знайти альтернативне пояснення макроорганізаційних явищ, відмінне від тих, які давала теорія популяційної екології організацій. Якщо остання виходила з питання: «Чому існує така різноманітність організацій?», то теорія інституційного ізоморфізму поставила діаметрально протилежне питання: «Чому організації настільки однакові?»[15] Це, на перший погляд, контрінтуїтивне спостереження дозволило дати відповідь в рамках інституційної теорії, в повній відповідності із теорією Мейера і Роуена[16].

Рой Саддабі вбачає центральну ідею організаційного інституціоналізму в тому, що «організації існують в соціальних контекстах, в яких норми правильної поведінки визначені не економічною раціональністю, а скоріше превалюючими міфами (переконаннями) про правильність і доцільність тих чи інших дій, що стають настільки когнітивно інтегрованими та невід'ємними частинами загального контексту, що впливають на саме визначення і поняття таких категорій як ефективність і раціональність» (2015:151[17]).

Інституційна теорія організацій «намагається зрозуміти, чому певні практики і типи поведінки, що або не мають користі, або є застарілими, продовжують успішно використовуватися без очевидних раціональних причин. При цьому, корисність та нагальна потреба в таких практиках не підлягає сумніву і питання щодо їх доцільності не піднімаються і не піддаються аналізу і критиці. Початкова технічна ціль та користь від цієї практики зникає або відходить на другий план, а сама практика з часом отримує символічне значення» (Аксьом, 2019:76[18]).

В 1992-му році Крістін Олівер доповнює інституційну теорію, піднімаючи питання щодо такого явища як деінституціоналізація[19]. Олівер зазначає, що з часом трапляються випадки, коли навіть інституціоналізовані практики починають зазнавати ерозії та втрачають свій статус загальноприйнятих та безальтернативних[20]. Традиційно, інституційна теорія фокусується на таких явищах як стабільність, інертність, рутинізація та статус-кво в організаційних середовищах, коли організаційні зміни вже майже не відбуваються[21][22][23]. Зокрема, за певних обставин, організації можуть розпізнати необхідність деінституціоналізації існуючих стандартів та впровадженнях нових практик. Тим не менш, згідно з класичною інституційною теорією, хоча фундаментальні інституційні зміни і, зокрема, деінституціоналізація, можливі, все ж найхарактернішим станом для організацій та їх середовища на макрорівні є тенденції до ізоморфізму та інституціоналізації.

Матс Альвесон[24], Андре Спайсер, Герман Аксьом[25][26] і Тім Хоулетт[27] зауважують, що інституційна теорія в її сучасному вигляді є занадто абстрактною, що б вважатись науковою теорією в її класичному розумінні. Зокрема, теорія не відповідає критерію фальсифікаціонізму Поппера. Якщо сприймати інституційну теорію саме як наукову теорію, а не метафізичну програму, то сучасний інституціоналізм не робить передбачень (якщо А то Б), а розпливчатість і абстрактність понятійного і категоріального апарату дозволяє «пояснити» будь-яке явище.

