Інокентій (Винницький)

єпископ Руської Унійної Церкви

Інокентій Винницький (пол. Innocenty Winnicki; 20 лютого 1654, Уріж — 11 чи 24 лютого 1700, Львів) — український релігійний діяч XVII століття.

Інокентій (Винницький)
Innocenty Jan Winnicki
Єпископ Перемишльський, Самбірський і Сяноцький
23 червня 1691 — 24 лютого 1700
Церква: Руська Унійна Церква
Наступник: Юрій Винницький
Єпископ Перемишльський, Самбірський і Сяноцький
19 жовтня 1679 — 23 червня 1691
Церква: Константинопольська православна церква
Попередник: Юрій Гошовський
 
Діяльність: католицький священник, католицький диякон, католицький єпископ
Народження: 20 лютого 1654(1654-02-20)
Уріж
Смерть: 24 лютого 1700(1700-02-24) (46 років)
Львів
Батько: Стефан
Мати: Маґдалена
Священство: 22 грудня 1679
Єп. хіротонія: 1 грудня 1680

CMNS: Інокентій у Вікісховищі

Біографія

ред.

Походив зі шляхетського роду Винницьких гербу Сас. Єпископ Перемиський з 1680 до 1700 року (обраний на кафедру 19 жовтня 1679 року), православний, з 1691 року греко-католицький (унійний), прийняв і проголосив 23 червня 1691 року Берестейську унію в Перемиській єпархії.

 
Герб Інокентія Винницького

Як Перемиський єпископ перейменував церкву Святого Спаса (Преображення Господнього) у Дрогобичі, що знаходилась на Задвірному передмісті (сучасна вулиця Стрийська), на ім'я Святого Йосафата — першого українського святого, канонізованого Католицькою Церквою. Образ Святого Йосафата для церкви був створений за кошти владики[2]. Згорів у Львові в 1700 році від займання спиртової пов'язки на ногах.[3] За даними «Географічного словника Королівства Польського», був похований у крипті церкви Лаврівського монастиря.[4]

Примітки

ред.
  1. а б Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  2. Вшанування священомученика Йосафата, архиєпископа Полоцького
  3. Добрянский А. История епископовъ трехъ соединенных епархий, Перемиышльской, Самборской и Саноцкой, от найдавнѣйших временъ до 1794 года, — Львовъ: накладом автора, -С.95-96
  4. Ławrów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 614. (пол.) — S. 614. (пол.)

Джерела

ред.

Посилання

ред.