ПриміткиРедагувати

  1. Clark, Lisa (2010-06-24). Book review: The SAGE Handbook of Organizational Research Methods D. A. Buchanan and A. Bryman (eds). London: Sage, 2009. 738 pp. £90.00 (hbk). ISBN 9781412931182 (hbk). Management Learning 41 (3). с. 355–358. ISSN 1350-5076. doi:10.1177/13505076100410030604. Процитовано 2020-02-23. 
  2. Schneiberg, Marc; Clemens, Elisabeth S. (2006-09). The Typical Tools for the Job: Research Strategies in Institutional Analysis. Sociological Theory 24 (3). с. 195–227. ISSN 0735-2751. doi:10.1111/j.1467-9558.2006.00288.x. Процитовано 2020-02-23. 
  3. Greenwood, Royston; Hinings, C. R. (1996-10). Understanding Radical Organizational Change: Bringing Together the Old and the New Institutionalism. Academy of Management Review 21 (4). с. 1022–1054. ISSN 0363-7425. doi:10.5465/amr.1996.9704071862. Процитовано 2020-02-22. 
  4. Organizational environments: Ritual and rationality, by John W. Meyer and W. Richard Scott with the assistance of Brian Rowan and Terrence E. Deal. Beverly Hills, CA: Sage, 1983, 302 pp. Price: $25.00 cloth. Journal of Policy Analysis and Management 3 (4). 2007-02-01. с. 626–626. ISSN 0276-8739. doi:10.1002/pam.4050030417. Процитовано 2020-02-23. 
  5. Selznick, Philip (1948-02). Foundations of the Theory of Organization. American Sociological Review 13 (1). с. 25. ISSN 0003-1224. doi:10.2307/2086752. Процитовано 2020-02-24. 
  6. Scott, W. Richard (1987-12). The Adolescence of Institutional Theory. Administrative Science Quarterly 32 (4). с. 493. ISSN 0001-8392. doi:10.2307/2392880. Процитовано 2020-02-24. 
  7. Meyer, John W.; Rowan, Brian (1977-09). Institutionalized Organizations: Formal Structure as Myth and Ceremony. American Journal of Sociology 83 (2). с. 340–363. ISSN 0002-9602. doi:10.1086/226550. Процитовано 2020-02-22. 
  8. Suddaby, Roy (2010-02-05). Challenges for Institutional Theory. Journal of Management Inquiry 19 (1). с. 14–20. ISSN 1056-4926. doi:10.1177/1056492609347564. Процитовано 2020-02-22. 
  9. Greenwood, Royston; Oliver, Christine; Sahlin, Kerstin; Suddaby, Roy. Introduction. The SAGE Handbook of Organizational Institutionalism. 1 Oliver's Yard,  55 City Road,  London    EC1Y 1SP  United Kingdom: SAGE Publications Ltd. с. 1–46. ISBN 978-1-4129-3123-6. 
  10. Heugens, Pursey P. M. A. R.; Lander, Michel W. (2009-02). Structure! Agency! (And Other Quarrels): A Meta-Analysis Of Institutional Theories Of Organization. Academy of Management Journal 52 (1). с. 61–85. ISSN 0001-4273. doi:10.5465/amj.2009.36461835. Процитовано 2020-02-23. 
  11. DiMaggio, Paul J.; Powell, Walter W. (1983-04). The Iron Cage Revisited: Institutional Isomorphism and Collective Rationality in Organizational Fields. American Sociological Review 48 (2). с. 147. ISSN 0003-1224. doi:10.2307/2095101. Процитовано 2020-02-23. 
  12. Greenwood, Royston; Meyer, Renate E. (2008-12). Influencing Ideas. Journal of Management Inquiry 17 (4). с. 258–264. ISSN 1056-4926. doi:10.1177/1056492608326693. Процитовано 2020-02-23. 
  13. Tolbert, Pamela S.; Zucker, Lynne G. (1983-03). Institutional Sources of Change in the Formal Structure of Organizations: The Diffusion of Civil Service Reform, 1880-1935. Administrative Science Quarterly 28 (1). с. 22. ISSN 0001-8392. doi:10.2307/2392383. Процитовано 2020-02-23. 
  14. Kraatz, Matthew S.; Zajac, Edward J. (1996-10). Exploring the Limits of the New Institutionalism: The Causes and Consequences of Illegitimate Organizational Change. American Sociological Review 61 (5). с. 812. ISSN 0003-1224. doi:10.2307/2096455. Процитовано 2020-02-23. 
  15. Boxenbaum, Eva; Jonsson, Stefan. Isomorphism, Diffusion and Decoupling. The SAGE Handbook of Organizational Institutionalism. 1 Oliver's Yard,  55 City Road,  London    EC1Y 1SP  United Kingdom: SAGE Publications Ltd. с. 78–98. ISBN 978-1-4129-3123-6. 
  16. Walter W. Powell and Paul J. DiMaggio (eds): The New Institutionalism in Organizational Analysis. Chicago: Chicago University Press, 1991. Scott, W.R. (1991). Unpacking institutional arguments. In W.W. Powell & P.J. DiMaggio (Eds.), The new institutionalism in organizational analysis (pp. 164–182). Chicago: University of Chicago Press. 36 (1). 1993-01. с. 70–74. ISSN 0001-6993. doi:10.1177/000169939303600107. Процитовано 2020-02-23. 
  17. Suddaby, Roy (2014-07-30). Can Institutional Theory Be Critical?. Journal of Management Inquiry 24 (1). с. 93–95. ISSN 1056-4926. doi:10.1177/1056492614545304. Процитовано 2020-02-24. 
  18. Аксьом, Герман (2019). Інституційні фактори дифузії управлінських інновацій. Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. 
  19. Oliver, Christine (1992-10). The Antecedents of Deinstitutionalization. Organization Studies 13 (4). с. 563–588. ISSN 0170-8406. doi:10.1177/017084069201300403. Процитовано 2020-02-24. 
  20. Maguire, Steve; Hardy, Cynthia (2009-02). Discourse and Deinstitutionalization: the Decline of DDT. Academy of Management Journal 52 (1). с. 148–178. ISSN 0001-4273. doi:10.5465/amj.2009.36461993. Процитовано 2020-02-24. 
  21. Dacin, M. Tina; Dacin, Peter A. Traditions as Institutionalized Practice: Implications for Deinstitutionalization. The SAGE Handbook of Organizational Institutionalism. 1 Oliver's Yard,  55 City Road,  London    EC1Y 1SP  United Kingdom: SAGE Publications Ltd. с. 326–351. ISBN 978-1-4129-3123-6. 
  22. Dacin, M. Tina; Munir, Kamal; Tracey, Paul (2010-12). Formal Dining at Cambridge Colleges: Linking Ritual Performance and Institutional Maintenance. Academy of Management Journal 53 (6). с. 1393–1418. ISSN 0001-4273. doi:10.5465/amj.2010.57318388. Процитовано 2020-02-24. 
  23. Lok, Jaco; de Rond, Mark (2013-02). On the Plasticity of Institutions: Containing and Restoring Practice Breakdowns at the Cambridge University Boat Club. Academy of Management Journal 56 (1). с. 185–207. ISSN 0001-4273. doi:10.5465/amj.2010.0688. Процитовано 2020-02-24. 
  24. Alvesson, Mats; Spicer, André (2018-07-06). Neo-Institutional Theory and Organization Studies: A Mid-Life Crisis?. Organization Studies 40 (2). с. 199–218. ISSN 0170-8406. doi:10.1177/0170840618772610. Процитовано 2020-02-22. 
  25. Aksom, Herman; Zhylinska, Oksana; Gaidai, Tetiana (2020-01-13). Can institutional theory be refuted, replaced or modified?. International Journal of Organizational Analysis 28 (1). с. 135–159. ISSN 1934-8835. doi:10.1108/ijoa-02-2019-1666. Процитовано 2020-02-22. 
  26. Aksom, Herman; Tymchenko, Inna (2020-06-30). How institutional theories explain and fail to explain organizations. Journal of Organizational Change Management (en). ahead-of-print (ahead-of-print). ISSN 0953-4814. doi:10.1108/JOCM-05-2019-0130. Процитовано 2020-07-31. 
  27. Alvesson, Mats; Hallett, Tim; Spicer, Andre (2019-01-10). Uninhibited Institutionalisms. Journal of Management Inquiry 28 (2). с. 119–127. ISSN 1056-4926. doi:10.1177/1056492618822777. Процитовано 2020-02-29.